"У пеклі ще гарячіше". Як "хресна хода" пробилася до Києва

Учора дві хресні ходи Української православної церкви Московського патріархату зі Сходу і з Заходу України увійшли до Києва. Вони подолали довгий шлях, щоби зустрітися сьогодні і провести хресну ходу в центрі столиці.

Два кореспонденти Еспресо.TV провели цей день разом з ними і на власному досвіді відчули, що таке хресна хода в спеку понад 30 градусів за Цельсієм, чи справді там є сепаратизм і навіщо люди беруть у цьому участь.

ДО СТОЛИЦІ ЧЕРЕЗ “ЧОРНИЙ ХІД”

Після невдалої спроби заблокувати хресну ходу на околицях Борисполя, основні її противники - активісти руху “Організація українських націоналістів”, стягнули свої сили до блокпосту на 19-му кілометрі Житомирської траси. Цих шляхом мали зайти до столиці віряни із західного крила ходи, які вирушили із Почаївської лаври 9 липня.

Уже опівдні 26 липня біля блокпосту зібралося більше півсотні “оунівців”, до них приєдналися активісти націоналістичних організацій “Білий молот”, “Правий сектор” та “Народний рух України”.

Хоч лідер “ОУН” Микола Коханівський неодноразово заявляв, що до учасників хресної ходи не будуть застосовувати силу, максимум активісти збиралися перекрити дорогу, проте неподалік табору націоналістів несли варту в рази більші сили Нацгвардії. Еспресо.TV вдалося нарахувати близько 20 автобусів із силовиками.

“Ми цю “ходу” тут чекаємо із 23-го числа. Вони якось поки не йдуть. Сьогодні в принципі мали пройти, ми їх очікували ще з 9-ої ранку. Є інформація, що їм там перекрив дорогу чи то “Беркут”, чи то спецпризначенці якісь, через загрозу терактів, бо по трасі знайшли два вибухових саморобних пристрої”, - розповів Коханівський, додавши, що його рух до вибухівки жодного стосунку не має.

Один із активістів “Білого молоту”, який забажав не розголошувати своє ім’я, пояснив, що націоналісти не хочуть зашкодити вірянам, адже серед них є жінки і діти, тому основна ціль цієї акції - показати, що “патріоти готові боротися проти московських попів”.

І поки “оунівці” марніли від спеки, зачекавшись на “хрестоносців”, далі по трасі ходу приготувалося зустрічати духовенство Київської єпархії. На запитання, чи не бояться вони зустрічі із націоналістами, один із них тільки посміхнувся:

“Нічого страшного. Я не думаю, що Господь допустить якісь провокації”, - запевнив священик.

Наступні кілька кілометрів до села Капітанівка з обох боків дороги ретельно працювали сапери і кінологи. На цій ділянці траси вибухотехніки дійсно виявили дві закладки із муляжами та дві зі справжньою вибухівкою, яку підірвали на місці. Жодна собака не постраждала.

Для кого це дійство точно було святом, так це для жителів навколишніх сіл. Якби за тим, що відбувалося цього дня в околицях Києва, спостерігав не досвідчений у наших релігійно-політичних баталіях іноземець, він цілком міг би сприйняти цей процес за зйомки нового голлівудського блокбастеру про часи Хрестових походів.

Вибухи, екзальтовані віряни та монотонний саундтрек, сплетений із десятка молитов.

Учасників ходи можна умовно поділити на три категорії: вище духівництво у оздоблених рясах, миряни, які слідують за хоругвами в “пошуках любові господньої”, та середній стан мандрівних священиків аскетичного типу.

Всього у ході цього дня взяло участь близько тисячі вірян. Мирян серед них найбільше, проте їх розмови зводяться здебільшого до переповідей різноманітних чудес та цитування Божого Письма.

А ось найцікавіше виявилося спілкуватися саме із священнослужителями.

Питаю у одного: “Ви йдете неначе за мир, а в результаті суспільство розкололося через ходу і немає миру, як так виходить?”.

На що отець Вікентій вдався до цікавих історичних алюзій:

“Якщо хтось проти - це не наші проблеми. А ваше питання це те ж саме, що сказати, що Радянський Союз винен у Великій Вітчизняній війні”, - відповів він.

До захисту та супроводу хресної ходи було залучено велику кількість силовиків. Їх ставлення до вірян, що взяли у ній участь, досить неоднозначне. До прикладу, отець Вікентій, проходячи через ряди силовиків, вітався “Доброго здоров’я вам, братці”. Відповідали йому зрідка і наче із ввічливості.

Йдучи поміж зморених спекою нацгвардійців, що відпочивали на траві обабіч траси, він спробував пожартувати: “Що, дорого ми вам обходимося?”.

У відповідь один із бійців кинув: “Не дорожче за життя”. На прохання пояснити це висловлювання, святий отець отримав пораду поїхати в АТО і “самому у всьому розібратися”.

Перевіривши цю ділянку траси, поліцейські дозволили вірянам продовжити ходу. Відбулося це близько о пів на четверту, до Києва лишалося пройти 5-6 кілометрів та  приблизно стільки ж десятків націоналістів.

Важко описати майже кілометровий натовп людей, що рухається підвладно якомусь внутрішньому ритму, перетворюючи сотні жіночих, чоловічих, дитячих і старечих облич в однорідну масу, що називається “хресним ходом”.

Неформальним лідером західного крила ходи був протоієрей Віктор Земляний. Він тут виконував функцію умовного “піонервожатого”, комунікуючи із силовиками та пояснюючи духівництву із навколишніх приходів, за яким алгоритмом потрібно зустрічати ходу та приєднуватися до неї: “Три поклони, хоругви до хоругв, на коліна, миряни до мирян...”.

На виїзді із Капітанівки колону вірян зустріли кілька машин Автомайдану, на одній із них була ікона із зображенням Путіна та гучномовець, через який активісти закликали громадян не долучатися до ходи та утриматися від провокацій.

“Їх не треба бити, їх треба лікувати. Московський патріархат задурив їм голову. Він переплутав Бога і молиться Путіну…”, - цей запис, як мантра, супроводжував ходу до самого її кінця.

До плюсів організаторської майстерності священиків однозначно можна занести перемогу над спекою цього дня. Вздовж дороги за кожні кількадесят метрів стояли пляшки із водою, її роздавали із машин та обливали учасників ходи. В результаті, за спостереженнями Еспресо.TV, швидка, що її супроводжувала, лишилася без роботи.

А ось вибухотехнікам довелося попітніти. Ледь не кожні півгодини силовики зупиняли ходу через виявлення чергового підозрілого пакунку обабіч траси.

Впродовж руху колони вибухівку так і не знайшли, проте після чергової перевірки (була підозра на замінування мосту у селі Стоянка) колону очолила поліцейська машина із автоматником, а очільники ходи вирішили увійти в Київ через Ірпінь, звернувши з траси.

Таким рішенням вони не тільки додали зайвих кілометрів втомленим вірянам, але й залишили без довгоочікуваної зустрічі праворадикальних активістів. Пізніше стало відомо, що останні сприйняли цей факт як особисту перемогу та “чудо Господнє”.

Один із учасників ходи у камуфляжі ще довгий час не міг заспокоїтися, і поки колона пробиралася лісовою дорогою до Ірпеня пояснював співрозмовницям, що вони мали увійти до Києва “прямо і з почестями”.

“Ми не повинні ховатися по провулкам. Своїми “Слава Україні!” вони змусили вас танцювати під свою дудку. Так із миром якихось десять сопляків можуть розвернути нас назад!”, - переконував він. Вірянки, в свою чергу, закликали агресивного чоловіка до смирення.

По дорозі до Києва хода пройшла ще через кілька невеликих населених пунктів і в кожному з них знаходилися люди, які просили благословення та ставали на коліна перед іконою Почаївської Божої Матері, і такі, хто супроводжував колону мовчазним протестом із національною символікою у руках.

На підходах до столиці, відповідаючи на питання журналістів, що він думає про противників хресної ходи, вищезгаданий протоієрей Земляний відповів:

“Прошу Божу Матір, аби вона не карала їх дітей, бо якщо захоче когось покарати, то хай карає їх,  а не дітей. На Західній Україні кажуть: “Хіба мати винувата, що дитина дурнувата”, - заявив священик.

На відміну від ходи з боку Борисполя, західні віряни дійшли до Києва пішки, без сутичок та іменитих гостей. Пізно надвечір колона прибула до храму Феодосія Чернігівського, аби 27 липня зустрітися зі східним крилом ходи на Володимирській гірці.

ХРЕСНЕ СТОЯННЯ

Від самого ранку про ходу, яка взяла свій початок в Святогірській лаврі, що на Донеччині, в ЗМІ з’являлися вже не актуальні новини попереднього вечора. Було незрозуміло, як вона заходитиме у Київ – через Бориспіль чи Бровари – і чи заходитиме взагалі.

У результаті, організатори прийняли рішення рухатися Кільцевою дорогою, обходячи центр міста. У сам Бориспіль хресній ході заборонила входити міськрада. Це сталося за 3-4 дні до того, як віряни мали з’явитися там за планом.

Як показав вчорашній день, цього часу вистачило, аби перегрупуватися і влаштувати організований привал в іншому місці. У Великій Олександрівці на території храму вірян чекала вже розфасована їжа в одноразовому посуді, випічка і солодощі, розкладені у картонні коробки.

Загалом зупинка тривала понад чотири години. За цей час в “таборі” можна було спостерігати три типи черги – за їжею, в туалет і, звісно, до ікони та самого храму. Більшість паломників жінки, левова частка з яких – літнього віку.

А благословення є?

Все у цій хресній ході з волі господньої. Якщо сказати точніше, то з волі господньої, яка висловлюється волею організаторів.

Таких тут два типи – цивільні і духовні. Перші вирішують побутові проблеми і конфлікти, інші – дають благословення.

Так, наприклад, будь-яка спроба заговорити хоча б із кимось із паломників завершувалася фразою “У мене немає благословення з вами розмовляти”.

За понад чотири години мені так і не вдалося знайти людину, яка б “мала благословення”. Як тільки кореспондент Еспресо намагався зав’язати розмову, до нього раптово підходили чоловіки, пропонуючи чи то цукерку, чи то вафлю.

Збіг?

При цьому, з бесід учасників ходи десь половина присвячена богу. В один момент дві жінки обговорюють світлі і теплі відчуття минулої Водохрещі, а вже за п’ять хвилин – особливості жіночого педикюру. І за такою аналогією дві різні теми можуть переплітатися по кілька разів.

Водночас, як переконалася я на власному досвіді, хресна хода – процес, коли ти бачиш перед собою або пилюку, або розплавлений асфальт. Самі ж паломники стверджують, що вони ідуть з богом, їм допомагає Богородиця.

Питаю у бабусь: "Чи не гаряче вам?". У відповідь сміються і відповідають: "У пеклі ще гарячіше".

Є мета – дійти до Києва, піднятися на Володимирську гірку, а потім до лаври. За їхніми словами, це їх і веде, у них все добре, вони чисті і лише іноді фізично втомлені.

Той самий референдум?

У голосах вірян під час розмови про вимушений обхід Борисполя відчувалася образа.

- Це вони не хочуть благословення на своє місто. Не хоче їхня влада. Як же тепер людям жити, якщо вона обрала таку владу, яка ходу не пустила в їхнє місто, - казала одна з жінок, що відпочивали біля храму.
Її підтримала інша, запропонувавши свій вихід із ситуації:

- Тут треба референдум. Щоб у кожному місті проводили референдум, буде там хоча чи ні. А то чому один, хто сидить зверху, вирішує за всіх, - неоднозначно висловилася вірянка Анна (всі імена змінено, будь-який збіг – випадковість).

Проте Анна іде з ходою близько 5 днів, сама вона з Київської області. Анна і сепаратизм – два поняття, котрі навряд якось перетнуться, а вживання нею наболілого слова “референдум” – вочевидь є невинним результатом популяризації цього поняття в інформаційному просторі.

Проте є й інші паломники. Як довго вони ідуть можна визначити за кольором засмаги на обличчях, а на жінках – за контрастною білою лінією від хустинки.

Ось засмагла жінка зібрала навколо себе невеличку групку бабусь. Вона тримає в руках книгу і щось читає.

Підходжу.

- Без России нет Украины …. Мы все одна семья… - вірш з такими словами зачитує досить молода жінка в білій хустині. Її слухають, дехто киває.

Поки що далі поезії (хоч і специфічного типу) справа не заходить. Серед тих, хто відпочиває на траві на території храму, не видно георгіївських стрічок чи портретів російських царів. Більше того – лунає українська мова і гасла про мир і любов.

Розвиток подій

До поліцейського підходить журналістка одного з телеканалів і каже, що на її оператора напали. Як виявилося, чоловік, якого хотіли зняти на відео, вдарив черевиком по камері. Результат – зламана бленда.

Водночас з цим, активіст Автомайдану при вході на територію храму дістає портрет Путіна-Гітлера, а з його машини починає лунати пісня “Путин, мой милый Путин”.  Таку свою акцію він пояснює словами “Це ваш бог, ви йому молитеся”.

На подібне прочани реагують однаково:

- Це провокація. А от зараз прийдуть якісь “1+1” чи ще хтось і буде картінка, - каже один з чоловіків-учасників ходи.

Кілька бабусь в світлому починають “Христос воскрес із мертвих”, пізніше з машини “Автомайдану” лунає композиція групи “Ленінград” “Москва по ком звонят твои колокола», а наприкінці – молитва.

Візит

фото: Facebook/Stas Kozljuk

Між музичними паузами від автомобіля “Автомайдану” у супроводі охоронців на територію храму в Великій Олександрівці заходить відомий своєю набожністю нардеп від “Опозиційного блоку” Вадим Новинський.

Він відвідував цю ходу і в Святогорську, коли вона тільки починала свій шлях. Новинський зайшов до храму, за декілька хвилин вийшов і поїхав.

Після цього в “таборі” почалася активність. Нарешті було прийнято рішення щодо того, іти на Київ чи все ж таки їхати. Обрали друге.

Віряни почали вантажити речі в автобуси, хтось вирішив дійти до траси самостійно, а незначна частина – заночувати в храмі. Основна частина мала провести ніч у Фролівському монастирі, що на Подолі.

Окрім того, надвечір визначили місце зустрічі наступного дня – о 12-ій на Європейській площі. Туди учасників ходи звезуть на автобусах.

Поки паломники виходили з храму і прямували до автобусів з машини Автомайдану лунало, з-поміж усього іншого, запрошення взяти участь у ході Київського патріархату 28-го липня.

фото: Лілія Макашова, Владислав Красінський