Як наступному президенту США вирішувати українську проблему

Один з багатьох горщиків та сковорідок, які готуються на плиті зовнішньої політики наступного президента (США, - ред), під назвою “Україна” готовий закипіти.

Цей гуляш з хабарів, крадіжок, корупції в офіційних колах та навіть вбивства — не те, що здається на перший погляд. Україна зникла з нашої національної свідомості як і інші, навіть більші, нещодавні фіаско у зовнішній політиці — Сирія, Лівія та Ісламська держава, що переповнили нашу здатність каталогізувати їх.

Більшість американців забули про російське вторгнення на Кримський півострів у 2014 році, і один з кандидатів у президенти США здається бажає всіх їх разом виправдати. Тим не менш росіяни до цього часу окуповують кримську частину України, а проросійські повстанці контролюють частину сходу країни. Реакція адміністрації Обами на агресію Володимира Путіна була прохолодною.

Президент Обама відкинув запит Конгресу надати військову підтримку українській владі, надавши перевагу обережній комбінації економічних санкцій щодо Росії та економічної підтримки українській владі у Києві. Делікатний підхід Обами на кшталт “батога і пряника” не спрацював.

І поки війна на сході України вирує, Путін не виявляє бажання відвести бодай один військовий підрозділ (України, - ред), і український горщик, який вже довгий час кипить, ризикує призвести до найгіршої з часів Холодної війни кризи у стосунках між Москвою та Вашингтоном.

Попри великі старання Заходу від моменту, коли Україна отримала незалежність від колишнього Радянського Союзу у 1991 році, в країні панує клептократія. Політична історія країни — це безперервна прогулянка: одного всенародно обраного президента вигнали з країни народним повстанням, іншого підозрюють у вбивстві, третій був обвинувачений у ослабленні державних інститутів та втраті можливостей (прим. - мається на увазі для країни).

Оптимізм, який з’явився під час вуличних демонстрацій Євромайдану в 2013-2014 роках, що призвели до усунення проросійського президента Віктора Януковича та призначення нового кабінету під головуванням Арсенія Яценюка та обрання чинного президента, Петра Порошенко, був недовгим. У свою чергу Яценюк був змушений піти у відставку на тлі постійної політичної кризи та гучних звинувачень у корупції.

Російське вторгнення та війна, яка після цього почалася, призвели до смерті тисяч українців та до переселення понад одного мільйона людей, але коли українців питають: що важливіше — війна проти проросійських повстанців або війна проти корупції? - вони вірять, що боротьба з корупцією — важливіша, при цьому перевага становить два до одного.

“Панамські архіви” - мільйони секретних документів панамської компанії “Моссак Фонсека”, яка надавала юридичні послуги корпораціям, що були оприлюднені у квітні минулого року, також довели, що Порошенко доволі активно реєстрував рахунки в офшорі навіть тоді, коли його військові підрозділи відступали з місця однієї з найкривавіших поразок у війні.

Згідно “Форбс” Порошенко — найбагатший з європейських лідерів і попри його обіцянки “закласти нові традиції”, тобто продати свої активи, він нічого не продав. Насправді він — єдиний з українських заможних бізнесменів, чиста вартість чиїх активів збільшилися у 2015 році і склала 858 мільйонів доларів.

Як і його попередник, Янукович, він стер тонку межу, яка колись існувала між бізнесом і політикою, і зараз отримує від цього значну користь, попри те, що його країна намагається подолати найгіршу від отримання незалежності у 1991 році політичну та економічну кризу. Мабуть, більше за все засмучує те, що навіть ті українські активісти, політики та журналісти, які колись вважалися справжніми реформаторами, виявилися нездатними протистояти спокусі взяти участь у систематичному пограбуванні української економіки.

Журнал “Нью-Йоркер”, на хвилиночку, присвятив кілька тисяч слів трьом журналістам, які зараз служать в українському парламенті. Так само як і інші західні медіа, видання “Нью-Йоркер” зобразило Сергія Лещенко, Світлану Заліщук та Мустафу Наєма як відданих журналістів — нові обличчя, які спробували увійти до парламенту у складі блоку Порошенка на хвилі вуличних протестів на Майдані, які Наєм допомагав організовувати.

Тепер же придбання Лещенком, після обрання (прим. - до парламенту) житла класу люкс привернуло увагу Антикорупційного бюро України — слідчого органу, який був створений за наполяганням США. Минулого тижня Антикорупційне бюро передало справу Лещенко до спеціальної прокуратури, яка займається боротьбою з корупцією. Лещенко не зміг пояснити джерело доходів, які дозволили йому придбати помешкання: документів щодо кредиту немає, а ціна придбання була начебто нижче ринкової.

Власник будівлі, за даними українських ЗМІ, - Іван Фурсін — партнер медіа-олігарха Дмитра Фірташа. Крім того було виявлено, що витрати Лещенко на участь в міжнародних форумах покривалися олігархом Віктором Пінчуком, який зробив внесок у розмірі 8,6 мільйонів доларів у фонд Клінтона.

І поки скандал з Лещенком залишається гарячою темою для західних ЗМІ та аналітичних організацій Вашингтону, вдома його соратники-реформатори у Парламенті закликають його піти у відставку, поки його ім’я не очистять.

Тим часом наступний президент (США, - ред) отримає Україну в облозі зі всіх боків: з російськими підрозділами та проросійськими повстанцями на її горлі та корупцією, яка роз’їдає її зсередини, і як показав скандал з Лещенком: не все в Україні так, як це здається на перший погляд.

Новий президент має навчитися відрізняти справжніх українських реформаторів від тих, хто перетворив боротьбу з корупцією на вигідний бізнес, і заразом він має навчитися відрізняти справжні дії від пустих слів.

Якщо ж у нього не вийде, то двадцятип’ятирічний український експеримент з незалежністю просто зійде нанівець. Марк Пфайфл був заступником національного радника з безпеки з питань стратегічної комунікації та глобального впливу в Національний раді з безпеки з 2007 по 2009 роки. Зараз він — президент організації Off the Record Strategies у Вашингтоні.

Автор: Mark Pfeifle, The Hill