Тільки бізнес. Як правильно розіграти турецьку карту

Серед українців вважається, що після того, як Москва й Анкара розсварилися, турки перетворились на наших природних союзників. Але це не зовсім так і наша зовнішня політика по відношенню до Туреччини не повинна спиратись лише на протидію спільному ворогу. Про цю та інші особливості українсько-турецької політики говорили в середу, 13 квітня, на дискусійному заході, організованому Інститутом світової політики (ІСП).

Неоднозначність турецької політики

Україна почала виявляти до Туреччини більше інтересу після анексії Криму та початку війни на сході, йдеться у дискусійній записці "Аудит зовнішньої політики: Україна-Туреччина", яку підготувала на замовлення ІСП експерт Марина Воротнюк. Натомість Туреччина, пише вона, після конфронтації з Росією включила до діалогу з Україною теми, які раніше вважалися занадто чутливими: співпраця в галузі енергетики та військово-технічний напрямок.

Раніше співпраці наших країн бракувало ознак справжнього стратегічного партнерства. Але зараз маємо унікальне "вікно можливостей" для переведення стосунків на якісно новий рівень, відзначила, презентуючи своє дослідження, Воротнюк.

При вибудові стосунків з Туреччиною Україні слід врахувати важливий нюаснс, Анкару більше цікавить збереження в Чорноморському регіоні статус-кво, аніж демократичні перетворення, які несуть за собою нестабільність у політичній ситуації. Саме тому турецька влада з обережністю ставилась і ставиться до Майдану та конфлікту України з Росією. Туреччина, наприклад, хоча й засудила анексію Криму, але не приєдналась до санкцій США і Євросоюзу, введених після окупації росіянами півострова.

Перед тим, як був збитий російський Су-24, Туреччина стала для Росії альтернативним постачальником овочів, фруктів та інших продуктів, які було заборонено ввозити з країн ЄС. Також були плани щодо газопроводу "Турецький потік", який в перспективі дозволив би постачати російський газ у Європу оминаючи Україну.

Присутній на заході посол Туреччини в Україні Йонет Джан Тезель заперечив, що його країна намагалась отримати преференції після введення санкцій. "Ми використовували прямий контакт з російськими лідерами, щоб отримати переваги для України та кримських татар", - сказав дипломат.

Туреччина виходить з міркувань, що Росія, навіть за даних умов, все одно лишається їхнім сусідом в Чорноморському регіоні з яким необхідно підтримувати стратегічні стосунки. Якщо не зараз, то майбутнім поколінням.

"Ми повинні докласти максимум зусиль, щоб не допустити подальшої ескалації конфлікту та провокацій, сприяти співпраці", - відзначив Тезель.

Як бачимо, навіть за умов нинішнього погіршення стосунків Анкара націлена в майбутньому співпрацювати з Росією, а нинішній період розглядає як тимчасове затьмарення. Це сильно відрізняється від того, якими бачить свої майбутні стосунки з Росією нинішня Україна.

Цікаво, що як відзначив пан посол, в Туреччині немає дискурсу протиставлення східної інтеграції (з Росією та її сателітами) західній (з Євросоюзом). Ця країна вважає себе частиною як східного, так і західного світу одночасно, тож вибудовує свою зовнішню політику саме з таких міркувань.

Симптоматично також, що дипломат кілька разів назвав Туреччину "господарем Чорного моря" (чи, принаймні, одним із господарів). Та дав зрозуміти, що не варто сподіватись від його країни перекриття Босфору для російських суден, як того чекають деякі українські "експерти з Facebook".

"Ми не будемо гратися в провокації, ізолюючи якусь одну країну", - сказав Тезель.

Бізнес чекає вільної торгівлі

Туреччина прагне використати нинішню ситуацію щоб умовити Україну нарешті підписати угоду про Зону вільної торгівлі. Переговори було зупинено в 2013 році, але зараз вони відновилися.

"Переговори йдуть з 2007 року, та результатів досі немає", - розповів кореспонденту Еспресо.TV заступник голови правління Міжнародного союзу бізнесменів України та Туреччини Бурак Пехліван.

Як зазначає у своєму дослідженні Марина Воротнюк, існують принципові протиріччя щодо цієї угоди. Україна прагне включити в неї аграрний сектор, Туреччина — навпаки, бо це створює додаткову конкуренцію її фермерам.

Натомість, Анкару цікавить відкриття в нашій країні компаній, що спеціалізуються на легкій промисловості, зокрема, текстильній. Це відкриє їхнім власникам ринки кількох країн Європи, з якими межує Україна, надасть доступ до більш дешевої робочої сили.

Туреччину цікавлять, зокрема, й авіаперевезення. Але за нинішніх умов фактичної монополізації ринку турецьким авіаперевізникам важко сюди пробитись.

"Захід, Європа зараз не хочуть інвестувати в Україну: війна на сході, корупція. Турки готові це робити, особливо в легкій промисловості. І я говорю не лише про текстиль, є дуже багато різних інших напрямків, які цікавлять турецький бізнес", - зазначив Бурак Пехліван.

Втім, українське МЗС воліє не називати конкретні строки можливого підписання Угоди про Зону вільної торгівлі з Туреччиною.

"Не називаємо конкретних дат. Має бути сформований пакет питань, з приводу яких сторони не можуть дійти згоди. Він буде винесений на вищий політичний рівень для пошуку рішення. Вже за результатами буде підписана угода", - розповіла автор книги "Туреччина, якої ми не знаємо" і директор протокольного департаменту МЗС Ольга Чубрикова.

Отже, Україна торгується, і це добре. Але варто зауважити, що вікно можливостей має одну неприємну властивість — минає час і воно зачиняється.