Ядерний блеф Хрущова. Як Кремль лякав Захід ракетами та добровольцями

60 років тому, 29 жовтня 1956 року почалась так звана Синайська війна. Велика Британія, Франція та Ізраїль вели війну проти Єгипту, якого підтримував Радянський Союз.

Саме тоді радянське керівництво вперше використало ядерний шантаж як спосіб вирішити політичні питання і вмовити Захід піти на поступки. Так само як і зараз західні еліти іноді переоцінювали можливості Кремля і лише потім розуміли це.

Війна за Суецький канал

Як у будь-якому великому конфлікті з різними учасниками кожна сторона мала свої інтереси у Синайській війні.

Радянський Союз офіційно не брав участі у Синайській війні, однак підтримував Єгипет усіма можливими засобами. Радянське керівництво розглядало країни Азії та Африки як один з фронтів протистояння з Заходом і використовувало будь-який конфлікт для подальшого роздмухування ситуації.

Інші держави теж мали свої причини для військового вирішення питань. Велика Британія та Франція намагались у цій війні призупинити здобуття колоніями незалежності. Ізраїль пояснював своє вторгнення до Єгипту необхідністю припинити диверсійну активність з боку сектора Газа. Єгипет мав плани знищення Ізраїлю та суттєвого посилення своїх позицій у арабському світі.

Передумови конфлікту були закладені ще до початку Другої світової. У 1936 році між Англією і Єгиптом була досягнута домовленість, згідно якої Єгипет ставав незалежною державою, проте британські війська залишалися в зоні Суецького каналу ще на 20 років.

У 1954 році між сторонами був підписаний новий договір терміном на 7 років, що передбачав евакуацію британських військ з Єгипту до червня 1956 року. Єгипет також зобов'язався не перешкоджати свободі судноплавства по Суецькому каналу.

Однак потім єгипетське керівництво потрапило під вплив Радянського Союзу. Отримавши від Москви великі партії сучасного озброєння, Єгипет вирішив, що здатен на більш самостійну політику. Тепер влада у Каїрі була готова до великої війни і сама почала робити кроки для її початку.

26 липня 1956 року єгипетське керівництво заявило про націоналізацію Суецького каналу. Після цього шлях до війни був відкритий. Для західних країн було вкрай важливо зберегти контроль над каналом, який з'єднує Середземне й Червоне моря та дозволяє сполучення між Європою і Азією максимально коротким шляхом, замість обходу Африки або перевезення вантажів сушею.

Зауважимо, що і до цього часу Суецький канал залишається одним з найбільш завантажених морських судноплавних коридорів у світі.

29 жовтня 1956 року ізраїльські війська здійснили превентивний удар проти Єгипту. Вони атакували позиції єгипетської армії на Синайському півострові. Велика Британія і Франція, як і було передбачено заздалегідь, наклали вето на резолюцію Ради безпеки ООН, що закликала Ізраїль припинити агресію проти Єгипту. Вони також висунули власну вимогу, закликавши обидві сторони конфлікту відвести війська на 30 км від Суецького каналу.

Єгипет відмовився виконувати цю резолюцію, яку вважав несправедливою щодо себе. Тоді Велика Британія і Франція почали проти нього військові дії. 31 жовтня британська і французька авіація почали бомбардування єгипетських позицій.

5 листопада в районі єгипетського міста Порт-Саїда було висаджено британсько-французький десант, який впродовж двох діб узяв під контроль значну частину Суецького каналу. Також 5 листопада ізраїльтяни зайняли Шарм-еш-Шейх, розташований на південному краю Синайського півострова. Ізраїльська армія в ті дні контролювала майже весь Синайський півострів і сектор Газа.

Ракетні аргументи

Війна складалась невдало для Єгипту. Єгипетська армія за один тиждень втратила багато зброї та військової техніки, яку надав їй Радянський Союз. Плани радянського керівництва по розширенню свого впливу на Близькому Сході та на півночі Африки опинились під загрозою. Треба було врятувати Єгипет від катастрофічної поразки.

Тоді радянське керівництво вирішило вдатись до радикальних кроків. Кремль погрожував Великій Британії, Франції і Ізраїлю найрішучішими заходами, включаючи використання ракетних ударів по території цих країн.

Зокрема, голова Ради Міністрів СРСР Микола Булганін направив ультиматум лідерам Великої Британії, Франції і Ізраїлю, вимагаючи протягом доби припинити військові дії і вивести війська з Єгипту.

У листі англійському прем'єр-міністрові Ідену йшлося: "В якому становищі опинилася б Велика Британія, якби вона була атакована більш сильною державою, яка має усі види сучасної руйнівної зброї? Адже такі країни можуть утриматися від застосування морських або повітряних сил і скористатися іншими засобами - наприклад, ракетним озброєнням».

Також було оприлюднено повідомлення інформаційної агенції ТАСС, в якому було сказано, що якщо Англія, Франція і Ізраїль не виведуть війська з Єгипту і затягуватимуть здійснення цих рішень, то Радянський Союз не перешкоджатиме виїзду радянських громадян-добровольців, які побажають взяти участь у боротьбі єгипетського народу за незалежність.

Радянські лідери часто використовували такий опосередкований спосіб, як повідомлення інформагенцій, щоб донести свою думку до західних лідерів.

Як потім стало відомо, у СРСР тоді лише розроблялись ракети-носії ядерної зброї, які могли б вдарити по Британії. Але британська та французька розвідка про це не знали і повірили словам Хрущова.

Що ж стосується погроз застосувати добровольців, то, як бачимо, прийоми і методи гібридної війни були добре застосовані радянським керівництвом ще у далекі 1950-і.

Невивчені уроки

Шантаж Хрущова зіграв свою роль. 6 листопада 1956 року набула чинності угода про перемир'я, а 15 листопада в зоні Суецького каналу були розміщені підрозділи сил ООН. Це була одна з перших миротворчих операцій Організації Об'єднаних Націй.

Велика Британія і Франція вивели свої війська з Єгипту в грудні 1956 року. Ізраїль остаточно вивів війська з окупованих територій у березні 1957 року.

Згодом у регіоні відбулось ще кілька великих арабо-ізраїльських військових конфліктів, під час яких свою залаштункову роль грав Радянський Союз. І знову світ був на порозі ядерної війни, якої вдалось уникнути завдяки політичним переговорам.

Зараз на Близькому Сході знову неспокійно. Триває війна у Сирії. Вона починалась як громадянська, але втручання інших держав призвело до розширення конфлікту. Особливо ситуація ускладнилась після російського вторгнення.

Сучасне російське керівництво не врахувало уроки безглуздої участі СРСР у протистоянні на Близькому Сході. Навпаки, своєю підтримкою сирійської династії Асада Росія продовжує шлях, вже пройдений радянськими політиками, дипломатами, військовими.

За оцінками політологів, така ситуація може призвести до глобального військового протистояння. Головне в даному разі уникнути ситуації, коли до ядерної війни залишається один крок і ситуація залежить лише від примх та фобій одного лідера, що сидить у Кремлі. У 1956 році такого розвитку подій вдалось уникнути, але чи вдасться зараз? Питання залишається відкритим.