Режисер вистави про Сенцова: Україна не робить майже нічого для Олега

Білоруський вільний театр, який вже 6 років існує у вигнанні, цієї осені представить у Британії, Італії та Австралії виставу про українського режисера-політв'язня Олега Сенцова, російського акціоніста Петра Павленського та Марію Альохіну із Pussy Riot. У виставі, як і у житті, їх об'єднує сміливість висловлювати незадоволення путінським режимом та репресії через це.

Підняття подібних тем для Білоруського вільного театру не рідкісне виключення, а унікальна особливість підпільного театру. Адже всі свої 11 років – 6 з яких вони вимушено живуть і творять у Британії - театр створює вистави художнього спротиву. 

Білоруський вільний театр з'явився у відповідь на посилення державного контролю над культурою та після закриття білоруською владою незалежного театру "Вільна сцена". Усі їхні вистави є висловленням солідарності з художниками та активістами, які зазнали цензури чи були репресовані. 

Нова вистава Burning Doors ("Палаючі двері") – це жест солідарності із незаконно ув'язненим в Росії українцем Олегом Сенцовим.

Між прем'єрними виставами на різних світових сценах співзасновник та режисер Білоруського вільного театру Микола Халезін розповів Еспресо.TV про новий спектакль та байдужість України до справи своїх політв'язнів.

Фото: Fredrik Wadström/SR

До театру ви були журналістом і політконсультантом. Чому вирішили звернутися до драматургії? Чому вибрали такий метод боротьби?

Це не був метод протесту, це був протест проти самого себе. Набридло займатися тим, що мені припинило бути цікавим, я втомився спілкуватися з людьми, які мені припинили бути цікавими. 

Я ще до журналістики та до політконсалтингу займався театром. У мене була своя галерея, свій центр сучасного мистецтва, я був театральним художником, у мене було багато професій,  і журналістика - всього лише одна з іпостасей.

Потім мені це все набридло, і я став займатися драматургією. А у 2005 році був створений Білоруський вільний театр.

Спочатку ви виступали проти режиму Лукашенка. Зараз же ваша діяльність розширила свої кордони, в центрі уваги вже і путінська диктатура. В який момент це сталося і чому?

Все трохи не так. Ми всесвітньо відомий театр уже 10 років. Тож перелому ніякого не відбулося. Справа в тому, що ми не робили жодної вистави "проти", жодних політичних кроків не було.

Театр як був підпільним в Білорусі, так і залишається. Він існує майже 12 років, але як не мав права виступати в Білорусі, так і не має. Так, Білоруський вільний театр виступає на найпрестижніших світових майданчиках: Сохо театр (Велика Британія, - ред.) або, наприклад, в Національному театрі Чехії, або в Національному театрі Голландії. Так, це великі сцени, але всі вони за межами Білорусі. 

У Білорусі театр не визнаний, неофіційний, підпільний. Там постійно проходять рейди міліції, раніше регулярно проходили арешти, зараз цього всього трохи менше. Але, насправді, нічого не змінилося.

Ми себе так не позиціонуємо, це факт. Факт, що театр у 2007-му був арештований разом з усіма глядачами і всіма акторами. Але не можна говорити, що ми робимо щось проти чогось. Ми ніколи не займалися політикою в чистому вигляді. Ми займаємось творчістю.

Нікому в світі не потрібен просто театр. Його ніколи не запросять на жодну сцену. 

Ми театр одночасно і білоруський, і британський. Ми постійно працюємо в Лондоні і живемо тут. Але в Лондоні перебувають тільки три керівника-білоруси, всі решта - британці. У трупі - актори з різних країн світу: є актор-італієць, нігерієць, француз тощо. Ми набираємо їх на кастингу, також це наші учні. Ми викладаємо в різних країнах і вибираємо найкращих учнів. 

Цих людей ми задіюємо в своїх спектаклях на загальних підставах. Але основна трупа - це білоруські актори, які працюють в Білорусі, грають постійно в Білорусі. І тільки-но ми починаємо британський або світовий тур, вони прилітають сюди, працюють і відлітають додому.

Білоруський вільний театр – це поєднання драми та сучасного балету?

Ні, немає жодної формули. Якщо нам потрібно зробити чисто психологічний театр, ми робимо психологічний театр. Якщо це фізичний театр, ми займаємось розробкою цієї теми. Наші актори здобувають освіту лише у нас. Нам не підійшли актори з державних структур, бо вони не справлялися з тими завданнями, які потрібно було вирішувати.

Тому ми стали виховувати акторів під себе, і вони універсальні, готові працювати в будь-якому напрямку. Вони знають найрізноманітніші театральні техніки: це і дуже жорсткий фізичний театр на межі цирку і спорту, і психологічний театр в стилі Антона Чехова. Це синтез усіх театрів. 

Переходячи до вистави Burning Doors ("Палаючі двері"). Як би ви коротко описали: про що вистава?

Спектакль про те, що відбувається у вузлі, який зараз не розв'язаний. Це вузол "Білорусь, Україна та Росія".

Як виникла ідея поставити Burning Doors?

Нам запропонували написати п'єсу про війну в Україні. Жоден британський драматург не хотів за це братися, бо вони зовсім не розуміють природу цієї війни і природу цього конфлікту. Тому за справу взялися ми. 

Ця історія поступово трансформувалася. Був арештований Олег Сенцов, заарештували Петра Павленського, саме вийшли з в'язниці Pussy Riot.

Загалом, усе склалося в одну історію, все переплелося. Коли посадили Pussy Riot, Петро Павленський вийшов на площу, зашивши собі рота. А коли судили Петра, він попросив перекваліфікувати його справу у статтю "про тероризм", як це було у Олега Сенцова.

Читайте також: Художник проти режиму. Чому у Росії судять Петра Павленського

Ми зібрали весь матеріал і зрозуміли, що хочемо самі поставити цей спектакль, а не робити п'єсу для якогось театру. І влітку почали роботу над цією виставою, запросивши в якості композитора Сашка Люлякіна.

Чому ви вирішили розповісти саме про цих політв'язнів? Тільки в Україні їх понад 30.

Це люди мистецтва, які опинилися у в'язниці. У них особлива історія, тому що вони, крім того, що потрапили в історію збройного конфлікту, ще й сидять зокрема і за свої переконання, за свою свободу висловлювання. 

Тут кордони не важливі. Тому що Pussy Riot і Павленський були затримані в Росії, Олега Сенцова заарештували в українському Криму. Постановку робить Вільний театр, який з Білорусі. Все зв'язалося в одне. Так само зараз пов'язані три країни в один геополітичний вузол, так само зв'язалися і історії.

Зараз в Британії ви можете спостерігати, чи говорять про Сенцова. Ця тема не затихла?

Для того щоб думати, що тема Олега Сенцова важлива в світі, потрібно щось робити. Але, на жаль, Україна зараз для цього не робить нічого. Окрім кількох ініціатив типу Let My People Go і декількох наших друзів, які намагаються піднімати цю тему, я не бачу ніякої роботи в цьому напрямку. 

Те, що зараз відбувається, дуже сумно. Більш того, я бачу в Україні дуже небезпечну тенденцію, коли творчі люди починають говорити про Олега Сенцова, а про них кажуть, що вони займаються кон'юнктурою.

Якщо це так, то не варто розраховувати, що хтось прийде Україні на допомогу. Тому що в Британії будь-який актор, будь-який музикант, будь-який театральний діяч веде величезну кількість різних соціальних проектів. Він виступає за свободу Тибету, або за безкоштовне медичне обслуговування, або за права біженців, або за свободу Олега Сенцова. І він займається цим щодня.

В Україні я цього не бачу. Я бачу, що тільки-но хтось намагається подати свій голос, одразу знаходяться 100 чоловік, які говорять: "О, кон'юнктура, вони піаряться на темі політичних в'язнів".

Це огидно! Це просто огидно, бо таким чином країна повертається назад, абсолютно назад. Це навіть не зупинка на місці, це повернення у той каламутний час, за зміну якого гинули люди.

Ми - єдиний театр в світі, який займається соціальними кампаніями, які прив'язані до кожного спектаклю. До цього спектаклю прив'язана кампанія на підтримку Олега Сенцова. Ми будемо проводити слухання в Британському парламенті 10 жовтня.

12-го з Манчестера відбудеться пряма трансляція нашого спектаклю. Після цього відбудеться громадська дискусія за нашої участі, за участі Жені Степаненка (режисер, учасник війни на Донбасі, - ред.), приїде Наташа Каплан - сестра Олега Сенцова та інші.

Ще цікавий момент: коли ти пропонуєш безкоштовно демонстрацію вистави, яка буде йти в прямому ефірі, жоден телеканал її брати не хоче. Це не та тема, яка цікава. І це також багато про що говорить.

Адже виходить, що інші країни це роблять – наприклад, ВВС демонструє концерт за участю "Бумбоксу" – і тоді це бере український канал. А якщо ВВС цього не робитиме, то ніхто не зробить це і в Україні.

Те саме щодо Олега. Британці зараз щодня підписують сотні листівок Олегу Сенцову. І волонтери сідають і перекладають ці листівки російською мовою, щоб в російській в'язниці не відмовляли в їхньому прийомі.

Ми зараз говоримо про Олега, але в його особі - три десятка людей, і за кожного з них ми виступаємо.

Не можна говорити, що ось вийшла на волю Надія Савченко, нам не сподобалося, як вона себе поводить, тому ми припинили боротися за Сенцова. Це свинство просто! Тому що вона жодного відношення не має до Сенцова, жодного відношення до Кольченка. І що вона каже, це її особиста справа. До чого тут одне до іншого?!

Треба рятувати людей, які перебувають у жорстоких умовах, у глибокій депресії. Треба просто уявити, що таке 40-річну людину закривають на 20 років. Це означає, що він звільниться у 60. Це може собі уявити людина на волі, яка каже: "Ви піаритесь на чужій історії!"? 

Потрібно або засукати рукава і намагатися діставати його, або тиснути на своїх політиків. Проблема зараз навіть не в тому, що українці забувають.

Потрібно кидати в сміттєві баки своїх політиків, які зобов'язані боротися за своїх політв'язнів. Тому що чомусь США або Британія вводять флот або авіацію в ті країни, де їхніх підданих беруть у заручники. А тут виходить, що всі забули і всім це дуже зручно.

Читайте також: День народження за ґратами. Як кожен українець може допомогти Сенцову

Музику для вистави написав український барабанщик Олександр Люлякін. Розкажіть про цю співпрацю.

Це не зовсім співпраця з Сашею, це ширше. Ми почали працювати з "Бумбоксом", коли запросили їх для участі в концерті "Staging a Revolution", де вони грали разом з Девідом Гілмором. Для наступного спільного проекту вони навіть зупинили свій репетиційний процес, щоб Саша приїхав працювати з нами.

Це було дуже цікаво, адже рідко коли взагалі барабанщик може виступити композитором і, до того ж, з таким саунд-дизайнером, як Річард Хаммартан. Разом вони створили абсолютно унікальний саундтрек до вистави. 

Плануємо ще один проект, який поки не оголошуємо. Це буде дуже великий проект з "Бумбоксом". Але в тому випадку, якщо знайдемо фінансування під нього. 

Чула про візові проблеми. Не плануєте привозити виставу до України? 

Так, і з Україною у нас була проблема. 

Але зараз ми веземо виставу в Прагу, там проблема з візами. Національний театр Чехії запросив нас виступити на фестивалі, присвяченому 80-річчю нашого патрона Вацлава Гавела. Ми з ним спілкувалися до самої смерті.

А з Україною у нас була проблема восени. Нам потрібно було поїхати, щоб безкоштовно проконсультувати український театр щодо європейської інтеграції. І МЗС не могло нам зробити візу. Зрештою, нам дали одноразову візу, але після цього 2 проекти, які ми могли дати українським театрам, ми не провели. Адже нам потрібно було займатися цією тяганиною з візами, і нам це перестало бути цікавим. Але ми допомагаємо українським театрам.

Вистава Burning Doors буде транслюватися в прямому ефірі 12 жовтня, о 22:00 за київським часом (тут, - ред.). Ми думали, хтось захоче зробити бродкастингове мовлення, але зрозуміли, що краще ми почекаємо, коли Україна серйозно розвине цей бік у себе. Тоді ми, напевно, будемо щось робити разом.