П'ятиденна Карабахська війна: причини та наслідки

З 12:00 вівторка, 5 квітня, самопроголошена Нагірно-Карабахська Республіка (НКР) та Азербайджан уклали перемир'я. На цьому закінчилося найбільш масштабне військове протистояння в регіоні з 1994 року.

Та враховуючи войовничість обох сторін й активну залученість у події Кремля, існують великі сумніви, що режим тиші триватиме довго. Висунуто вже з десяток версій того, чому загострення ситуації сталося саме зараз, а найбільш песимістично налаштовані вважають, що "третя світова вже йде".

Дещо про терміни

Для розуміння ситуації варто знати, як називають сторони конфлікту те, що відбувається.

Вірменія вважає НКР окремою державою, хоча формально не визнає її (про цю деталь пізніше). І тому з точки зору вірменських ЗМІ бойові дії ведуть між собою збройні сили НКР та Азербайджан. До речі, вірменські ЗМІ часто називають Карабах республікою Арцах – це самоназва самопроголошеної держави.

Азербайджан вважає НКР невід'ємною частиною своєї території, яка тимчасово окупована Вірменією. На азербайджанських картах НКР завжди позначена як територія Азербайджану. Фактичну лінію фронту називають лінією зіткнення, військових з вірменської сторони – терористами та окупантами.

Останні новини з фронту

Військові дії почались в ніч з 1 на 2 квітня. Версії того, хто почав першим конфлікт, різняться в обох сторін. Азербайджан стверджує, що вірмени обстріляли мирних жителів, після чого було здійснено наступ на першу лінію оборони на лінії зіткнення. У Вірменії заявляють, що азербайджанці несподівано обстріляли з артилерії їхні позиції та почали наступ.

Складність ситуації полягає в тому, що незалежних джерел інформації на місці конфлікту немає. Це обумовлене тим, що потрапити в Карабах можна лише з території Вірменії, але журналісти, які так вчиняють, оголошуються персонами нон-грата в Азербайджані. Баку до лінії зіткнення журналістів, навіть своїх, намагається не пускати, а якщо таке й відбувається, то їх ретельно фільтрують.

У зоні конфлікту на 20 тисяч солдатів з обох сторін припадає всього шість неозброєних спостерігачів ОБСЄ, зазначає у своєму тексті старший науковий співробітник Центру Карнегі Томас де Ваал.

"Спостерігачі ОБСЄ не перебувають в зоні конфлікту постійно. Приїжджають, перевіряють, чи немає порушень, пишуть звіти та їдуть", - описав ситуацію Еспресо.TV експерт Вірменського інституту міжнародних справ та проблем безпеки Рубен Меграбян.

За останніми даними Міноборони НКР, за час бойових дій з вірменської сторони загинуло 29 військових, 101 поранений. Також втрачено 14 танків, 5 позицій на південному напрямку та 3 – на північному. У відомстві стверджують, що азербайджанці просунулись не більше, ніж на 300 метрів.

З азербайджанської сторони, стверджує Міноборони НКР, загинуло не менше 300 військових, знищено 24 танки, 2 вертольоти та один "Град".

За останніми даними Міноборони Азербайджану, з їхнього боку загинув 31 військовий, а з вірменського – 70. Своїх загиблих азербайджанські ЗМІ називають шехідами — у мусульман так називають тих, хто загинув у бою, захищаючи свою віру, сім'ю та батьківщину.

У відомстві заявляють, що вірменські сили втратили позиції в напрямку Ходжавенд-Фізулі та Агдере-Тертер, а також, що азербайджанські збройні сили точковими ударами розбили військову базу супротивника, розташовану на північ від населеного пункту Мадагіз, який має стратегічне значення. Також міністерство стверджує, що знищено 20 одиниць вірменської військової техніки, зокрема, п'ять танків та "до п'яти одиниць" колісної техніки.

Як бачимо, цифри, які подають обидві сторони, кардинально відрізняються.

На піку загострення сторони обмінялись ультиматумами. Азербайджан заявив, що якщо Вірменія не припинить обстріли мирного населення, їхні військові завдадуть артилерійських ударів по столиці самопроголошеної держави Ханкеді (у вірменській версії — Степанакерту).

Президент Вірменії Серж Саргсян зробив заяву про те, що якщо військові дії будуть розширюватись, Вірменія визнає незалежність Нагірно-Карабахської Республіки. Після цього буде швидко укладено договір про військову взаємодопомогу та почнеться широкомасштабна війна.

До чого тут Росія

У 1991 році, коли почалась війна в Нагірному Карабаху, Росія підтримала Вірменію. І в Азербайджані, незважаючи на дружні стосунки з Москвою, про це добре пам'ятають.

Російські прокремлівські ЗМІ явно зайняли сторону Вірменії. Акцент у їхніх повідомленнях робився на тому, що конфлікт почав саме Азербайджан. Це не дивує, бо Вірменія вважається стратегічним союзником РФ на Кавказі. У січні 2015 року Єреван став членом Євразійського економічного союзу – улюбленого геополітичного проекту Путіна. У вірменському місті Гюмрі розташована військова база РФ.

В Баку розуміють, що повномасштабні військові дії проти Вірменії в кінцевому результаті призведуть до військового втручання на боці Вірменії Росії. Тим не менше, в ході конфлікту Азербайджан активно використовував саме російське озброєння.

"Особливо неприємною особливістю нинішнього загострення для вірменів стало те, що найбільш смертоносні удари азербайджанська армія наносить російською зброєю ("Смерч", "Солнцепек" тощо). Тобто Росія продала Баку озброєння, яким він зараз знищує ї головних стратегічних союзників у регіоні", - написав з цього приводу в своєму Facebook грузинський журналіст Дмитро Аваліані.

Власне, виходить, що Росія постачала зброю обом сторонам конфлікту, і не легку стрілецьку, а важку бойову техніку: танки, вертольоти та літаки. Окрім мільярдних прибутків, вона мала з цього ще й політичний зиск.

"Це приклад політики дворушництва, яку Росія сповідує на Кавказі. Вона діє за принципом розділяй та владарюй", - пояснює Рубен Меграбян.

Подвиги російських ЗМІ

Висвітлюючи конфлікт у Нагірному Карабаху, російські прокремлівські ЗМІ явно симпатизували Вірменії.

"Російські ЗМІ зіграли особливу роль у роздмухуванні конфлікту, який вони з моменту загострення стали висвітлювати однобоко. Застосовувались точно ті самі конструкції, які застосовуються по відношенню до України", - розповів Еспресо.TV головний редактор сайту Minval.az Еміль Мустафазаде.

Можна назвати два найбільш яскраві приклади:

1. Висвітлюючи конфлікт, журналістка телеканалу LifeNews зробила брехливий репортаж з прифронтового азербайджанського міста Тертер. На тлі автомобільної стоянки вона розповідала, що люди налякані, масово залишають домівки та ночують в машинах. Добре видно, що автівки за її спиною порожні.

До того ж вона перебрехала слова одного з місцевих мешканців. В оригіналі азербайджанською вони звучать так: "Наші землі окуповані Вірменією. Зараз ми живемо в стані війни. Стріляють кожен день. У нас є шехіди. Зараз ми повертаємося з їхніх похорон".

У перекладі LifNews ця фраза має протилежний зміст: "Нас тут кілька сімей, це наші сусіди з вулиці, під вечір машин буде ще більше. Ця війна нам не потрібна, стріляють цілими днями".

За цей репортаж співробітників LifeNews видворили з Азербайджану.

2. У випуску новин на телеканалі "Россия 24" неправильно позначили місцерозташування Нагірного Карабаху на карті. Його зобразили там, де знаходиться Нахічеванська автономна республіка – частина Азербайджану.

Помилку помітив американський журналіст Саймон Островський.

"Бойові дії в Карабаху спалахнули вперше за невідомо скільки років, і російське державне телебачення не зуміло згадати, де це Карабах знаходиться", - написав він у своєму Twitter.

Чому почався конфлікт і чому саме зараз

Український сходознавець Сергій Данилов, розмірковуючи щодо причин початку війни, висловлює чотири головні версії того, хто її спровокував:

1. Росіяни руками вірмен, щоб покарати Баку за зміну курсу.

2. Турки руками азербайджанців - щоб відволікти росіян (і покарати їх) або щоб не допустити будівництва газогону з Ірану.

3. Росіяни руками вірмен і азербайджанців - щоб посилити свій вплив (наприклад, ввести миротворців у Карабах).

4. Азербайджанці і вірмени — щоб повоювати. Загострення в рамках звичайної логіки ескалації.

Тобто усі версії загалом можна поділити на дві великі групи.

До першої відносяться всі ті, які пояснюють причини війни регіональними проблемами.

До другої — ті, які бачать за спинами Алієва та Саргсяна руку Туреччини та Росії відповідно. Крім того, враховуючи, що Туреччина — член НАТО, це виводить конфлікт на загальносвітовий рівень.

Точні причини загострення конфлікту в Карабаху на даному етапі назвати важко і навряд чи про них буде відомо у найближчий час. Але окремі висновки можна зробити, виходячи з сумного минулого, а саме загострень, які відбувалися на лінії фронту часто, розповів Еміль Мустафазаде.

"Карабаський маятник був знову розхитаний Кремлем за допомогою свого сателіта — Вірменії", — вважає він.

Мустафазаде підкреслює, що особливо привертає увагу той факт, що конфлікт почався у той час, коли президент Азербайджану Ільхам Алієв перебував у Вашингтоні на ядерному саміті. За словами експерта, сам візит був вдалим — з Алієвим зустрівся Обама.

"Те, що відбувається, не могло подобатись Москві, яка протягом довгих років тримає Азербайджан під напругою, а для цього є конкретний важіль — Вірменія. Загостренням в Карабаху Володимир Путін хотів нагадати Ільхаму Алієву, про те, що йому не подобається зближення Баку з Заходом", - говорить Мустафазаде.

У цьому контексті варто нагадати те, що найбільше Захід в Азербайджані зараз цікавить TANAP - газопровід, який у майбутньому має постачати через Грузію та Туреччину азербайджанський газ у Європу. Він проходить в обхід території Росії та фактично є тією альтернативою російському газу, яку давно шукають в Євросоюзі.

Трубопровід обходить Нагірний Карабах з півночі, але бойові дії відбуваються зовсім неподалік від магістралі. При бажанні, його легко дістати, наприклад, артилерією. Втім, багато експертів говорить про те, що труба якщо і була причиною, через яку Росія спровокувала війну в Карабаху, то лише другорядною.

Зокрема так вважає і вірменський експерт Рубен Меграбян. Більш значущою причиною, на його думку, був візит у США Алієва, який експерт називає катастрофічним. Американці, говорить Меграбян, від нього вимагали в обмін на енергетичні проекти припинити загострення в Карабаху та розпочати запровадження запропонованих групою ОБСЄ механізмів попередження порушень перемир'я та розслідування можливих порушень перемир'я.

Вірменія пішла на виконання цих пропозицій ОБСЄ, азербайджанська сторона ж уникала конкретної відповіді. І до цього її підштовхувала Росія, говорить Меграбян. Інтерес Кремля — утримати контроль над ситуацією на Кавказі в своїх руках.

"Одна з можливих версій полягає в тому, що військові дії в Карабасі спровокувала Москва, щоб ще раз підкреслити, що США як миротворець ні на що не здатні", - пише Томас де Ваал.

Цей сценарій, на його думку, має призвести до того, що в Карабаху з'являться російські миротворці.

Втім далі експерт сам і спростовує цю версію. "Військові підрозділи в Карабаху підкоряються лише президентам своїх країн, тож вплив Росії на карабахські події менший, ніж здається", - пише Томас де Ваал.

На його думку, більш виправдана версія, що одна зі сторін намагається переломити хід конфлікту. І більше причин для цього в Азербайджану. Він у 1990-ті роки втратив сьому частину своїх територій і порушення перемир'я — спосіб нагадати, що нинішній стан речей може виявитися тимчасовим, вважає де Ваал.

Рубен Меграбян вказує на те, що Алієву також зараз вигідно зосередити увагу народу на зовнішньому ворогу, оскільки всередині країни намітилось багато проблем. Це і падіння цін на нафту, через яку знижується курс маната та ростуть ціни, і скандал з "Панамським архівом", в якому засвітилась сім'я Алієва.

"Це породжує у суспільстві справедливі питання, тож військові наміри Алієва отримали підгрунтя. Його режим — це класична диктатура, якій необхідний образ зовнішнього ворога", - говорить Меграбян.

Після перемир'я

І Вірменія, і Азербайджан, підводячи підсумки, заявляють про перемогу.

"Фактор раптовості нападу був зведений нанівець мужністю та стійкістю вірменських солдат. Вони зупинили просування супротивника, і фактично лінія фронту не змінилася. Фактично це була п'ятиденна карабаська війна!", - стверджує Меграбян.

На думку азербайджанців, усе зовсім інакше.

"Ані Вірменія, ані Москва не чекали, що Баку гідно по військовому відповість на провокацію. Азербайджанські війська за кілька днів просунулись вперед на позиціях, зайняли важливі стратегічні висоти. Особливо хочу підкреслити, що у військових операціях була задіяна дуже мала частина Збройних сил. Було зламано найбільш важливий стереотип вірменських окупантів про те, що Баку не зможе відповісти військовим шляхом на нову провокацію, що все, сказане офіційними особами — не більше, аніж войовнича риторика", - говорить Еміль Мустафазаде.

Запроваджене 5 квітня перемир'я було укладене зусиллями Кремля, говорить він: "Азербайджан поки що не може дозволити собі ігнорувати заклики держав".

"В Баку засмутились цій новині, тому що азербайджанці рвалися в бій. Через це складно говорити про те, скільки протримається перемир'я", - пояснює експерт.

Мустафазаде підкреслює, що зараз вірогідність війни підвищилась:

"Азербайджанці втомились від агресора. Це велика трагедія для нашої країни! Втім, як і для України, яка також страждає від сепаратизму. Нинішнє загострення та реакція Азербайджану наочно показали, що конфлікт може бути вирішений у найближчий час в рамках територіальної цілісності. Якщо світове співтовариство не вплине на агресора, карабаський маятник буде розхитуватись і далі, поки одного разу терпець Азербайджану не урветься".

Власне, після анексії Росією Криму та окупації кількох районів Луганської і Донецької областей, було зрозуміло, що вона створила небезпечний світовий прецедент. Відсутність чіткої та жорсткої відповіді на російську агресію дала знак іншим войовничим режимам: можна!

"Нинішнє загострення на карабахському фронті — це ідеальна візуалізація скриньки Пандори, коли Росія, своїми діями на нашому фронті зняла загальне табу на застосування зброї. Тепер воювати можна. І навіть треба. І такі конфлікти будуть множитися, оскільки заборона знята. І всі очікують дивідендів, а не покарання, від успішних воєн. І всі сподіваються на успішну війну", - написав у себе в Facebook український сходознавець Сергій Данилов.