Чи вдасться казкам Лаврова посварити ЄС і США

Впродовж останніх трьох днів, риторика російського МЗС змінилась настільки разюче, що часом виникає враження, що справжнього Лаврова заточили до в’язниці, а замість нього говорить якийсь самозванець – агент чи то Брюсселю, чи то взагалі Києва.

"Петро Порошенко - найкращий шанс України", з яким легко і просто контактувати – в нас би політика за подібну фразеологію запідозрили б як мінімум у підлабузництві. "Другого Криму" на Донбасі не буде – і не буде навіть федералізації, а про децентралізацію повинні думати самі українці. Зникли, як нічний кошмар, "київська хунта" і карателі. Навіть патріоти, що віддають життя за свободу Донбасу – і ті десь зникли, наче й не було.

І тільки коли заходить мова про США – зникають будь-які сумніви щодо того, що перед нами справжній Сергій Вікторович, а не якийсь невідомий ліберальний диверсант. "США хочуть змінити режим в Росії", США погано впливають на чемних хлопчиків та дівчаток з ЄС, США втручаються у суверенітет Росії, ЄС, України і всього-всього світу – до звичних пропагандистських штампів, які замінили дипломатичну мову в російському МЗС, тільки додаються нові. 

Причина – очевидна. Точніше, до всіх попередніх причин додалась ще одна – Обама вирішив таки підписати одностайно прийнятий Конгресом закон про підтримку України та можливі нові санкції проти Росії. І нехай навіть він особисто не скористається більшою частиною можливостей, які дає новий закон – але сам факт існування додаткової "червоної кнопки", яку у Вашингтоні можуть натиснути у будь-який момент, дратує Кремль, справи якого і без нового закону йдуть не найкращим чином. Володимир Путін звик грати "на підвищення" і на ескалацію, будучи впевненим, що це завжди подіє на "безхребетних" західних політиків. До пори до часу так і було. Але зараз президент Росії опинився в ситуації, коли йому самому підвищувати ескалацію конфлікту – не переходячи до тотальної війни – фактично вже нікуди. А стратегічний противник не використав ще й половини свого економічного арсеналу.

Тому в Кремлі й вирішили зробити останню, відчайдушну спробу розколоти альянс ЄС та США, переконуючи європейців у власній готовності згорнути конфлікт, і виставляючи США у образі глобального маніпулятора, що пхає носа до чужих справ. І воліє вести економічну війну коштом європейських союзників. Щоправда, "святу Корсунь" Росія, як не крути, віддавати не збирається. І про виведення "неіснуючих військ" з Донбасу, рівно як і про реальний контроль над російсько-українським кордоном скромно мовчить. Але то – дрібниці, головне – "позитивний настрій на діалог", готовність "разом вирішувати проблеми" і "сісти за стіл переговорів". 

Ця стратегія Кремля чимось нагадує останні, відчайдушні спроби нацистської Німеччини посварити СРСР і західних союзників. Чи вивести останніх з гри відчайдушним і божевільним зимовим наступом в Арденнах. Коротше, зробити хоч щось, щоб врятуватись від неминучої розплати за все, чим ще недавно хотілось годитись. 

Не так давно фрау канцлерін казала, що російський президент живе у якійсь своїй реальності. Зараз ми маємо шанс подивитись, чи вдасться Путіну втягнути в свою реальність, у якій "США міняють режим в Росії", а Кремль "хоче діалогу", ще й Ангелу Меркель. Разом з рештою ЄС на додачу.