Видавець "Нашого формату" про те, як продавати якісні книжки українською

Владе, чим Ви займаєтеся насправді?

Це питання мене завжди заганяє в тупик.

Ну Ви ж знаєте, що робите?

Якщо в двох словах, то я змінюю світ на краще.

Ви змінюєте світ на краще чи Ви змінюєте Україну чи українців на краще?

Україна - це складова загального такого Всесвіту, тому кожен на своєму місці. Якщо ви не зміните своє село, своє місто на краще, ви світ на краще не зміните.

Про село ми поговоримо. Тому що Ви часто пишете на Фейсбуці, що Ви своє село – там, де Ви знайшли другу батьківщину, - намагаєтеся змінити на краще.

Я, в принципі, намагаюсь теж, мрію мати час, щоб робити те саме.  Зараз поїду в Карпати, де колись давно побудував дачу, і весь час мрію там щось допомогти цим людям, щось з ними цікаве зробити.  Повернемось до Вас.

Останні 30 років, трохи більше,  я все ж таки сфокусований на змінах на краще саме України. Тобто в мене завжди була така мета, що я вивчуся, зароблю гроші, якось буду щось міняти на краще. В чомусь це вийшло, в чомусь не вийшло. Але я продовжую це робити.

І якщо говорити про село, то зміни на краще почнуться тоді, коли більшість людей зрозуміє, що їм треба вудку, а не щонеділі біля церкви рибу роздавати. Бо це найстрашніша біда нашого народу, що в нас більша частина населення живе в такій патерналістській парадигмі і чекає на рибу.

Це якось пов’язано з тим, що Ви - людина донецька, як Ви самі про це кажете, горлівський. Ви цим пишаєтесь?

Я цим не дуже пишаюся. Не можна пишатися, що ти українець чи ти індіанець сіу. Нас такими Бог зробив, тобто тут нема приводу гордості або не гордості.

Я маю на увазі не те, що Ви українець, а саме українець з Донецька?

Я ж не один такий. Є ціла плеяда людей з Донецька, які  при цьому українські з самого початку.

З Горлівки був також покійний чоловік Тані Чорновол.

Роман Коваль з Горлівки. Згадаємо Стуса – теж донецький.

Але Стус мав коріння з Вінниччини спочатку. Ви писали, що Ви донецький.

Я по мамі в п’ятому поколінні донецький. Тобто справжній.

І мама якою мовою говорила?

Мама вже говорила російською. Але, скажімо так, були періоди життя, коли вона зі мною говорила українською, тобто колискові , якісь жарти і т.д.  То я чув в Донецьку українську мову  виключно від мами.  На літо їхав в село до баби, село було ще україномовне.

Це там, звідки мама?

Так, мама з-під Волновахи. Там п’ять поколінь могил в Новопавлівці під Волновахою.

Але сталося так в Радянському Союзі, що Ви поїхали  вчитися в Москву. І, як я розумію, не шкодуєте за цим, але, мабуть, планували своє життя інакше, коли був ще Радянський Союз? Тобто не планували чимось таким займатися, що робите зараз? Якось Ви до цього прийшли?

Ні, Ви знаєте, я до такої патологічної  тяги змінювати щось в Україні в сторону… України, хоча в школі в мене був такий гібрид  якогось такого підліткового націоналізму з комсомольсько-націоналістичними поглядами. Мій тато був членом партії.

Його викликали в школу і казали: «Як так Ваша дитина – комсорг, і вона періодично висловлює такі  незрозумілі речі про зникнення української мови, про те, що в підручниках нам про політику партії в національному плані розказують не те, що є насправді і т.д. Як от Ви – комуніст, а дитина у Вас така от дивакувата.  При тому що він комуніст, я був комсоргом.  Я вів таку активну позицію

Але Ви не поїхати вчитися в Київ.  Ви поїхали вчитися в Москву.

В Донецьку взагалі-то Київ навіть не розглядався. Тобто Москва чомусь була ближча до Донецька, ніж Київ, який ніхто не розглядав, ну принаймні, такі школи, як 13-та, 17-та і 1-ша, тобто елітні або фізико-математичні школи. Тобто Москва була якось ближче. І взагалі я хотів бути не вчителем біології або математики, а хотів займатися наукою.  То мав їхати в Москву, бо після Московськог о університету я мав шанс займатися наукою.

Але потім Ви там вчилися економіці теж.

То пройшло…  вже був 2003-2004 р. Я відслужив у війську, призивався з Москви.  Закінчив університет, аспірантуру, не захистився, тому що пішов потім у бізнес.  Потім вчився у Вищій школі економіки, працював в університеті – на адміністративних посадах в Московському.

А чому Ви потім вирішили в Україну повернутися?

Я завжди знав, що я повернуся в Україну.

Ну але Ви ж сюди повернулися ще тоді, коли між Україною і Російською Федерацією не були такі погані стосунки, навпаки…  досі люди продовжували їхати.

Я почав повертатися після революції. Тобто почалася революція…

Після революції якої?

Першої.

Тобто другої Ви маєте на увазі?

Помаранчевої.

Ну це друга, перша була студентська.

В принципі, так, якщо рахувати , студентська була революція, але вона все ж таки не така революція. Ці революції, якщо рахувати з Революції на граніті,  то ми маємо три революції.

Так, я це маю на увазі. Ну так – після Помаранчевої, скажімо так, Ви повернулися.  А чому Ви вирішили повернутися?

Тому що я все життя збирався повернутися. Настав момент, коли я зрозумів, що от у нас все буде добре. В плані того, що відкривається можливість. Тому що до цього можливості робити бізнес в Україні я взагалі не розглядав, тому що це для більшості людей з-за кордону, в тому числі діаспори Україна – це була така терра інкогніто, якась Папуа - Нова Гвінея, в якій, як мінімум, відкрутять голову, а потім з’їдять.

А Ви розумієте, якби Ви ще років 10, до теперішньої ситуації  з санкціями, коли в Росії теж все дуже погано. Але якби Ви продовжували робити бізнес там, в той час, то Ви більше би грошей заробили би, ніж тут?  Там же ринки були більші  і можливостей було більше.

Вони і зараз там більші в десятки разів. Особливо в технологічних галузях, які в нас повністю розвалені.  Тобто в принципі я не міг робити в Україні той бізнес, який я побудував в Росії. Я свого часу побудував один із найбільших бізнесів у галузі  лайф сайнс, тобто біотехнологія, економіка, університетська наука, МРТ-діагностика.

А тут це неможливо?

У нас розмір ринку менший разів у 50.

А в кооперації з кимось іншим? З якимось іншими країнами? Просто те, що Ви говорите, це, в принципі , сучасний світ, який живе якимось сучасними відкриттями. У нас зараз багато є думок, що Україна  має перетворитися на аграрну країну, що ми не маємо ніяких потенціалів, такого потенціалу якогось…

Дивіться, якщо ситуація не буде змінюватися зверху, як у Сингапурі або, я не знаю, в Туреччині Ататюрк,  так воно і буде. Україна вже перетворилася на аграрну країну, причому на аграрну країну третього ешелону - не аграрну країну, яка вирощує сільгосппродукцію з високою доданою вартістю, як Голландія, а просто зернову країну. 

І для такої економіки  треба  корисні копалини і треба 5-6 млн людей  - більше не треба. Всі решта мають або виїхати в Португалію, Італію, Іспанію…

Ви розумієте, що ці зміни зверху завжди тісно пов’язані із змінами знизу. Я не буду брати за приклад  Сингапур, але якщо Ви назвали Туреччину, то все ж таки був соціальний запит і запит турецького суспільства на младотюрків, на Ататюрка, на різні його реформи.  Вони для багатьох були болісними. Він зробив дуже багато таких сильних кроків, але він там був такий не один. Це все одно певний процес, який відбувався в той час у суспільстві.

І якщо ми подивимося всюди є роль особистості в історії – чи то Валенса, чи то Бен-Гуріон в Ізраїлі. Чи Валенса в Польщі, чи хтось інший, хто створював або відбудовував країни – все одно ці люди спиралися на народ і на націю. Тому і знизу…

Народ в першу чергу  в своєму протесті  він хоче змін на краще, він не розуміє , як вони відбуваються. він розуміє, що це треба страждати, що це не буде легко.

Ну, це наш народ не розуміє.  Тому що не думаю , що поляки  були в  «Солідарності» розуміли набагато більше, ніж українці. Тому що їм, вибачте, росіяни стільки мізки не промивали.

Правильно. У них була політична нація – раз, і у них була національна еліта – два. У нас дві біди в цьому плані – у нас нема політичної нації консолідованої і у нас нема політичної еліти української.

Ну, значить, нам кранти?

Ні, ну не кранти. Бували ситуації і гірші, мабуть, в історії. Україна – це унікальна країна.

Давайте повернемося безпосередньо до Вашого бізнесу, якщо це можна назвати бізнесом.

Дивіться, в Росії в мене бізнесу не залишилося. Те, чим я займався в Україні, це були переважно такі гуманітарні проекти або бізнес як хобі. Взагалі, золоте правило – люди, які заробляють гроші, починають грати в бізнес, який їм подобається, і багато, дуже часто вони… Ну це приблизно як коханці купити магазин на Першій авеню. 

Ти починаєш гратися в бізнес, який подобається, будуєш якийсь готель, відкриваєш якесь  видавництво націонал-божевільної літератури…  Реально ми починали   на початку 2000-х. Наш формат починав як перша така фізична мережа крамниць  і інтернет-магазин  таких, знаєте, індійських товарів. Тобто ми робили якісь футболки  для українців – не такі, що «Дякую Богу, що я не москаль». Ми почали робити більш-менш не сільські продукти – футболки, плакати, значки.  Причому нам здавалося, що ми маємо писати книжки про наших мертвих героїв.

Це все окуповувалося чи Ви просто інвестували в це гроші і воно не окуповувалося?

Ні, воно не окуповувалося. Плюс ми видали під 200 аудіокниг, і торенти їх вбили як продукт.

Ну, але дивіться,  є ж, наприклад, російські магазини аудіокниг, які є і в iOS, і в Android. І їх дуже багато. Я, наприклад, користуюся легальним продуктом і не можу скористатися  українським, тому що я не можу…

Останній рік ми почали відновлювати цей проект. Дуже важко, тому що за ці 2 роки, що ми писали книгу, і команда розбіглася, і диктори і т.д.  Але ми все ж таки записали… Я дуже шкодую, що ми не встигли подарувати нашим шанувальникам  до Великодня Форда, вибачте, але ми вже півроку пишемо  цього нещасного Форда.

Це аудіокнига? Ви видали його в паперовому форматі. 

Ми видали Форда українською. Я вважаю, що в нас набагато кращий переклад, ніж  кілька існуючих російською мовою.  Там ще й трохи геополітика їм шкодить, тому що вони дещо не можуть перевести так, як Форд написав.

Тому що там є такі відгуки про Радянський Союз і Росію не дуже все так схвально.  От так з кіосками на IOS  і т.д. Ми все ж таки знайшли контору, яка продає українську аудіо книгу , самим під це писати софт – це не рентабельно і це гроші.  Так ми знайшли людей, які  продають українську книгу,  цей кіоск.

Як він називається?

Він називається "Українська аудіо книга". Але я в їх присутності. Ми їм дали нашу книгу. Я кажу: «Хлопці, давайте попробуємо. Я зі свого айфона намагаюся купити свою книгу, в результаті гроші з мене списуються, аудіо книга мені приходить через 3 дні. Так, дивно.

Треба щось скооперуватися і щось зробити. Мені дуже подобаються аудіокниги.

Я вірю. Ми зараз робимо аудіоклуб. Нам достатньо щоб була 1-2 тис. людей, які будуть  купувати аудіо книгу. Неважливо  - з айфона чи з нашого сайта або, не знаю, в магазині на флешку. Там є такі кадри, кажуть: «Я їду з фронту додому, можна я заїду і в магазині куплю аудіокнигу?» Якажу, що їх же фізично не існує на дисках.

"Ну, - каже, - я куплю, мені на флешку зіллють, поставте там автомат, який буде на флешки аудіокниги зливати.  Я вірю, якщо буде хоча б 2-3 тисячі людей, які будуть готові по долару заплатити за аудіокнигу, а не вкрасти, то в принципі всі решта, хто крадуть, вони вже не завадять.

Тому що з «Холодним яром» це було, по нашим оцінкам,  з 70-80 тис. разів.  То нормально абсолютно. А купили 1,5 чи 2 тисячі дисків. Це була дуже дорога книжка насправді. Це був найдорожча за нашу історію аудіокнига.

Я думаю, що якби вона була в хорошій якості і зручній для покупки, так як це роблять багато російських магазинів...

Так, але ринок не можна навіть порівнювати. Ви розумієте, у росіян тисячі аудіокниг, а у нас 250 штук, із них 200 записали ми. Тобто мізерний ринок, нікчемна якість, сервіс. І воно одне за одне зачіпляється.

Але ніхто цим не займається. Може, якби хтось з’явився, то може б воно якось працювало.

Ви знаєте, це як про Африку. «Шеф, тут прекрасний ринок. Тут нема ні в кого кедів. Будемо продавати кеди». – «Ти що, ідіот? Якщо в них нема кедів, значить, вони нікому не потрібні!» .

Тут два підходи, але правда посередині . Я думаю, ми зламаємо цю країну і почнемо з аудіокниги. Хоча подивіться – в друкованій літературі , перекладній, як казав один відомий персонаж, «Лед тронулся, господа присяжные заседатели!». Цього року на «Арсеналі» було видно, що ситуація кардинально змінилася.

"Наш Формат" це вже бізнес у Вас?

Коли це перестало бути хобі, так, це стало бізнесом. Коли просто перестав викидати гроші в топку української культурної революції, це стало операційним рентабельним бізнесом. Так нам може недостає грошей як фінансового важеля, ну взагалі коли бізнес розвивається. Але ми цього року видали книжок у 14 разів більше, ніж минулого року.

Це Ви вже не інвестуєте, це вже реінвестиції?

Це реінвестиції. Тобто операційно ми рентабельні. Але Ви не можете забезпечити зростання в 5 разів, при цьому взяти гроші ззовні як позику,- неважливо – від акціонерів, інвесторів, тобто це бізнес.

Ви ще колись ще фестивалі робили музичні? «Шешори», «АртПоле»?

Ми коли починали як музичний лейбл. Я приїхав з Москви такий розумний. Думаю, зараз я скуплю тут три десятки гуртів, куплю права, профінансую гастролі. Щодо музики – в магазинах же нема української музики.

Спочатку це все було.  Була імпортна, української не було. Я думаю – от, золота жила. Ми зараз піднімемо українську культуру, тому що народ, мабуть, чекає, стоїть в черзі, а її нема. Але виявилося все набагато складніше. Про це можна написати цілий роман.

Чому? Через людей, через піратство? Чи через що?

Через все. По-перще, народ  не чекав, коли я піду у фокус групи, і ставив молодих виконавців і Вакарчука  як додаток. Або там, я не знаю, Скрипку, Потапа, Настю і всякий мусорний шансон, то народ казав, вибачайте, що краще це сміття.  

Ну вони може до цього звикли, тому що вони по телебаченню весь час таке бачили.

Вибачайте, є такий феномен, як у китайців була така найгірша казнь, яка називалася «людина-свиня», коли людині відрізали руки-ноги, виколювали очі і викидали у вигрібну яму жити. І людина жила.

Тобто якщо діти з дитинства слухають шансон, то вони навіть Моцарта не сприймуть. Не будемо говорити про Вагнера. І «Атланта...»  Айн Ренд  вони не прочитають. Якщо в Україні 70 з гаком процентів  дітей отримують від батьків 1 і менше книжку на рік, так от їм купують, то це про щось говорить. Насправді у нас є такі серйозні ознаки гуманітарної катастрофи.

Ну тому що у нас гуманітарною політикою, якщо серйозно, не для піару, а з точки зору ефективного законодавства ніхто ніколи не займався.

Правильно. Ніхто не займався. У нас такий гібрид здичавілого лібералізму і такого тотального рагулізму. Я дивлюся на сільські бібліотеки і районні  - вибачайте, в Америці  все те, що видає «Наш Формат», наприклад, і Пітер Тіль, і «Атлант» - це все є в сільських бібліотеках

Ну в Європі теж бібліотека стала осередком громадського життя в маленьких містечках і в селах.

А у нас «а» - фонди не оновлюються, «б» -  в книжкових магазинах ніхто нічого не купує.

А Ви відчували як видавець якусь користь від державних програм? Таких як «Українська книга» є програма Держтелерадіо. Ви подавалися колись туди?

Ми подавалися і жодного разу жодного гранту не отримали.  Єдиний грант ми отримали, навіть не ми, а отримав Гена Друзенко, коли ініціював, він уже зробив проект з перекладу Нельсона Мандели «Довгий шлях...», і через рік «Відродження» йому компенсувало  витрати на переклад.

Ми ж ні разу нічого не отримали ні від держави, ні від спонсорів. Ну якось вигрібаємо. І вибачайте – тут як і скрізь, як в науці,  а що в науці гранти отримують  люди, які щось зробили?

«Науковий клуб» ви ще зробили. Він працює?

Чесно скажу, після Революції і під час війни, особливо після того як у нас кінчилися гроші на підтримку, він ліг на бік. Але насправді зробив дуже багато корисних речей, у тому числі проект ключових лабораторій, через який кілька десятків людей не виїхали за кордон, а мали можливість працювати в Україні. З «Науковим клубом» це просто тема окремої розмови про українську науку взагалі.

Давайте ми повернемося  до цієї розмови, ще зробимо одну програму, тому що  мені це цікаво. У нас час, на жаль,  обмежений.

А про книги я вважаю, що  на книжковому ринку ми зробили революцію, тому що  три роки тому ми почали першими, як свого часу якісь футболки і плакати не сільські, а почали  робити українське - видавати  бізнесову і світоглядну літературу українською. І ми першими на цьому не розорилися.

Будемо завершувати. Тіля це Ви видали?

Так.

От я у вас купив на книжковому ринку за 100 гривень.

А там це була спецціна, між іншим.

Я так здивувався, тому що насправді я спеціально купив українською. В мене була ця книжка, оскільки вона була улюбленою книжкою багатьох найуспішніших людей у Сполучених Штатах Америки, мені було цікаво її подивитися. І я її купував... - «Альпіна», здається, її видавала російською. У нас не було де купити. Я купив на Львівському книжковому форумі, за якусь... ледь не еквівалент 100 доларам американським – шалена ціна була, просто ненормальна.  І тут у вас я бачу цю книжку за 100 гривень.  Це як? Попит є...

У нас був партнер, який викупив у нас частину тиражу. Ми йому дуже вдячні. У нас є декілька проектів, коли у нас викуповують книжки, причому по завищеній ціні викуповують частину тиражу – для себе, для подарунків. І ми їм дозволимо продавати по нормальній ціні.

Бо насправді 150-160 доларів платити за тиражем 3000 примірників - це якраз нормальна ціна, яка дозволяє не бути збитковими, а бути операйно в плюсах. І Ви будете знову... У нас на цей рік буде така потужна лінійка – ми готуємо і Талеба і «Капітал» Пікеті. Тобто ми май же все топове, що виходить і вийшло за останні 2-3 роки ми цього року теж  видаємо.

Попит теж зростає?

Попит росте. Я був здивований, але наші тиражі  на серйозну літературу, на нон-фікшн, вони співставні з російськимим. Вибачайте, але в нас розмір ринка – він в рази... це навіть не в 5 разів, а в 10. От тому я оптиміст – з одного боку,  я бачу, як все погано, а з іншого – я бачу що не все так погано, коли є такі люди, які читають наші книжки.