Майданна приреченість. Чому Назарбаєва чекає доля Януковича

Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв знову попередив співгромадян, що не допустить повторення "українських подій" в своїй країні і заявив про готовність влади діяти жорстко.

Назарбаєв зробив своєю заяву на тлі масових протестів, обумовлених неприйняттям земельної реформи. Влада, яка не чекала спонтанних виступів людей в декількох казахстанських містах відразу, вирішила почекати зі змінами.

Але сам факт того, що казахстанці можуть виходити на вулиці - не дивлячись на те, що у них є трагічний досвід розгону протестів з людськими жертвами - явно налякав старіючого Назарбаєва.

Його реакція - ще один доказ того, що український Майдан зовсім не був феноменом, повторення якого неможливе на пострадянському просторі. Майдан в Україні – саме такий початок кризи і перетворень, як революція в Тунісі - початок "арабської весни".

Від масових виступів і краху режимів не застрахований ніхто - ані Казахстан, ані Білорусь, ані країни Центральної Азії, ані Росія.

Інша справа, що в кожній з цих країн Майдан пройде по-різному. Десь він призведе до безкровного краху режиму і початку реформ, десь стане спусковим гачком для кровопролитної громадянської війни з тисячами жертв, десь виявиться причиною краху держави.

Тенденція - вона загальна для всіх, а ось результат буде різним. І Назарбаєв, як досвідчений політик, це прекрасно розуміє. Він знає, до якої міри в Казахстані прогнив державний апарат, знає, що в умовах падіння цін на нафту і зниження соціальних можливостей режиму популярність влади падатиме, розуміє, що не дав суспільству розвиватися - а значить, його співгромадяни не зрозуміють ніяких реформ і не повірять, що він може їх провести.

Одна надія - на страх і силовиків. Саме тому Назарбаєв розмовляє із казахстанцями мовою погроз - ніякої іншої мови, яка допомогла б йому призупинити неминучу ерозію пострадянського Казахстану, у нього просто вже не залишилося. Інша справа - безглуздість цих загроз.

Казахстану Назарбаєва, Білорусі Лукашенко, Росії Путіна не вижити, як не судилося вижити Україні Януковича. Пострадянські виродки, що лише імітують державність, а насправді залишаються перейменованими радянськими республіками, приречені на крах, бідність, кров і сльози.

І Україні, як "першій із зруйнованих", ще пощастило - бо вона почала свій шлях до змін раніше, коли ще не було глобальної пострадянської кризи. Саме тому шансів вижити як новій державі у нас більше. У цій "арабській весні" за пострадянським сценарієм важливо виявитися Тунісом, а не Сирією або Лівією.