Чому уряд Гройсмана так і не зупинив політичну кризу в Раді

І намагались не помічати, що це якраз і є початок справжніх, а не віртуальних випробувань.

Відразу ж після травневих канікул, коли парламент став проводити перші після переформатування коаліції голосування, виявилося, що ніякої єдності думок з принципових питань не спостерігається.

Президент демонстративно відмовився від поїздки на важливу антикорупційну конференцію в Лондоні - і його відсутність стане для наших партнерів ще одним підтвердженням того, що кількамісячна боротьба із урядом Арсенія Яценюка і відставка прем'єра - не вирішення кризи, а входження в кризу.

Власне, боротьба коаліції із власним урядом, вихід з коаліції фракцій, які обіцяли виборцям спільно працювати заради реформ і європейського майбутнього країни - це і є криза відповідальності.

Формування крихкої коаліції, у якій частина депутатів від найбільшої фракції зорієнтована не на копітку роботу, а на дострокові вибори - і в цьому її інтерес співпадає з популістами всередині і поза парламентом - це і є криза відповідальності.

Необхідність постійно шукати голоси серед депутатських об'єднань, які формально не входять до коаліції - це і є криза відповідальності.

Готовність міняти закони під конкретних чиновників, а не знаходити гідні кандидатури, які відповідають чинному законодавству - це і є криза відповідальності.

Прагнення частини політичної еліти - при близькій до анархії підтримці частини суспільства - підмінити діалог в парламенті примарою дострокових виборів - це і є криза відповідальності.

Я, звичайно, не буду стверджувати, що ця криза тільки почалася. Вона триває, просто її важливою рисою сьогодні є кристалізація розуміння справжніх причин кризи.

Ще вчора можна було розповідати, що всі проблеми - від "неправильного" уряду, від прагнення триматися за крісла, від невідповідності образу прем'єра і уряду антикорупційним очікуванням.

Сьогодні, коли уряд "правильний", а криза і не думає закінчуватися, варто замислитися про її справжні причини. І зрозуміти, що поки політики і громадяни не навчаться стратегічному мисленню і зможуть прораховувати хоча б короткочасні наслідки своїх дій, Україну так і буде кидати від кризи до кризи.