Протверезіння від Європи

Ця зустріч дає багато підстав подумати про перспективи та методи української євроінтеграції. Спочатку коротко про підсумки першої для нового керівництва держави зустрічі з європейськими очільниками: Україна отримає 1,8 мільярди євро фінансової допомоги та зону вільної торгівлі з ЄС з 1 січня 2016 року попри всі заперечування та залякування з боку Росії.

У Спільній заяві за підсумками саміту його учасники засудили агресію російських військ, яка триває з березня 2014 року, та закликали до звільнення всіх без виключення заручників. Проте ані безвізовий режим на саміті "Східного партнерства" у третій декаді травня в Ризі, ані євро-миротворців на Донбасі ми не отримаємо.

Варто наголосити, що конфлікт на сході України європейців турбує, проте вони закликають офіційний Київ не драматизувати ситуацію.

Хочу зауважити, що завищені очікування від євроінтеграції як в частині її темпів, так і наслідків супроводжують Україну від часів президентства Віктора Ющенка. Після помаранчевого Майдану в нашому суспільстві сформувалося дещо хибне уявлення стосовно перспектив зближення з Європейським Союзом. Там, мовляв, чекають не дочекаються, коли ж найбільша за площею європейська держава подасть заявку на вступ до Євросоюзу. Проте швидко з’ясувалося, що пишатися Україною та реформувати Україну – різні речі. І Брюссель зі зрозумілим скепсисом ставиться до перспективи вступу до ЄС країни, перетворення в якій упродовж останніх 20 років здійснювалися переважно на словах. Робити ж політичні поступки там готові лише тим, хто виконав левову частку «домашніх завдань» від Євросоюзу.

Революція гідності дала новий імпульс європейським прагненням українців. І настрої на Євромайдані, і, даруйте, загибель героїв Небесної сотні стала потужним аргументом на користь зближення нашої держави з Європейською спільнотою. Це підтвердило оперативне підписання Угоди про асоціацію, яку можна назвати геополітичними заручинами між ЄС та Україною. Проте до «шлюбу» ще далеко. Тепер нам необхідно наповнювати Угоду реальним змістом, робити це спільними зусиллями. Основний тягар її виконання лежить на плечах України, для якої євроінтеграція є чинником розставання з радянським минулим.

Українські політики не налаштовані визнавати очевидний факт: стрімкого розширення ЄС ближчим часом не буде. Проте нинішній голова Європейської Комісії Жан-Клод Юнкер прямо сказав про це восени 2014 року, а єврокомісар Йоганес Хан опікується питаннями співробітництва та сусідства, слова «розширення» в назві його повноважень нема. У Києві Юнкер наголосив, що реформи наблизять Україну до ЄС, а Хан закликав до конкретної боротьби з корупцією.

На нинішньому етапі двосторонніх відносин європейців цікавлять здебільшого реформи у важливих для них сферах: енергетиці, судочинстві, здійснення децентралізації. Очевидним є ще один факт: стосовно "українського питання" у Європейському Союзі є різні точки зору, що засвідчує і прагнення деяких євро-політиків припинити політику санкцій стосовно Росії. Зауважу, що у питанні тиску на РФ Європейський Союз протягом останнього року стрибнув вище голови, хоча в Україні багатьом видається, що санкції практично не мають впливу.

Ближчих кілька місяців стануть визначальними не лише у питанні збереження чи скасування європейських санкцій проти Росії, але і становлення відносин між Україною та ЄС. Саміт "Східного партнерства" в Ризі також не стане проривним, проте Україна на ньому має шанс виглядати більш переконливо за інші пострадянські республіки.

За великими рахунком рецепт ефективної євроінтеграції простий та навіть апробований – здійснення реформ за європейським зразком, втілення європейських принципів суспільного життя. Якщо цей алгоритм буде діяти, то питання "дня Х", коли Україна стане членом ЄС значною мірою втратить власну гостроту. Щодо безвізового режиму, то ми отримаємо доволі швидко, бо це – нематеріальний актив, який демонструє український європейський вибір.