Німецький режисер: Україна - сучасне суспільство з деякими великими проблемами

20 вересня прем’єрою у Києві розпочалися гастролі Харківського театру для дітей та юнацтва. Трупа представила виставу німецького режисера Маркуса Бартля за романом "Депеш Мод" популярного письменника Сергія Жадана.

Спершу режисер Маркус Бартль і художник-постановник Філіп Кіфер поставили спектакль у 2010 році на німецькій сцені. А вже у 2014-му виставу адаптували і показали у Харкові. Тепер вистава вирушила у тур Україною. 23 вересня її покажуть у Львові, а 27-го – в Одесі.

Про те, чому німецькі режисери поставили український роман для українців та чим вразила Україна, розповів режисер Маркус Бартль.

Як вам до рук потрапила книга Сергія Жадана?

Ми прочитали статтю в 2006 році про роман Жадана в газеті Neue Züricher Zeitung. Стаття одразу викликала у нас зацікавлення сюжетом роману та автором. Тож у 2006-му ми відвідали Україну.

Роман про українців початку 90-х років. Перед постановкою ви приїжджали в сучасний Харків. Як вам здалося, нинішня Україна відрізняється від країни 25-річної давнини, описаної в книзі?

Щоб підготуватись до німецької вистави 2010 року, ми напередодні, у 2009-му, вирішили поїхати до Харкова, щоб відчути атмосферу та побачити всі місця, описані в романі.

Ми також купили там костюми для шоу та зібрали типові звуки міста, які використовували на сцені, щоб відтворити автентичну атмосферу. Звісно, місто дуже змінилося з 90-х, але й досі ми могли знайти багато рис та місць, які ми впізнали за описами в романі. Історія не зникає миттєво.

Сьогодні Україна здалася нам сучасним суспільством з деякими реально великими проблемами. Але ми як гості відчуваємо велике бажання покращити ситуацію та багато працювати для цього.

Чому ви вирішили ставити на сцені роман "Депеш Мод"?

У першу чергу, це дійсно чудова мова Сергія Жадана, яку ви можете читати в прекрасному німецькому перекладі. Також це, звісно, герої, які всі так добре описані, розмови яких передані в таких яскравих діалогах, що здається, вони написані спеціально для сцени.

Ця історія друзів дуже зворушлива, а разом з тим смішна та пов'язана зі складним періодом української та європейської історії. 

Як трупа у Німеччині поставилась до вистави? Чи легко їм було зрозуміти героїв?

Звісно, це було непросто працювати над образами та ситуаціями, яких ти насправді не знаєш. Але зрештою робота всіх акторів роботи це. Все залежить від інформації, таланту, важкої праці та віри.

На чому робиться акцент: на певному періоді – 90-ті - чи на долях тинейджерів?

Як ми казали, цей роман – а відтак і вистава – історія дорослішання. Місце і час – це індивідуальне рішення Жадана, який описує більшою чи меншою мірою свій досвід.

Як спектакль сприймали глядачі в Німеччині? Чи є історія"Депеш Мод" близькою для німців чи вистава стала лише можливістю подивитись на інше життя?

Оскільки у Німеччині ми отримали загалом багато відгуків, тож були різні думки щодо постановки. Персонажі не наскільки вже й далекі від нашого досвіду, щоб німецький глядач дивився на все зі сторони.

Ви можете порівняти це з іншою східно-європейською літературою: звісно, у Німеччині ми ставимо та розуміємо, наприклад, Чехова, навіть якщо ми не були в Росії. Наше культурне сприйняття не настільки відрізняється.

Чия була ідея поставити спектакль і в Україні?

Фактично спершу Сергій Жадан побачив виставу у Німеччині в 2010-му і захотів, щоб вона була показана у Харкові. Але цього не відбулося з технічних причин. Ідея досі жила, і у 2014-му консульство Німеччини та Гете-Інститут попросили нас знову, тож ми запропонували перекласти нашу адаптацію українською і представити в Харкові.

Чи легко вам працювалося з українськими акторами?

Оскільки ми мали прекрасний синхронний переклад на сцені підчас репетицій, у нас не було якихось великих проблем. Якщо ви працюєте з синхронним перекладачем, вам навіть доводиться думати та висловлюватись точніше. Нам сподобалась командна робота з нашими українськими колегами.

У виставі досить багато натуралістичних моментів, зокрема дощ посеред сцени чи побиття Собаки у фіналі. Ви як режисер намагаєтесь поступово відходити від класичного театрального мистецтва?

У мене немає проблем ані з реалістичністю, ані з класичним театром. Для кожної історії, кожної вистави вам потрібні певні засоби чи механізми, які б допомогли переказати сюжет.

Я не прив'язаний до жодного типу театру. Я завжди намагаюсь знайти спосіб донести хвилююче в літературі. Я прив'язаний до слів, до вистави, до роману, але не до загальної думки більшості. 

Колись театру пророкували смерть через кіно, але театр продовжує користуватись популярністю. Як ви вважаєте, чи має театральне мистецтво осучаснюватись і йти у ногу з часом? Чи воно має зберігати свої традиції?

Кіно вже понад 100 років, але й досі ми граємо в театрі. Смерть театру не може бути спричинена кінематографом. Гра в театрі сама по собі – традиція. Ця традиція включає в себе живу ситуацію та живе виконання.

Оскільки життя змінюється, змінюється і спосіб виконання. Те, що ви називаєте традицією, часто змішується з тим, що я назвав би консерватизмом. Тож для мене театральна традиція – це безперервний процес збереження та, у певному сенсі, осучаснення.