Акторка Ірма Вітовська: Історія, що змінює життя

"Дорогий Боже, мене звуть Оскар, мені десять років, я підпалив кота, собаку, будинок (здається, навіть підсмажив червоних рибок), це мій перший лист до тебе, бо досі мені бракувало часу через навчання", - так починається перший із 13 листів невиліковно хворого Оскара до Всевишнього. Написати їх, а також уявити, що кожен прожитий день дорівнює десятиріччю (так Оскар пізнає усі етапи життя), порадила Рожева Пані - "така собі Шехерезада". Саме вона всиляє в хлопчика віру, хоча досі він не вірив навіть у Діда Мороза, підтримує його мудрими порадами і жартами.

Саме ця історія – "Оскар і Рожева Пані" – свого часу була моїм першим знайомством із творчістю французького класика світової літератури Еріка-Еммануеля Шмітта. До слова, книжка перекладена багатьма мовами, двічі випущена українською у видавництві "Кальварія", екранізована та інсценізована за кордоном. Згідно з дослідженнями паризького літературного журналу "Лір", вона входить до переліку книжок, що "змінили життя читачів".

Складна тема, подана у легкій формі, ще й з нотками гумору, історія, що спонукає переосмислити чимало речей, надихає жити тут і зараз, тоді пройняла мене. Щоправда, дехто з тих, кому я заходилася радити цей твір, його не сприйняв… Однак вже з 7 жовтня ті, хто полюбив, недооцінив, не чув про "Оскара і Рожеву Пані" зможуть познайомитися з ним або ж відкрити його по-новому. Ось тільки не на сторінках книжки, а на театральних сценах свого міста – в однойменному благодійному арт-проекті. Місія проекту – привернення уваги до болючих точок дитячої паліативно-хоспісної медицини, допомога у створенні та підтримці спеціальних виїзних бригад для надання паліативної допомоги на дому та забезпечення приречених діток належним знеболенням. "Оскар" передбачає не тільки гастрольний тур містами України, а й обговорення важливості проблеми, як ось очікуваний приїзд самого Еріка-Еммануеля Шмітта в Україну стане ще одним інформаційним приводом для цього. Таким чином, арт-проект буде рішучим кроком у розвитку "соціального театру" в Україні. І якщо досі "Оскара" реалізовували як моновиставу або виставу-дует, то українці пішли куди далі – створять багатогранний театральний проект. Також вперше, саме в Україні, на сцену разом з Ірмою Вітовською, натхненницею проекту та виконавицею ролі Рожевої Пані, вийдуть діти-дебютанти.

У вирі відповідального проекту та виснажливого графіку роботи Ірма Вітовська, як сама зізналася, мріє про подушку і тишу. А втім, знову й знову відроджує в собі наснагу говорити про важливі речі…

– Для мене головне – підняти тему дитячої паліативно-хоспісної допомоги в Україні, якої немає. Тому мені треба просто емоційно вплинути і показати людям, що бувають невиліковно хворі діти, і вони мають право на якісне дитинство, оскільки воно нетривале. Наша мета – не тільки допомагати таким дітям, а щоб люди знали, що в нас паліативного догляду потребують 70 тисяч дітей на рік. А хоспісної допомоги – діти, які помирають, які не мають дитячої форми знеболення, – 17,5-18 тисяч. Їм треба дати повноцінне знеболення, а також доступ до будь-якого права на дитинство. Ця жахлива цифра і підштовхнула нас робити цей проект. Звісно, хочемо звернути увагу нашої влади на таку проблему і, зрештою, визнати статус невиліковних дітей, щоби далі рухатися в законодавчому полі, зробити це, як робить світова цивілізація, щоб ми могли реєструвати дитячу форму знеболення легально, адже досі більшість дітей знімають біль переважно ін’єкціями. Що таке укол для дитини, я не буду пояснювати... Натомість існують сиропи й пластирі.

– На що саме, передусім, витратять кошти, зібрані в ході проекту "Оскар і Рожева Пані"?

– Кошти збираються на паліативні дитячі відділення, а також на виїзні бригади, які будуть працювати з такими дітьми.

– А затвердження наказу щодо забезпечення доступу до знеболення важкохворих пацієнтів – якоюсь мірою заслуга цього арт-проекту?

– Це заслуга всього руху, який лобіював, відстоював права тяжкохворих, невиліковних людей. Цей наказ стосується таблетованого морфіну для знеболення дорослих верств населення. Що ж стосується дитячої форми знеболення, то ми тільки піднімаємо це питання. Хоча вже не один рік організовують виставки, проекти…

– Діти, які беруть участь у проекті, усвідомлюють його мету і взагалі цей глибокий твір Шмітта? Адже їм на сцені треба пережити складні випробування, а головний герой – Оскар – за одну виставу має прожити 110 ілюзорних років.

– Уже так. Думаю, головні герої усвідомлюють найбільше, адже з ними були довгі розмови. В Івано-Франківську була прес-конференція, де вони сказали, що хочуть допомогти хворим дітям, можливо, хотіли би помінятися з ними місцями… Твір дається їм, звісно, важко. По-перше, це не буде традиційна вистава. Ми уникаємо цього, тому що дитина в театрі не може потягнути такий складний, тим більше філософський, матеріал. У кіно – це інша річ: там є дублі, є інші дні, а тут дитина повинна прожити все від початку до кінця, стати у світло, працювати з мікрофонами – надскладне завдання для наших героїв. Тому, я думаю, ми знайшли хід, котрий допоможе нам уникнути драматичної подачі. Нам важливо, щоби твір прозвучав і зачепив.

– По суті проект виховує нових акторів, що також важливо. Як думаєте, маленькі герої "Оскара" продовжать акторську кар’єру?

– Думаю, що більшість із них захоче це зробити.

– Які даєте їм поради?

– Порад не даю. Я більше від них вимагаю. Звісно, при цьому я пояснюю деякі речі. Правда, це вже звучить не як порада, а як умова – що тільки так буває і не інакше. Так вони швидше засвоюють, мені здається (усміхається).

– Чула, що вистава має цікаву візуалізацію. Трошки відслоніть завісу…

– Ми поєднаємо анімацію – відображення яскравого, красивого світу дитини – і документальний театр на сцені – дійсність, де є лікарі в реальних халатах, діти в реальних піжамах, реальна інформація, що Оскар помре. Тут закладено конфлікт: наш світ – чорно-білий, а його – кольоровий. Ця ідея анімації належить художнику Андрію Єрмоленку. До речі, це буде його дебют у театрі. Анімована візуалізація допоможе пройти цей твір, без неї було би важко. Якби ми взяли досвідченого актора на роль Оскара – це була би вистава. А коли ми вирішили зупинитися на цьому матеріалі, бо іншого я не знайшла на цю тему, то поставила умову – Оскаром на сцені має бути саме дитина, щоб це була документальна історія, щоб глядач у залі від початку до кінця бачив останні десять днів життя дитини.  Жорстко, цинічно… Я вибачаюся, але ми маємо таким шляхом рухатися, щоб спрацював той ефект.

– Під час вистави звучатиме музика "Океану Ельзи". Це будуть вже добре нам відомі пісні чи, може, щось писалося спеціально для проекту?

– Так, це відомі пісні. Не знаю, наскільки добре відомі. Слава Вакарчук дав нам дозвіл. Й навіть більше – теми тих пісень, адже вистава потребує музичних акцентів.

– А як щодо вашої ролі – Рожевої Пані?

– Я ніколи не мріяла про цю роль. Вона вікова. Однак задля справи я вирішила взятися за неї, за цей матеріал, ми замахнулися на цей великий шедевр.

Ірма Вітовська, режисер-постановник Ростислав Держипільський та виконавці головної ролі – Оскара

– Як вважаєте, після цього проекту наші театри будуть більш відкритими до нових ідей, до соціальної активності?

– Мені хочеться, щоби це сталося. Ось я вважаю і наш проект "Сталкери" (вистава йде у київському "Молодому театрі". – Д. Ф.) соціальним, тому що він несе лікувальну місію для суспільства, відповіді на питання – хто ми, що ми і чому у нас так. Однак якщо "Сталкери" – це тема повернення до себе, то "Оскар і Рожева Пані" – історія конкретної проблеми, у якій треба поставити крапку.

– Сподіваємося, що й до співпраці між собою будуть відкритішими. На ваш погляд, чим приваблива копродукція у театральній сфері?

– Це хороший меседж для акторів, які стали видатними, медійними, яких люблять люди, – зробити зі своїм місцевими театрами щось спільне. А тем для такої свого роду копродукції дуже багато. Я думаю, що це хороший шлях – будь-якому театру виходити зі своєї резервації й починати працювати з іншими колективами. Почнеться здорова конкуренція, це задасть тон того, щоб зникло відчуття ніби столиця має пріоритетність. Це досвід, обмін. Глядач розумітиме, що не обов’язково їхати дивитися будь-яку виставу в будь-якому театрі, треба їхати на конкретну виставу до театру, де вона живе. Так ми приходимо до якогось суперпрофесійного, смакового запиту. Для мене головне в мистецтві – конкуренція. Коли твій конкурент стає для тебе сходинкою на подальший рух. Коли ти зробив – і всі втішені, але ти не зупиняєшся. Чужий успіх повинен стимулювати, а не пригноблювати і зупиняти.

– А які нестоличні театри вважаєте прогресивними?

– Я дуже втішена Івано-Франківським театром імені Франка. Я сама – франківчанка. Вважаю, що режисер Ростислав Держипільський вивів його на колосальний, як на мене, всеукраїнський рівень. Цей театр абсолютно готовий конкурувати і не тільки в Україні, а й в міжнародному плані. Тут хороша стала трупа, сформована з різних поколінь, тут ростуть хороші режисери. Він розвивається. Стосовно тих чи інших режисерів, які поїхали в якесь місто, і ми сподіваємося, що вони там зроблять погоду – тут вже інша справа. Мені здається, зараз якраз шанс для молодих. 

Гастрольний тур "Оскара і Рожевої Пані":

7 жовтня – Iвано-Франкiвськ (Івано-Франківський обласний музично-драматичний театр імені І. Франка)

11 жовтня, 2 листопада, 21 грудня – Київ (Київський Національний театр оперети)

9 листопада – Одеса

7 грудня – Харкiв

Також постане на сценах театрів у Львовi та Луцьку.