Як чисто кримінальна історія у Вірменії вплине на геополітику

Направду жахливий випадок з російським військовослужбовцем Валерієм Пермяковим, який втік з частини і, схоже, розстріляв вірменську родину включно з малими дітьми, набирає обертів. Російська сторона сприяє вірменським слідчим у цій справі і обіцяє максимально чесне і суворе покарання винному, але солдата – не віддає. Пермяков сидить не у вірменському СІЗО, а в російській гарнізонній тюрмі.

Це не надто подобається місцевому населенню, яке вимагає віддати солдатика у руки вірменського правосуддя. Дискусії на цю тему виплеснулись на майдани і вулиці – вже не тільки в Гюмрі, де сталась трагедія, але і в Єревані, а їхні учасники озброїлись кийками. Тільки за вчора в лікарню потрапили як мінімум 14 учасників подій, з них 9 – демонстранти, а 5 – поліцейські.

Хоча ще тиждень тому стосунки між країнами здавались безхмарними – Вірменія увійшла до Євразійського економічного союзу, отримавши чимало економічних пільг. Врешті, Росія, як не крути, природній союзник Вірменії у протистоянні з Азербайджаном, який останнім часом робить все можливе, щоб цей союз посилити – зокрема, розмовами на тему "скільки днів потрібно азербайджанській армії, щоб захопити Карабах".

І от вчора вірмени вже намагались палити російські прапори не тільки під консульством і базою в Гюмрі, але і під посольством у Єревані. Російські "зелені чоловічки" зі 102 бази, які мали захищати (і, при певному розвитку ситуації – ймовірно, захищали б) Вірменію, перетворились на символ насильства і беззаконня.

Окремого слова заслуговує сам Пермяков. Про нього відомо небагато, але сам вигляд цього воїна свідчить про те, що причини його психічного зриву, мабуть, відрізняються від відхилень, приміром, у американських ветеранів, котрі пройшли через Ірак і Афганістан. Ймовірно, і без того нестабільного хлопця просто "добили" в казармі до повної втрати здорового глузду, і він побіг у світ широкий, боячись батька-командира і товаришів по службі гірше, ніж пожиттєвого терміну в тюрмі.

При тому Росія чесно старається зробити все, щоб "зам'яти" історію. Лавров і Шойгу наперебій висловлюють співчуття. Слідчі комісії вирушають до Вірменії. Російські військові толерують навіть громадянських активістів, які разом з чисельними демонстраціями навідуються до бази – щоб перевірити, чи не вивезли Пермякова "по тихому" в Росію. Проте віддавати солдата у руки вірменського правосуддя росіяни, схоже, і не збираються.

І річ не в тому, що Путіну чи навіть Шойгу так потрібен доведений до тваринного жаху, і, не виключено, божевільний Пермяков. Якби було треба – то заради гаданої переваги на геополітичній шахівниці таких пермякових клали б в сиру землю тисячами. Що ми зараз і бачимо на Донбасі.

Річ в іншому. Просто російська військово-адміністративна машина дуже своєрідно реагує на саме поняття "правосуддя". Як в столиці імперії син колишнього міністра оборони міг чавити людей на переходах – з наступним відкриттям кримінальних справ проти родичів потерпілих, так на окраїнах імперії "якісь ари" не можуть судити російського солдата. Що б він не скоїв. "Свого" треба "відмазувати" за будь-яку можливу ціну.

Не виключено, що в цих спробах російська сторона зайде задалеко. І тоді буде вимушеним щось робити вже вірменський уряд – якому, не виключено, так само байдужа доля розстріляної родини. Але якому доведеться реагувати на багатотисячні демонстрації, учасники яких переходять до позиційних боїв з поліцією.

Все це відбувається на фоні того, що російська економіка, від якої в немалій мірі залежить і вірменська, стрімко йде на дно. Moody's знизило кредитний рейтинг Вірменії з "Ba2" до "Ba3" – рішення про зниження рейтингу агентство пояснило зростанням зовнішньої уразливості Вірменії через зниження грошових переказів з Росії, а також погіршенням перспектив економіки країни через негативну динаміку в російській економіці.

Зрозуміло, все це не сприятиме зростанню вірмено-російської дружби. Вірменія, яка і без того веде чимало цікавих переговорів з ЄС, буде вимушена переорієнтовуватись на інші ринки та інших партнерів. І по мірі ослаблення економічних зв’язків єдине, що триматиме Росію та Вірменію вкупі – це військові зв’язки. Ота сама 102 база з забитими і нерідко напівбожевільними призовниками, які, буцімто, є надійною гарантією миру і спокою Єревана.

І все, що треба Єревану для того, щоб назавжди позбутись таких "захисників" – це домовитись з сусідами. Або отримати вагомі зовнішні гарантії безпеки. А краще – і те, і друге. Від здатності вірменського уряду вирішити цю, без сумніву, непросту проблему, не виключено, залежить благополуччя і життя ще не одної вірменської родини.