Чому російський лобізм зазнає краху в Європі

З одного боку, зважаючи на всю передісторію, Росію підтримали більше держав, ніж то допускає здоровий глузд. З іншого боку, результат 160:42 – це явно не те, чим можна пишатися.

Окрім того, і 42 голоси проти розгромної резолюції – далеко не повністю заслуга лобістів. Бо, приміром,  вірмени, серби й кіпріоти проголосували б за Росію за будь-яких умов – куди їм, сердегам, подітись. З турками у Путіна тепер медовий місяць – пардон, "Турецький потік", - їхнє рішення теж було прогнозованим.

Тому в актив власне лобістів можна записати головно кількох німців, іспанців, фінів та швейцарців.

Зважаючи на масштаб російських вливань в європейських друзів і союзників, результат виходить якийсь непереконливий. Невже закінчились гроші? Проте ще два місяці тому вони лились рікою, і причин підозрювати, що зараз щось кардинально змінилось, немає.

Справжня проблема російських лобістів в Європі, схоже, полягає в тому, що Росія – принаймні, Росія останніх двох-трьох років – це клієнт, задовольнити бажання якого неможливо.

Бо лобізм – це спосіб досягнути від політичного інституту бажаного рішення, який полягає в тому, що замовник різними способами робить свої інтереси ще й інтересами законодавця. Грошима, обіцянкою проголосувати на виборах, підтримати інформаційно – неважливо.

Проблема ж у тому, що Росія намагається не тільки отримати від Європи якісь вигідні економічні угоди та сприятливі політичні рішення, але й довести свою моральну вищість. А визнавати – навіть під тиском високооплачуваних лобістів – свою нікчемність перед лицем країни, яка порушила більше половини норм міжнародного права і загнала сама себе в економічну прірву, європейці явно не готові.

Можна багато років утримувати німецьких політиків на кшталт Герхарда Шредера за гроші "Газпрому", витрачаючи на це десятки мільйонів. Багато років Шредер і подібні до нього розповідатимуть в центральній німецькій пресі про те, що слід завжди пам’ятати про інтереси Росії, бо вона – "стратегічний партнер". Проте потім на трибуну Держдуми вийде Сергій Наришкін і скаже, що Західна Німеччина анексувала Східну. Поділиться зі стратегічними партнерами правдою, так би мовити.

Можна давати десятки мільйонів євро французьким ультраправим – як давала (і, схоже, продовжує давати) Росія "Народному фронту" Марін Ле Пен. Проте коли в Парижі мусульмани вбивають французьких журналістів, вся Росія – від Рамзана Кадрова і до РПЦ доходить висновку, що в теракті винні французькі журналісти, які образили почуття мусульман. І як після цього французькі ультраправі повинні відпрацьовувати російські гранти? І як повинні ставитись до грантодавця Австрійська партія свободи, угорський "Йоббік", італійська "Партія Півночі" та десятки інших зборищ нацистських упирів та вовкулаків, яких давно підгодовує держава - "єдиний переможець нацизму"?

До речі, єдинодушний захист мусульманських терористів покоробив не тільки європейських націоналістів з нацистами, але й традиційно проросійських сербів, у яких з мусульманами свої давні й непрості стосунки.

Таким чином, Росія сама закриває перед собою двері європейських інституцій і відштовхує потенційних союзників – і без того нечисельних і маргінальних. Звичайно, не всі проблеми Росії викликані власною недалекістю. Особливо послідовні російські лобісти можуть зіткнутися і з проблемами з боку "підступного Держдепу", як то трапилось минулого року з бравим йоббіківським європарламентарем Белою Ковачем, матеріали про шпигунство якого на користь Росії якимось дивним чином опинились у розпорядженні угорської прокуратури.

Врешті, це подробиці. Натомість, головне для України питання полягає в тому, чи зуміє наша влада та дипломатія скористатись тими шансами, які відкриває наростаюча "пробуксовка" російського зовнішньополітичного відомства. Відповідь на це питання ми побачимо впродовж найближчих кількох місяців.