Податкова реформа. Панацея чи профанація?

Напевно, кожній людині властиве бажання вірити в казки. У казках все просто й зрозуміло. Казки пробачають лінощі й тупість. Казки наділяють правом, звільняючи від відповідальності. У казках не треба забагато думати, достатньо глибоко відчувати. І казки, звісно ж, завжди закінчуються добре. У них взагалі все добре. Усе, крім одного - їх не існує в реальному житті. Факт наразі очевидний, проте наполегливо ігнорований тим більше, чим ближче ми до дитинства - періоду життя, в якому відсутність життєвого досвіду є виправданням наших помилок.

У силу різних обставин багато хто з нас не квапиться спускатися з рожевих хмар дитинства на грішну землю дійсності. Не можуть/не хочуть протистояти своєму внутрішньому бажанню вірити в казки. Незважаючи навіть на солідний вік і всі первинні фізіологічні ознаки зрілості, багато співвітчизників воліють перебувати в солодких снах, ігноруючи реальність. На жаль, інфантилізм є одним з найпоширеніших захворювань сучасного українського суспільства, яке вразило його життєво важливі інститути.

Інфантилізм і властиві йому безвольність і безвідповідальність співвітчизників породжують запит суспільства на героїв і месій, радикально швидкі вирішення проблем та пошук цих самих проблем не в собі, а зовні. При цьому, на відміну від інших народів, які вчаться на власних помилках, подальше до болю передбачуване розчарування не дає нам жодного уроку, кидаючи в обійми нового привабливого фокусника, жонглюючого радикалізмом і порожніми обіцянками. Упертість, з якою ми віримо в диво, одночасно втрачаючи країну, воістину гідне кращого застосування...

Однак, чудес не буває. А тому початок шляху навіть не вирішення, а усвідомлення проблем лежить у площині позбавлення від ілюзій, які стали реальністю для багатьох. Однією з таких є віра в податкову реформу, як засіб виходу економіки з кризи.

Перед тим, як перейти до аналізу двох існуючих варіантів реформ, навколо яких розгорілися основні податкові баталії в суспільстві, торкнемося самої податкової реформи, як такої. Відповімо на запитання: а чи можливо шляхом внесення радикальних чи не дуже змін у вітчизняну податкову систему, змінити економічні процеси, вилікувавши економіку? Відповідь на це запитання очевидна. Ні! Це неможливо. Податкова система країни, як її не змінюй окремо від інших інститутів держави, не може хоч якось істотно вплинути на зміни макроекономічних показників у країні, 70% економіки якої перебуває в тіні. До певної міри саме тіньова економіка врятувала нашу країну від потрясінь 2013-2014 років, замортизувавши шок політичної та фінансової лихоманки. Упевнений, в наступні часимайбутньому, коли ми обов'язково вийдемо з кризи, тіньовим підприємцям 2013-2105 років ще спорудять пам'ятник у столиці – де-небудь між Бессарабським ринком і Університетом Шевченка.

А поки що тінь – це реальність, це те, в чому ми всі існуємо, де нам існувати не тільки вигідно, а й комфортно. Наголошую – всім нам. І підприємцям, і робітникам, і офісному планктону і, як не дивно, державі. Чому? А запитайте для прикладу ваших колег, які отримують зарплату в конвертах, чи багато хто з них хотів би отримувати її по-європейськи, на рахунок, але за вирахуванням 20% податків? А поки, ви набираєте номери знайомих, відповім вам на прикладі тих довірливих підприємств, які перейшли на білі зарплати з 1 січня 2015 року, повівшися на трюк держави зі знижувальним коефіцієнтом ЄСВ. Більшість з них під тиском своїх обурених співробітників, багато з яких провели свого часу безсонні ночі на Майданах, змушені були взяти повністю або частково сплату ПДФО на себе, відповідно підвищивши зарплати.

При цьому, комфорт тіньової економіки далеко не в першу чергу вимірюється ставкою податку. Набагато важливішими для людей є, скажімо, інфляційні ризики, а для бізнесу – ризики, пов'язані з безпекою бізнесу в першу чергу з боку держави. Усім відомий прямий взаємозв'язок між розміром легального обороту підприємства і рівнем уваги до нього з боку держави. Крім того, якщо існує альтернатива: не платити податки взагалі, або платити їх за невисокою ставкою, податки платити не будуть. Така вже природа людська. А якщо вже сама держава надає можливість оптимізувати оподаткування під 2-4% від обороту, абсолютно легально уникнути податку, що вже тут говорити – шансів відбілити економіку практично не залишається.

Саме тому, говорячи про податок, ми повинні позбавитися ілюзії про те, що змінивши податкову систему, ми зможемо змінити економіку в цілому. Податки є лише однією зі складових детінізації. Працюючи в країні з таким багатим тіньовим досвідом, як наша, підприємець повинен розуміти власну економічну вигоду від виходу з тіні. Вигоду, яка обчислюється не абстрактними гаслами про його соціальну відповідальність перед суспільством, а конкретними грошовими знаками.

Так, приміром, розумна інтеграція вітчизняної економіки в економічну систему розвинених країн здатна детенізувати Україну набагато швидше, ніж зниження ставки оподаткування. Вимоги до прозорості українського бізнесу, що виходить на міжнародну арену і відповідне зростання вартості прозорого бізнесу порівняно з тіньовим, є стимулом для відмови від сірих схем і збільшення податкових платежів у всій економіці. Адже підприємства, які відбілили свій бізнес, вже не зможуть працювати з тими, хто не приймає нових правил гри.

З іншого боку, прості, але не популярні заходи, спрямовані на (1) зменшення обсягу розрахунків у готівковій формі, (2) лібералізацію валютного регулювання, (3) істотне скорочення сфери дії систем спрощеного оподаткування, (4) повсюдне запровадження засобів реєстрації розрахункових операцій, (5) переведення адміністрування податків у електронну форму – є тими механізмами, які ефективно стимулюють детінізацію економіки. Стимулюють, але не забезпечують її з достатньою часткою ймовірності.

Адже економічні відносини є первинними по відношенню до їх правового регулювання. І жодна реформа, включно з податковою, неспроможна перезапустити економіку, або навіть просто перенаправити її рух в інше, прийнятне для суспільства русло, тим більше, якщо така економіка відносно успішно (враховуючи всі обставини) працює поза сферою впливу держави. Первинною функцією оподаткування є наповнення державного бюджету таким чином, щоб рівною мірою виявити всі види доходів платників податків, не справивши при цьому деструктивного впливу на економічну діяльність. І хоч регулююча функція податку також вкрай важлива, її застосування на глобальному рівні вкрай небезпечне і складно передбачуване.

Ризикуючи викликати хвилю обуреної критики реформаторів, припустімо, що існуюча податкова система країни не є тим інститутом, який перешкоджає розвитку української економіки. Українська економіка (за винятком тих галузей, в яких нова влада спровокувала переділ) розвивається як може в силу свого потенціалу, війни в країні, політичних та економічних ризиків, які унеможливлюють хоч скільки-небудь достовірний економічний прогноз, а отже й планування, й інвестиції .

Таким чином, ми можемо стверджувати, що міф про те, що податкова реформа є панацеєю від хвороби української економіки, є не більш, ніж міфом. По-перше, жага життя хворого змушує його жити і розвиватися всупереч усьому, що в нормальних цивілізованих країнах вже давно викликало б його смерть. А по-друге, за всієї поваги до значенням й сили податку, ми не можемо припустити, що йому під силу вилікувати основні причини захворювання – війну, політичну й фінансову кризу.

Таким чином, пропонуючи таблетку "податкової реформи", хворого лікують не тим і не від того.

Тепер про саму податкову реформу. Відомий філософ і публіцист Патрік Б'юкенен каже, що за всіма процесами стоїть політика. Сотнею років раніше, наш донедавна вождь і вчитель Володимир Ілліч Ленін визначив політику як концентроване вираження економіки. Однак, досить часто в країнах третього світу політики висловлюють економічні інтереси без сумніву концентровано, проте якось вже занадто викривлено, підміняючи інтереси суспільства своїми власними інтересами. Так, на політичному Олімпі останніми місяцями розгорілася неабияка битва між силами добра і зла з приводу двох варіантів податкової реформи, один з яких представлено головою Комітету ВР з податкової і митної політики пані Н. Южаніною (проект Н.Южаніної), а другий поки ще не внесено до ВР, але вже опубліковано Міністерством фінансів України (проект Н.Яресько).

Залишаючи до пори за дужками зміст реформ, зазначимо, що PR у першої законодавчої ініціативи безсумнівно кращий. Адже за відносно короткий проміжок часу із законопроекту Н. Яресько, адептам церкви податкової реформи Н. Южаніної вдалося створити триголового дракона в такій сприйнятливій до казкових героїв свідомості українського суспільства, яке прогнозованого не читає ні один, ні інший варіант законопроектів. Абсолютно передбачувано Ніна Петрівна подібно Ланцелоту, вбравшись у лицарські обладунки, хоробро і безкомпромісно спрямовує всі сили на боротьбу з кабмінівським "драконом". Її зброя – зменшені ставки податків, скорочення числа податківців, спрощення адміністрування ПДВ, збереження системи єдиного податку – проста й зрозуміла недосвідченому обивателю.

Зброя "дракона" – "пласкі ставки" податків у розмірі 20%, підтримка МВФ, Податковий кодекс у новій редакції, який зовсім трохи змінює досить велику кількість норм, виглядає не так привабливо для простого обивателя.

Давайте розберемося, проаналізувавши основні положення обох "реформ". У проекті Н. Южаніної, на відміну від мінфінівського аналога, ставка ПДВ знижується з 20 до 15%. Річ безумовно приємна, як для споживачів, так і для бізнесу. Зниження податку ніколи ще не викликало негативу. Звісно, такий захід тягне за собою зменшення надходжень до бюджету від основного непрямого податку. Але можливо, Н. Южаніна знає, як залатати бюджетну дірку і можливо у неї є відповідні розрахунки, які вона до часу ховає від своїх виборців. Та виникає інше питання – чого прагне домогтися Ніна Петрівна зниженням ставки? Активізації бізнесу? Навряд чи, адже ПДВ – податок непрямий, і в нормальних умовах адміністрування, до яких ми всі йдемо семимильними кроками, він повністю перекладається на споживача. Зменшена ставка звісно простимулює імпорт. Але чи цю мету має ставити перед собою держава, для якої пріоритетом є національні інтереси? Крім того, збільшення попиту населення на товари неминуче спричинить інфляцію. Тож чим викликана необхідність зменшення ставки – незрозуміло!

З іншого боку, цілком розумно виглядають пропозиції депутатів щодо вдосконалення адміністрування ПДВ у частині дозволу на реєстрацію податкових накладних із запізненням, заборони податківцям анулювати реєстрацію накладних, введення он-лайн реєстру відшкодування ПДВ та деякі інші. Так само логічною виглядає і мінфінівська пропозиція щодо збільшення суми операцій, вчинення яких вимагає реєстрації платником ПДВ до 2 млн грн на рік. У сукупності це те, що дійсно може істотно допомогти бізнесу, хоч і не тягне на гучну назву "реформа".

Податок на прибуток підприємств було реформовано на початку цього року. Ми не знаємо жодного підприємця, який не був би задоволений уніфікацією бухгалтерського та податкового обліку з податку на прибуток. Зміни готувалися дуже давно, тому були виписані досить якісно. Від часів Майдану це чи не єдині вдалі системні зміни податкового закону. Але ж оминути ННП для реформаторів по обидва боки податкових барикад було б не comme il faut. Тож пані Южаніна запропонувала зменшити податкову ставку з 18 до 15%. У свою чергу, Мінфін, запропонував збільшити чинну ставку до 20%.

Як у першому, так і в другому випадку, 3 чи 2% від ставки податку, які багато підприємців не платять взагалі через відсутність об'єкта оподаткування – прибутку, не можна пояснити логічно. І якщо у випадку з Н. Яресько в пропозицію можна вкласти хоча б маркетинговий сенс для кращого продажу ідеї (усі по двадцять!), То в проекті Комітету пояснити навіщо знижувати і без того низький за європейськими мірками податок, не видається можливим. Як і не зрозуміло навіщо, при річному податковому періодіу і сплаті податку на розподілений прибуток залишати авансові платежі? У проекті Н. Яресько авансові платежі скасовано, але для підприємств з оборотом понад 20 млн грн на рік введено квартальні (піврічні) податкові періоди.

Податок на доходи фізичних осіб і в одному, і в другому варіанті законопроектів виписаний, м'яко кажучи, не якісно. Незважаючи на велику кількість і красу гасел, істотних змін у регулюванні немає. У мінфінівському варіанті виправлений цілий ряд проблемних питань, що існували до цього (оподаткування доходів у матеріальній формі, орендної плати, виграшів, податкової знижки і т.д.). Але тут мова може йти скоріше про системну роботу над помилками, а не про реформу, яка у випадку з ПДФО, напевно, і не потрібна. Те, що без сумніву звертає на себе увагу - ставка ПДФО. У законопроекті Мінфіну вона становить 20%, у проекті Н.Южаніної базова ставка становить 10%, але існують також підвищена і знижена ставки. Слід взяти до уваги те, що законопроект Мінфіну залишає військовий збір у розмірі 1,5%, а комітетський проект його скасовує, тому оподаткування доходу у Н. Яресько все-таки вище.
Частково розходяться між собою законопроекти в частині єдиного соціального внеску. При цьому, в мінфінівському варіанті істотно збільшується верхня планка об'єкту оподаткування. В цілому ставки стають «плоскими» і обчислення збору спрощується. Особливо порадує новий порядок сплати ЄСВ підприємства, котрі піддалися на фокус держави зі знижувальним коефіцієнтом. Ті, хто вивів зарплати з тіні на початку року, зрозуміють, про що ми.

Якщо говорити про істотні розбіжності між варіантами "реформ", то їх можна знайти в єдиному податку. Мінфін радикально звужує сферу застосування єдиного податку до рівня мікробізнесу (в т.ч. і в сільському господарстві). Комітет також дещо обрізає сферу застосування єдиного податку. Незважаючи на непопулярність позиції, нам підхід Мінфіну до вирішення проблеми єдиного податку, що став уже давно легальної системою контрпродуктивного ухилення від оподаткування, здається більш правильним. Система різнорівневого податкового тиску в межах однієї податкової юрисдикції зводить нанівець будь-які зусилля держави щодо детінізації економіки, роблячи відпочатку невигідною роботу на загальній системі оподаткування. Реверанс уряду в бік середнього бізнесу занадто дорого обходиться державному бюджету не так навіть з фіскальної точки зору, як будучи перешкодою для хоч якихось якісних змін системи оподаткування. І якщо ампутувати вражену гангреною ногу, то краще це робити відразу, як це пропонує Мінфін, ніж частинами і половинчасто, як це пропонує Комітет, тим більше, що в останньому випадку проблема фактично не вирішується.

І так, звісно, логічним і правильним є введення реєстраторів розрахункових операцій для малого бізнесу. Питання давно назріло і відкладається виключно через те, що українська податкова казка послідовно відторгає непопулярні для її споживача рішення.

Практично непоміченими коментаторами пройшли зміни до правового режиму акцизного податку в законопроекті Мінфіну. А дарма. Проект збільшує акциз на алкоголь і тютюн, при цьому дщо езнижуючи його на нафтопродукти. Але важливим є те, що законопроект вводить новий механізм електронного контролю обігому підакцизної продукції, а також електронний облік акцизних марок, що саме по собі спростить адміністрування податку. Також збільшено і ставки екологічного податку.

Деякі незначні правки Мінфін вносить і в оподаткування майна, трохи збільшуючи ставки і виправляючи найочевидніші (але далеко не всі) помилки чинної редакції.

Певні зміни передбачено "реформами" і в частині системи податкових органів. Депутати пропонують скасувати податкові інспекції у звичному розумінні на рівні районів, значно скоротивши чисельність податківців. Хто вирішив, що питання в чисельності – незрозуміло, чому їх треба скорочувати і яка чисельність є оптимальною – теж. Однак, така зміна гарантовано позитивно сприйметься виборцем, що ймовірно і послужило основним аргументом таких змін.

З іншого боку, обидва законопроекти навдивовижу одностайні в намірі зберегти податкову міліцію в системі податкових органів, перейменувавши її на гордо названу Службу фінансових розслідувань. Воістину дивує, яким живучим може бути державний орган, що є таким зайвим у системі органів влади! Наприкінці 1990-х, випавши з надр Міністерства внутрішніх справ. податкова міліція вперто не хоче повертатися назад, всупереч хоч якомусь здоровому глузду.

Цікавими є ініціативи Мінфіну в частині адміністрування податків. Незначним змінам піддалася вся загальна частина ПК України. Але водночас у пропозиціях є й нові інститути. Зокрема, Мінфін запропонував одноступінчату систему оскарження податкових рішень, і, що цікаво, новий інститут "альтернативного вирішення спорів" комісією, яка складається з представників податкової служби, Мінфіну і Ради бізнес-омбудсмена. Такі трійки зможуть вершити долі платників податків, яким податківці донарахували 10 і більше млн грн. Можливо, це мав на увазі Мінфін, називаючи свій законопроект "реформою"?

Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що хоч мінфінівський законопроект за рівнем юридичної техніки виглядає більш професійно, ніж законопроект депутатський, обидва документа навряд чи тягнуть на податкову реформу як таку, тим більш на податкову реформу, яка може сама собою реформувати економіку, вивівши її з тіні. Адже для здорової економіки набагато важливішим є не рівень податкових ставок, а порядок, напрямки та ефективність їх використання. Адже очевидно, що правильно, ефективно використані бюджетні кошти капіталізуються у вартості бізнесу, що працює в країні, а тому питання справедливості податкової системи лежить у площини не рівня оподаткування, а його рівності, загальності та чесності використання зібраних коштів.

Саме тому, детально ознайомившись з проектами "реформ", важко уявляєшити собі підприємця, якийбіжить, потопаючи в січневих заметах до свого бухгалтера з благою вістю: "Усе! Кінець темних часів !! Виходимо на світло!!!"

Очевидно, що битва сил добра і зла не більше, ніж міф, роздутий у свідомості обивателів більш професійною PR-командою Н. Южаніної. Очевидно, що остання за бажання могла б вплести всі свої здорові пропозиції в законопроект Кабміну ще влітку.

При цьому, якщо брати за великим рахунком, в основних моментах обидві "реформи" не відрізняються одна від одної настільки істотно, щоб можна було розділити їх на добро і зло. Саме це наштовхує нас на думку про те, що в осінньо-зимовій реформенній кампанії більше політики як концентрації інтересів окремих індивідуумів, ніж політики як концентрації економічних чи фінансових інтересів країни. У законопроектах безперечно є раціональні зерна, які без сумніву треба внести чим раніше, тим краще в податковий закон, проте ці зерна, навіть зібрані в один мішок, аж ніяк не тягнуть на реформу, не пропонуючи суспільству чогось справді принципово нового в порівнянні з тим, що існує зараз. І звідси виникає питання – а хто заважав внести всі ці зміни в різні податкові норми раніше, до грудня, без шуму, гаму, непотрібних слів і PR-компаній? Чому 2014 року зміни до ПК були поодинокі? Питання риторичне...

Не знаю, як вам, а мені українські податкові реформи останнього часу нагадують біг по колу з "Аліси в країні чудес". Після того, як усі учасники півгодини (у нас, правда, трохи більше) бігали колами, вони нарешті здогадалися запитати – а хто ж переміг? І дронт Додо відповів: "Усі перемогли, і всі отримають призи!"

Нам з вами "пощастило" жити в епоху популізму, гучних гасел й іншої мішури, що вихолощує всі скільки-небудь змістовні дії та наміри, перетворює їх на фарс, який так подобається виборцю, глибоко враженому вірусом інфантилізму. У такі часи не можна сподіватися на державу і варто розраховувати лише на себе, свято вірячи в те, що "тваринний дух" народу, про який писав Дж.Кейнс, здатний, всупереч усьому, – війні, кризі, владі – відстояти своє право не тільки на незалежність, а й на існування, усвідомивши те, що добробут суспільства і кожного його члена особисто лежить не в площині податкових, як і жодних інших реформ, а є виключно плодом рук наших.