Праведник віри. Митрополит Шептицький про сім'ю, священництво та любов до Батьківщини

Праведник віри - таким знають Шептицького в усьому світі. А для України Митрополит Андрей - одна з найвеличніших постатей української церкви. Його вчинками завжди керували любов до людей, правди та чесності, і, мабуть, саме тому Андрей Шептицький здобув повагу та любов українців. У 36-річному віці він очолив Українську греко-католицьку церкву і був її очільником аж до кінця свого життя.

Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року у родині графського походження. У сім'ї було семеро синів, Роман (Андрей Шептицький) був третім сином. Як розповідала його мати, у віці 8 років Роман принципово відмовився від брехні, зробивши це, на її погляд, цілком свідомо, а не інстинктивно. До того ж він на той час добре відчув, що таке страждання та жертва любові для ближнього.

Андрей Шептицький мав декілька наукових ступенів: доктор права, доктор теології, доктор філософії. Будучи Главою української церкви, він першим із ієрархів почав використовувати в спілкуванні з вірними народну мову. Першим почав правити богослужіння українською мовою.

За час свого служіння значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні, так і за кордоном. Оскільки митрополит належав до багатого роду, він щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям.

Митрополита Андрея у світі називають праведником віри, адже під час Другої світової війни він власними зусиллями врятував сотні єврейських родин від неминучої смерті. Він не ділив людей ні за віросповіданням, ні за національністю.

У день народження Андрея Шептицького Еспресо.TV зібрало висловлювання Митрополита.

Про батьківщину

"Для мене довго-довго було своєрідною загадкою, як це можливо, щоб упродовж століть український народ, цей убогий сільський люд, наражений на безнастанні напади турків чи татар, на фізичне і моральне нищення чужих мовою і вірою окупантів, наражений на страшні наслідки частих воєн, без керми і вітрил зміг зберегти свою, йому тільки притаманну духовність, виявом якої є український іконопис, українське мистецтво, своїх мистців-артистів, свої цілі школи іконописців, про які Європа нічого не знала й про які досі не знає і ще довго не хотітиме знати, хоч буде примушена обставинами пізнати Україну".

"Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою й невтомною працею любіть Україну".

Про сім'ю

"... майбутність належить до тих народів, у яких подружжя є річчю святою... у таких народів легко знайти лад і силу. Такі народи з елементарною силою здобувають собі добробут"

Про священство

У своєму посланні "О достоїнстві і обов’язках священства" Митрополит Андрей дуже різко картає тих священиків, котрі не завжди совісно виконували свої обов’язки і просили винагороди за їхню службу. 

Про такі випадки Митрополит сказав: "Зайдіть у ту хату, до якої ви йдете, бідну, холодну, коли люди не мають, що їсти, на лікарство, не мають чим опалити ту хату. Коли на ту нужду і пес завиє. А ви в них вимагаєте на різні треби грошей. Та я би такого падлюку на першій галузці повісив би. І того йому було б замало".

Він і жартував, звертаючись до священиків: "Пам’ятайте, мої дорогі отці, що овець треба не тільки стригти, а й пасти" і постійно нагадував, що "Скільки посвяти потребують священики, скільки праці, скільки ревности, скільки науки, щоб бути для народу справжніми пастирями і батьками!"

На думку митрополита священик "...може в приватному житті мати політичні погляди. Може в приватнім житті бути політиком, але не сміє бути політиком ані в Церкві, ані в сповідальниці, ані в жоднім відношенні пароха до вірних".