live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Коли друг захворів. Чому з'явилось напруження між Україною та Польщею


фото: shutterstock
Чому українсько-польські відносини останнім часом перестали бути безхмарними і що робити з цим Україні

Сьогодні, 22 липня сейм Польщі визнав Волинську трагедію геноцидом

Останні 25 років Польща незмінно  була найнадійнішим партнером України, так би мовити, адвокатом України в Європі, яка, можливо, навіть більше хотіла бачити нашу країну в Європейському Союзі, ніж ми самі того коли-небудь хотіли.

Проте, як виявилося впродовж останніх півтора місяця, в україно-польських відносинах не все так безхмарно і чудово, як здавалося раніше.

Напад на українську процесію в Перемишлі, несподіване припинення малого прикордонного руху, антиукраїнська істерика в правих польських ЗМІ.

Ну і, звісно, політична кампанія, яка має завершитися прийняттям ухвали Сейму і довести, що криваві етнічні чистки, коли під час німецької окупації українці і поляки різали один одного на Волині, Підляшші та в Галичині, не що інше як організований УПА геноцид поляків, виглядають аж ніяк не випадковими подіями.  

Що ж сталося?

Чи варто вважати, що ця зміна була несподівана? Можливо, так, але хіба що для українців. Як не прикро це констатувати, ні українська еліта, ні журналісти, ні тим паче маленькі українці особливо не переймаються тим, що відбувається, умовно кажучи, за західним “парканом” України,  на теренах нашого найближчого союзника, Польщі. Тому й нинішня ситуація виглядає як новина.

Насправді після того як до влади в Польщі прийшла партія Ярослава Качинського Право і справедливість (PIS), то саме такого розвитку подій  і слід було чекати...

Чому?

 

Тому, що у цієї політичної сили особливе бачення місця і ролі Польщі в світі, польської історії, а особливо перспективи.

Це українцям і навіть європейцям видавалося, що Польща за останні 25 років стала синонімом успіху, що її економіка росла небаченими темпами, досягненням в політиці та культурі можна тільки позаздрити, ну, а при можливості  щось перейняти, якщо, звісно, вистачить розуму. Але то так все виглядало ззовні.

Зсередини польська дійсність виглядала трохи по-іншому, особливо для прихильників Ярослава Качинського та Права і справедливості. В їх концепції ніякого польського успіху останніх 25 років нема і близько. Є суцільні помилки і поразки. Зрада і брехня.


Виявляється, Польщу пригнічує Євросоюз. Їй не дають нормально розвиватися німці і Ангела Меркель, нещасною країною маніпулюють українці, а загрожує їй путінська Росія.


Щодо останнього пункту, українці, звісно, будуть солідарні тому, що це правда, решта виглядає як відверта маячня, але саме такі нині політичні реалії в Польщі.

Більше того, для Ярослава Качинського і його прихильників є персони, які відповідають за всі ті нещастя, які спіткали «нещасну» Польщу в останні чверть століття.

Зокрема, це нобелівський лауреат, борець з комунізмом, екс-президент Лех Валенса, знаний реформатор польської економіки Лешек Бальцерович, та колишній польський прем’єр, а нині президент Європейського Союзу Дональд Туск. Є ще звісно купа всілякої дрібноти, комуністи і злодії etc, але головні вороги фігури крупні.

Ярослав Качинський

Відповідно, отримавши владу було поставлене завдання “направити” Польщу, провести “добрі зміни”, здійснити історичний перехід від ІІІ республіки  до оновленої ІV.

Треба відзначити, що сама ідея IV республіки неабияк надихнула українських діячів, зокрема нинішнього генпрокурора Юрія Луценка, та голову Адміністрації президента Бориса Ложкіна, який навіть взявся написати книгу з аналогічною назвою. Проте до реалізації, чи навіть розуміння планів “доброї зміни” і  “ІV Речі посполитої” Ярослава Качинського українським діячам, на жаль (чи на щастя), дуже далеко.

Нині гасло “доброї зміни” - це не просто частина виборчої ідеології Права і справедливості, а польська реальність.

Отримавши минулого року після парламентських і президентських виборів в Польщі всю повноту влади, Ярослав Качинський, незважаючи на те, що не займає офіційних посад, а всього лишень “скромний” лідер правлячої партії,  взявся до роботи з “направлення” Польщі.

І треба віддати належне його таланту адміністратора.

Протягом семи місяців Польща радикально змінилася:

- Суспільні медіа були підпорядковані державі, а нелояльні партії Качинського журналісти і ведучі звільнені; 

- розпочата кампанія з дискредитації Леха Валенси (мовляв, співпрацював зі службою безпеки і хоча докази сумнівні, але зате цікаво поговорити і спробуй щось доведи);

- прокуратура була підпорядкована міністерству юстиції, там ведуться активні чистки нелояльних і розставляються “свої” люди;

- ну і вершина діяльності:  заблокований конституційний трибунал, що, в свою чергу,  дає можливість польському уряду керувати як Бог на душу положить. Що, звісно, не важко, маючи за спиною тотальну підтримку церкви. Щоправда, “добрі зміни” сподобалися не всім, причому, не тільки “злодіям” і “комуністам”, але й потужним союзникам Польщі...

Дійшло до того, що на саміті НАТО президенту США Бараку Обамі довелося брати під захист польську демократію і конституційний трибунал, мовляв, хлопці, керувати, але в межах правової держави.

Це вже не кажучи про зауваження Венеціанської комісії, Європарламенту та інших європейських інституцій. Активності пана Ярослава і його колег можна тільки позаздрити, інша справа, що цю б енергію, та в мирних цілях. Проте, не виходить…

Черговою ціллю “добрих змін” стала історія. Зокрема, розпочався перегляд відносини з німцями.


Мовляв, сильно гнобили і нищили,  а тепер ще й недостатньо каються.  Дісталося на горіхи і Брюсселю, не дають євробюрократи розвиватися прекрасній Польщі. Далі пішли в рух внутрішні вороги які все зіпсули, а що не змогли, те або запродали, або  вкрали.


Зараз, дійшла черга до українців, які недостатньо активно каються. Можна не сумніватися, це частина плану “направлення” Польщі, а абсолютно точно можна сказати, що це не остання “добра зміна”.

Інше питання, що робити українцям?

По-перше, треба трохи цікавитися тим, що відбувається у найбільшого нашого західного сусіда, щоб принаймні розуміти, що там змінюється, як і до чого. Звісно, це коштує грошей і часу, але тим не менше, це справа корисна.

По-друге, оскільки ми не зможемо не реагувати і промовчати, особливо коли буде ухвала Сейму із звинуваченням УПА організації геноциду, то відповідати треба максимально акуратно і прагматично, розуміючи, з ким ми маємо справу і з таким розрахунком, щоб не зруйнувати перспективу відносин з Польщею.

Право і справедливість - потужна сила, але вона не вічно буде при владі, а від Польщі ми нікуди не подінемося, добре це чи погано, а супроти географії не попреш.

Ну, і по-третє, історики, письменники і психологи мають зробити свою, чи не найбільшу, частку роботи, щоб зрозуміти, що і як сталося з людьми, що вчорашні сусіди почали вбивати один одного, та ще й знаходили цьому “раціональне” пояснення.

На жаль, люди легко перетворюються на жорстоких потвор, особливо коли занадто захоплюються мріями  про “добрі зміни”.

P.S.: Сьогодні, 22 липня сейм Польщі визнав Волинську трагедію геноцидом. Тому редакція Еспресо.TV вважає актуальним саме зараз цей текст, який був написаний 13 липня.

новини партнерів

19 листопада, 2019 вівторок

19 листопада, 2019 вівторок

18 листопада, 2019 понеділок

Відео

Введіть слово, щоб почати