Страждання "червоного дияволяти"

СБУ офіційно зацікавилася першим секретарем ЦК КПУ Петром Симоненком. Той, у свою чергу, стає все менш цікавим співвітчизникам, як і політична сила, яку очолює. Цілком вірогідно, що лівий фланг української політики чекають тектонічні зміни.

Каталізатором інтересу до Симоненка з боку Служби безпеки України стала недавня участь останнього у пленумі ЦК КПРФ, де він виступав, звісно, у своєму антиукраїнському репертуарі. Це, зрештою, одна з головних проблем українських комуністів – вони з 1993 року, після відновлення роботи партії, продовжували залишатися уламком ЦК КПРС, не намагаючись перетворитися на національну ліву партію. При цьому українські комуністи нині є найбільш потужною силою на лівому фланзі українського політикуму.

Дізнавшись про інтерес до своє персони з боку СБУ, Петро Симоненко постав в ефірі одного з українських телеканалів в образі якщо не Павки Корчагіна, то одного з його соратників, з якими разом прокладав у люті морози вузькоколійку з Боярки до Києва. Петро Миколайович запевнив, що він в Україні, ховатися не збирається, більше того – пообіцяв, що його однопартійці візьмуть участь у місцевих виборах восени цього року.

Для кращого розуміння ситуації потрібним буде невеликий історичний екскурс. Петро Симоненко очолює КПУ з 1993 року, і за той час встиг "з’їсти" багатьох конкурентів. Настільки багатьох, що сьогодні важко назвати активного та популярного комуністичного політика, готового в разі арешту вождя підхопити партійний прапор.

Зоряним часом Петра Миколайовича став 1999 рік – друге місце в президентській гонці надовго закріпило за ним позицію у вищій лізі українського політикуму. Задля цього доводилося грати у піддавки з Леонідом Кучмою та обслуговувати Віктора Януковича та Партію регіонів, парламентські комуністи робили це без огиди. Протягом останніх років Симоненко вправно поєднував заклики до класової боротьби з цілком буржуазним способом життя. Його остаточна поразка відбулася не восени 2014 року, коли комуністи втратили парламентську прописку, а трохи пізніше, коли перший секретар ЦК КПУ разом з російськими депутатами та лобістами боровся у ПАРЄ проти санкцій проти Росії.

Наразі зоряний час КПУ завершився. Не певен, що з Симоненка зроблять "жертву режиму", хіба що активно долучаться російські ЗМІ. Та і сам "полум’яний вождь", як видається, більш охоче рушить по "ленінських місцях", до затишної Європи. Не виключаю, що урядова ініціатива про заборону комуністичної та нацистської ідеології та символіки швидко набуде характеру закону, що позбавить суд необхідності забороняти КПУ. Власне, півроку тому виборці вже висловили своє ставлення до нащадків Леніна. Зникнення КПУ з лівого флангу (операція "Перереєстрація" зрозуміла, але навряд чи Симоненко стане лідером «нової партії») може суттєво змінити ситуацію там. Мають надію на відновлення політичної молодості Василь Цушко та Станіслав Ніколаєнко, вважає, що не сказав останнього слова в лівому русі Микола Рудьковський, звільнився колишній лідер "Союзу лівих сил" Василь Волга.

Економічна ситуація в країні та ефективність дій влади робить лівий сегмент політикуму привабливим. І справа не лише у багаторічному монополізмі Симоненка і Ко, а в потребі появи адекватного проукраїнського соціал-демократичного проекту. Не виключено, що цієї весни спроби його створити будуть здійснені, що стане своєрідним реквіємом за політичною кар’єрою Петра Симоненка.