Чи стане Єва Копач польським Медведєвим

Епоха Туска у польській політиці якщо і не завершується – то надовго переривається. Неоднозначний, суперечливий, але завжди яскравий і неординарний політик готується до того, щоб 1 грудня приступити до виконання обов’язків голови Ради Європи.

У понеділок його наступниця Єва Копач за дорученням президента Польщі Броніслава Коморовського приступить до формування уряду, що означатиме початок виконання нею обов’язків прем’єра, а за тиждень (22 вересня) буде скликано нову Раду міністрів.

Мимовільне порівняння цих двох політиків з польської „Демократичної платформи” залишає чітке враження їх протилежності – попри близькість політичної платформи і довгі роки тісної співпраці.

Копач – свого роду політична Попелюшка, донька швеї та слюсаря, яка зуміла стати ветераном Сейму, до якого була обрана чотири рази, і вдруге (після Ганни Сухоцької у 1992 році) стати прем’єром-жінкою.

Немале досягнення для політика, яку кілька тижнів тому злоязикі журналісти польської бульварної преси бачили у рожевій футболці з романтичним написом „Ким же я стану?” в районі бюсту.

Опозиція – головно в особі Ярослава Качинського з „Права і справедливості” – констатує, що посадивши Єву Копач у прем’єрське крісло, Туск і далі збирається керувати Польщею, тепер вже з Брюсселя, а не з Варшави. „Демократична платформа” не сильно ці закиди і заперечує. Кажуть, не в захопленні був від запропонованої кандидатури і чинний польський президент, проте Дональд Туск настояв на своєму.

Щодо поглядів Єви Копач на політику Польщі в українському питанні, то для широкого загалу вони залишаються таємницею. Власне, сьогодні визначити їх намагався особисто Броніслав Коморовський в процесі тривалої розмови з майбутнім прем’єром, але результатами з широким загалом він не поділився.

Проте очевидно, що погляди ці сформовані, а може – і частково контрольовані колишнім польським прем’єром. Тому на будь-які зміни тут розраховувати не доводиться, хіба що замість сміливого, але часами не дуже послідовного Туска все буде передано в руки ретельного і старанного, але трохи безініціативного виконавця. За великим рахунком, балансування між польськими національними інтересами, які вимагають підтримати Україну, і європейськими потребами, що вимагають консенсусного рішення щодо такої підтримки з боку держав, частина з яких більше піклується про власну – бодай і найдрібнішу – вигоду, вочевидь, продовжиться.

Проте зміни, принесені новим прем’єром,  можуть виявитись не надто тривалими. Бо слідом за цьогорічними листопадовими виборами до органів місцевого самоврядування, вже у наступному році Польщу чекають парламентські вибори. Де „Демократичній платформі” Туска-Копач доведеться зійтись в поєдинку з „Правом і справедливістю” Ярослава Качиньского. І якщо одразу після призначення до Ради Європи рейтинг „Громадянської платформи” різко підстрибнув вгору, більшість аналітиків сходяться в тому, що це – ненадовго, і 7% розрив між „ДП” і „ПіС” до наступного року всохне до 2-3%.

Щоправда, тут багато що вже залежить власне від особистих якостей пані Копач, яка роботою на високій посаді може як посприяти росту рейтингу своєї партії – так і „кинути” його до далеко нижчих величин. Несприятливим фактором для неї можуть стати і внутрішні протиріччя, що наростають у самій „Демократичній платформі”. В будь-якому разі, Єва Копач, яка здобула свій політичний капітал завдяки здатності братись до будь-якої роботи і лояльності до партії та її лідера, від сьогодні опинилася в ситуації, коли їй доведеться демонструвати загалу вже особисті лідерські та керівні якості. Як воно у неї вийде – побачать не тільки поляки, але й українці.