Рене Варк: Неможливо використати кримський сценарій в Балтійських країнах

Рене Варк – директор наукових робіт та викладач публічного міжнародного права в Інституті права Тартуського Університету, докторант. Крім того, він читає лекції з дипломатичного та консульського права в Естонській школі дипломатії та Дипломатичній раді Оксфорду (Велика Британія).

Чи може Росія використати російську меншину в Естонії для дестабілізації ситуації? 

Маємо яскравий приклад Криму, Донбасу. Етнічні росіяни в Балтійських країнах не настільки придатні для використання, як то було в Криму. Це моє особисте сприйняття. Ці країни менші, мають більше зв'язків із Заходом, люди бачать ситуацію по-різному, бачать, що робить Росія.

Життя в Естонії краще. Багато росіян мають у Росії родичів або друзів, і бачать, що життя в Росії не таке вже хороше. Вони не зацікавлені мати Росію в Естонії. Ось чому, я думаю, неможливо використати аналогічну тактику в Балтійських країнах.

Але нічого виключати не можна, Росія така непередбачувана…

За останні два роки ми бачили низку провокацій над Балтійським морем з участю російських літаків. Якої мети намагається досягти Росія? Якою має бути відповідь НАТО?

Звичайно, Росія поводиться небезпечно в Балтійському регіоні. Небезпечно навіть з технічної точки зору. Міжнародний закон підкреслює, що коли ми використовуємо спільні ресурси, як-от морську акваторію, ми використовуємо їх з дотриманням зобов'язань, з повагою до прав та свобод інших. У 1970-х СРСР та США навіть уклали спеціальну угоду, щоб уникати зіткнень. Зараз Росія говорить, що все добре, що вони не роблять нічого поганого.

Чому Росія це робить? Деякі кажуть, для того, щоб показати, що вони тут, що вони не бояться. Вони хочуть тримати НАТО подалі від Східної Європи. Як ви знаєте, Балтійські країни хочуть збільшити у себе присутність сил НАТО. Це один зі способів, яким Росії надсилають повідомлення: не приходьте. Бо якщо ви прийдете, ситуація може загостритися.

Також треба мати на увазі, що це повідомлення не лише для світу. Це повідомлення для внутрішнього сприйняття. Потрібно показати росіянам: дивіться, ми все ще могутня країна і ми не боїмося.

Коли Росія каже, що робить все легально й коректно, я не думаю, що вона хоче це пояснити світу. Вона пояснює це власному народу. Наприклад, хоче показати, що корабель США робить щось неправильне.

Ви кажете, що ситуація може загостритись. Чи можливо це на практиці? Туреччина збила російський літак, і нічого не відбулося.

Коли я кажу, що ситуація може загостритись, маю на увазі, що коли ви вводите війська НАТО, є шанс, що ситуація загостриться. Я не кажу, що хтось хоче, аби це сталося. Якщо в Балтиці будуть американські війська, з'явиться шанс, що вони можуть зіткнутися з росіянами.

У випадку з Туреччиною ситуація зовсім інша. Російський літак зайшов у повітряний простір країни. Туреччина мала право на самооборону. Звісно, завжди є питання, як треба реагувати, чи обов'язково стріляти по літаку. Але це був не перший раз.

Російські літаки заходили в турецький повітряний простір декілька разів. Врешті решт Туреччина вирішила зробити послання Росії. В цьому різниця. Коли російські літаки літають над Балтикою, то вони літають над міжнародними водами. Вони не перетинають територію інших держав.

Але ж вони підлітають дуже близько до кордонів тієї ж Естонії.

Так, і ми кожного разу висловлюємо протест. Це дуже важливо. Бо якщо ви не протестуєте, то це означає, що ви мовчки приймаєте такий стан речей. Тому навіть якщо протест не має значних та негайних наслідків, він потрібен.

Це ж стосується і окупації Криму. Де лише це можливо, Україна повинна протестувати та підкреслювати: це окупація, це анексія. Якщо ви припините протести, то одного дня подумають, що ви прийняли цю ситуацію.

Депутат польського Сейму Малгожата Госевська підготувала доповідь про тортури полонених та інші військові злочини, скоєні Росією на окупованій території України. Чи буде, на вашу думку, Росія покарана за ці злочини Гаазьким трибуналом?

Потенційно так, покарати людей, які скоїли воєнні злочини на Донбасі, можливо. І не важливо, чи це росіяни, чи це українці. Бо коли мова йде про воєнні злочини, всі відповідальні і кожного дозволено покарати.

Існує проблема з тим, що Росія не ратифікувала Римський статут, який встановлює юрисдикцію Міжнародного Кримінального Cуду (МКС). Україна, до речі, також його не ратифікувала, але прийняла юрисдикцію МКС за принципом ad hoc.

Простіше кажучи, вона визнає юрисдикцію для конкретних випадків. Тобто можливість звернутися в МКС є. Інше питання, чи почне він розслідування та чи призведе воно до конкретних покарань. Це доволі повільний процес, який не завжди призводить до покарань.

Але міжнародна спільнота навіть не спромоглася визначити статус цих осіб – чи вони терористи, чи найманці, чи сили, які підтримує Росія…

Так, але не важливо, який статус мають ці особи, бо вони все одно можуть скоювати міжнародні злочини. Застосовується принцип універсальності. Він означає, що покарати можна особу, яка скоїла воєнний злочин, безвідносно її національності.

Є дві різні речі. Одне – це персональна відповідальність. Інша – це відповідальність держави. Якщо злочин скоює певна особа, вона може бути персонально покарана. Але якщо ця особа пов'язана з іншою державою, цілком можливо, що відповідальною буде й ця держава.

Якщо буде йтися лише про місцевих, про жителів Донбасу, що не мають жодного зв'язку з Росією і скоюють воєнні злочини, буде їхня персональна відповідальність. Але якщо буде встановлено, що організовані військові групи тісно пов'язані з Росією, буде можливість притягти до відповідальності також і Росію. Це питання доказів.

США ніколи не визнавали анексію Балтійських країн Радянським Союзом. Але по факту анексія припинилась лише коли СРСР розвалився. Логічно припустити, що Україна поверне Крим, коли розвалиться Росія, як ви вважаєте?

Справді, Балтійські країни де-юре завжди були незалежні. Але де-факто ми були анексовані й окуповані. Якщо ти маєш на своїй території іноземні війська, ти насправді не є вільним. Світ не хотів починати війну через Балтійські країни. Тому ми здобули нашу незалежність коли Радянський Союз розвалився.

Хочеться сподіватись, що є простіші кроки звільнення Криму, аніж розвал Росії. Прогнозовано, Росія не розвалиться у такий же спосіб (як СРСР. – Авт.). І ніхто цього не хоче. Бо історія показує, що Росія непередбачувана, а особливо вона непередбачувана в ситуаціях, коли загнана в кут. Це може бути справді небезпечно і нерозумно.

Маємо використати щось інше. Якщо спитаєте, що треба використати – я не маю відповіді. Це все питання політики. Якщо ми подивимось на те, що відбувається у світі, то побачимо – коли територія захоплена, дуже важко повернути її назад. Це просто факти. Прикладом можуть бути Абхазія, Південна Осетія.

З часом шанси повернути ці території знижуються. І зараз всі говорять Грузії, що вона має вести переговори. Ніхто більше не вважає, що можна застосувати силу. Грузія проголошує, що це її території, що вона застосує самооборону. Але факт, що з плином часу стає політично набагато важче зробити щось силовим шляхом. Знову ж таки, це (анексія. – Авт.) з правової точки зору не коректно, але це факт життя.

Нещодавно кілька країн Балтії почали імплементацію власного "списку Савченко". Чому це робить не весь Євросоюз, чому саме країни Балтії виступають авангардом?

Кожна держава має право запроваджувати власні "чорні" списки. Коли йдеться про ЄС, це має бути колективне рішення. Не всі країни готові робити екстра-кроки, це політична реальність.

Звичайно, те що робить Росія в Україні, знаходиться в полі особливої уваги країн Балтії, бо Росія наш сусід. Ось чому для нас це важливо, бо одного дня щось може трапитись і з нами. Маємо показати солідарність, що сприймаємо ситуацію серйозно.

Якщо ти пасивний, то показуєш, що не можеш грати серйозно. Для інших країн, що не мають спільного кордону з Росією, це не є пріоритетним питанням.

А який сенс мають ці "списки Савченко"? Адже ті росіяни, яким заборонять в'їжджати до країн Балтії, зможуть потрапити до ЄС через будь-яку іншу країну, яка не вводила такі списки.

Символічні кроки також мають значення. Вони роблять новини. А всі ці новини роблять імідж країни, формують її образ. Такі заходи не мають негайного ефекту, але мають довготерміновий ефект.

Наведу простий приклад. Коли Росія була виключена з G8, люди та країни всього світу отримали сигнал: відбувається щось справді неправильне. Також це був сигнал для потенційний інвесторів: "Росія виключена з G8, що відбувається? Чи вона стабільна, чи маю я інвестувати в Росію?" Таким чином, мільйони євро інвестицій були втрачені для Росії.

Часто можна зустріти думку про те, що у випадку, якщо нічого не буде вирішено з Кримом, всім стане зрозуміло, що міжнародні договори мають меншу вартість, ніж папір, на якому їх написано. Чи можна говорити про те, що Росія зараз переформатовує міжнародний правопорядок?

Будь-які правила та угоди можна порушити. Але це не означає, що вони вже не дійсні та не працюють. Росія дійсно порушує міжнародні угоди. Що ми маємо робити? Відповідати на ці порушення. Говорити, що це – порушення.

Я б не казав, що угоди не мають більше значення, що вони не працюють. Завжди будуть країни, які порушують правила. Але міжнародні угоди навколо нас на 99% працюють, просто ми цього не помічаємо.

А як щодо Будапештського меморандуму, зокрема, зобов'язання США і тієї й тієї ж Росії виступати гарантами безпеки України в обмін на відмову від ядерної зброї?

Будапештський меморандум – не дуже гарний документ. Бо насправді це не угода. Ви маєте розуміти, що сталося в 1994 році. Всі були щасливі, ніхто не думав, що може статися таке, як відбувається сьогодні. Тож було дуже просто випустити такий меморандум.

Але держави не ратифікували меморандум, як вони ратифікують міжнародні угоди. І це означає, що суворо кажучи, він не має юридично обов'язкового характеру. Є величезна різниця – чи це угода, що має зобов'язальний характер, чи це щось політичне, щось на зразок джентльменської угоди. І це перша проблема.

Друга проблема. Якщо ви уважно почитаєте Будапештський меморандум, то виявите, що багато чого в ньому – це просто повторні твердження: не використовувати силу, не порушувати міжнародне право. Нічого нового.

Але коли йдеться про гарантії, країни використовують слова дуже обережно. Що насправді означають гарантії? Чи означають вони, що країни беруть на себе зобов'язання діяти із застосуванням військової сили або ні?

Коли йдеться про застосування воєнної сили закордоном, завжди постає питання дозволу. Якщо Будапештський меморандум не ратифікований, що ці країни можуть зробити? На жаль, це зовсім не є угодою.