Авіаносець для Путіна. Чого чекати від нового головнокомандувача НАТО в Європі

Минулої середи стало відомо, що український президент Петро Порошенко вирішив нагородити вже колишнього комадувача військами НАТО в Європі Філіпа Брідлава орденом Ярослава Мудрого.

Кращої кандидатури серед закордонних політичних та військових діячів годі й уявити. Американський генерал завжди відстоював необхідність провадження жорсткої політики проти Кремля із самого початку російської агресії у Криму. У порівнянні із відносно м'якою та дипломатичною позицією Білого дому, слова Брідлава виглядали просто несамовитим антипутінізмом, якого українцям так хотілося б бачити серед західної політичної еліти.

Саме тому призначення нового головнокомандувача не могло не викликати занепокоєння українців. Уявити собі когось, хоча б так само вороже налаштованого проти Кремля, як Брідлав, було вкрай важко.

Тому здавалося, що його наступник обо'язково буде менш відданим справі протистояння Москві. Особливо на тлі останніх зусиль держдепу з імплементації Мінських угод, які, з точки зору Києва, виглядають поступкою Володимиру Путіну.

В цій логіці, якщо Обама хоче поставити хрестика навпроти цієї геополітичної проблеми перед тим, як віддати крісло своїй наступниці, варто зробити росіянам хоча б невеличкі поступки. Принаймні, точно не варто дратувати їх черговим натівським берсерком, готовим розпочати ядерну війну, аби показати Кремлю його справжнє місце в новій геополітичній ієрархії.

Втім, ці побоювання виявилися марними. Генерал Кертіс Скапаротті цілком може відібрати пальму першості у Брідлава, адеж нарешті отримає добру трибуну для висловлення своїх поглядів. А вони не віщують Росії нічого доброго.

Колишній командувач військовим контингентом у Південній Кореї Скапаротті ще у ранзі кандидата на посаду головнокомандувача НАТО в Європі відкрито закликав у американському Сенаті надати Україні оборонну зброю, зокрема і такі жадані багатьма українцями протитанкові ракетні комплекси Javelin.

Варто зазначити, що робив він це попри жорстку позицію Білого дому, яка полягає в небажанні "провокувати" Кремль забезпеченням Києва навіть такими відносно простими видами летальних озброєнь.

Генерал із самого початку підтримував плани із постійного розміщення в Європі додаткової американської танкової бригади для стримування потенційної російської агресії. Але, на додачу до цього, Скапаротті висловився за розміщення у Середземному морі авіаносця США, аби надіслати таким чином росіянам "стратегічний сигнал".

До чого дійде фантазія нового головнокомандувача після початку активної діяльності на цьому посту, важко навіть уявити. Втім, навіть якщо б цю посаду обійняв і більш дипломатичний чи обережний представник Пентагону, це жодним чином не вплинуло б на поступове посилення військового тиску на Кремль з боку Заходу.

Як і минулого сторіччя, оцінка загрози і перехід в режим "Холодної війни" потребували від Вашингтону та інших столиць вільного світу декількох років. Але, коли цей механізм був запущений, призупинити чи згорнути його діяльність вже не було ніякої можливості, адже сама логіка такого конфлікту вимагатиме постійних демонстрації сил та брязкання зброєю.

В той час, як політики ще бояться говорити вслух чи навіть усвідомлювати факт повернення до нової холодної війни, військові, що ще добре пам'ятають стан справ тридцятирічної давнини, просто повертаються до звичних для їх молодості практик. І в цьому процесі особистості генералів грають другорядну роль.

В відносно незалежній від політиків американській системі оборони навіть кандидати у міністри чи головнокомандувачі від традиційно обережних демократів невідворотньо будуть войовничим "яструбами" у порівнянні із будь-якими політиками.

Ця система звикла реагувати подібним чином, вона довгі десятиріччя налаштовувалася, аби реагувати саме так, і постійні російські провокації лише прискорюють цей процес, надаючи алармізму американських генералів додаткової легітимності.

Кожен російський бомбардувальник, що пролітає поблизу есмінця Сполучених Штатів, наближає той момент, коли в Середземному морі постійно буде знаходитися американський авіаносець, а кількість танків НАТО на польській, грузинській чи молдовській території й далі збільшуватиметься. Тому українцям не варто турбуватися - хто б не прийшов в Білий дім, Пентагон завжди залишатиметься на боці Києва.