Сашко Положинський: Для багатьох бути "людиною світу" – це не позиція, а відмазка

Український музикант, лідер гурту "Тартак", проекту "Був'є", телеведучий встигає усюди. Разом із музикантами "Тартака" Олександр Положинський неодноразово виступав на Сході і ніколи не залишався байдужим до подій в Україні.

Еспресо.TV вдалося поспілкуватися з музикантом про нові квоти на україномовні пісні, український музичний ринок в цілому та майбутнє Донбасу.

Днями почали діяти квоти на україномовні пісні в радіоефірі. Як ви вважаєте, чи потрібне нам квотування та чи матиме це позитивні наслідки?

Нам, безперечно, потрібне квотування. Воно матиме позитивні наслідки, якщо все буде виконуватись належним чином. Якщо це буде не тупе виконання квот, а натхненне, з творчим підходом, з відчуттям відповідальності за те, що нам не тільки кількісно треба заповнити ефіри, а й якісно. До того ж, важливо, щоб це дійсно виконувалося в реалі, а не на папері.

Щоб контролювалося дотримання цих вимог?

Щоб не починалися корупційні штуки. І раніше у багатьох радіостанціях було затверджено, що, отримуючи ліцензію, вони зобов'язуються крутити певну кількість української музики у певний час. Пам'ятаю момент з минулого, коли мені зателефонував друг і спитав, чи я не проплатив ротацію одному радіо, адже там цілий день лунає "Тартак".

Я здивувався і, як потім з'ясувалося, їх у той саме час моніторила Нацрада. Їм просто подзвонили і попередили. Тож, якщо так будуть виконуватись квоти, то, звичайно, це не матиме жодного сенсу.

Але це має бути на совісті тих, хто працює на радіо?

Це має бути на совісті і Нацради, і тих, хто працює на радіо, і контролюючих органів. Звичайно, бажано, щоб пересічні громадяни, які слухають радіо, які вболівають за долю української музики, допомагали контролювати.

Але справа не лише в контролі. Має бути зближення між людьми, які працюють на радіостанції, і які творять музику, щоб спонукати писати і співати більше українською мовою.

Також важливо, щоб працівники радіостанцій допомагали тим молодим, не дуже відомим українським музикантам, які співають пісні українською. 

Як ви думаєте, може слід було б окремо встановлювати квоти на пісні зі словами і без для спеціалізованих радіостанцій? 

Не знаю. Мені взагалі не зрозуміло, що робити, якщо спеціалізація радіо - музика без слів. 

Наскільки мені відомо, радіостанція Кіss FM уже почала рух до наповнення свого ефіру композиціями, де лунатиме українська мова. І на мою думку, це дуже позитивний факт. Я знаю, що ведеться спілкування і з артистами, і з ді-джеями, щоб цей контент утворювати.

А взагалі ця двомовність у музиці несе загрозу? Чи має Україна боротися з двомовністю взагалі?

Ми не маємо нічого викорінювати, але ми маємо дбати про державні інтереси. Як уже показує навіть теперішній історичний досвід України, в державних інтересах - всебічне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

За можливості це треба робити продумано, всебічно, цілеспрямовано і не дуже кардинально, щоб це не було ламання через коліно. Звичайно, є речі, які мають вирішуватися категорично, але в багатьох аспектах це має бути дуже поміркований рух, але постійний. 

Це частина державної політики, а її як такої немає. Навпаки, мовне питання одне з найулюбленіших для маніпуляцій, популістських заяв тощо. Це одне із питань, на якому і базуються наші внутрішні проблеми, чим дуже часто користуються наші вороги.

Цього року "Тартак" святкує 20-річчя. Чи бачите ви прогрес музичного ринку України?

За час існування "Тартака" було безліч і негативних, і позитивних тенденцій. Ми бачили і народження, і зникнення багатьох прекрасних творчих проектів, які займаються українською музикою, і бачили багато різних трансформацій. 

Зараз для української музики доволі сприятливий період. Це пов'язане не лише з квотами і не лише з тим, що на функціонування української музики почали звертати увагу. Є інші моменти: підросло нове покоління, яке має зовсім інше бачення, з'явилися нові можливості для реалізації ідей і популяризації.

На мою думку, це сприяє тому, що сучасна українська музика стає різноманітнішою і цікавішою.

Звичайно, мені хотілось би, щоб трошки більше пісень писалося українською мовою. Як не крути, я надам перевагу україномовній пісні, бо мені це рідніше, ближче. Українська мова - це додатковий плюс у наших умовах, бо, наприклад, англомовних чи російськомовних пісень в світі значно більше, ніж україномовних. Виконання пісні українською мовою – це ще один плюсик, ще одна родзинка.

Багато країн займаються культурною експансією, привласнюючи собі чужих композиторів, письменників тощо. Як ви думаєте, чи не позбавляємо ми самі себе своїх митців, коли вимагаємо бездоганності у всьому?

Усе залежить від ставлення цієї людини до того, що вона робить. Якщо людина народилася в Україні, але продукує абсолютно не український творчий продукт, якщо людина сама відмежовується від усього українського, то навіщо?

Я, наприклад, не прихильник того, щоб присвоювати собі те, що нам не належить. Дуже часто люблять кричати, що якісь відомі актори за походженням українці. Давайте їх спитаємо: вони вважають себе українцями за походженням, чи вони ніяк себе з Україною не ототожнюють. Якщо вони готові до того, щоб стати хоча би формально частиною України, то давайте на них претендувати. Якщо вони не погоджуються, сенс за них боротися?

Мені здається, що Україна здатна народити і виростити велику кількість дійсно талановитих людей. А тих, хто є і ототожнює себе з Україною, варто навчитися цінувати. Цього в нас, дійсно, немає.

А якщо про тих, хто вже помер?

Є їхні висловлювання, листування, з яких можна дізнатися їхню позицію і не говорити категорично.

Люблять казати, що Гоголь – український письменник. Суперечливе твердження, бо хоч він і писав про Україну, виріс і виховувався в Україні, він творив російську літературу, а не українську.

Можна говорити, що він є українець, але не робити його частиною української літератури. Тим більше, у нас, дійсно, є свої класні письменники і класики, які творять зараз. 

Давайте приділяти їм увагу, тим, хто є. Давайте створювати умови для того, щоб з'являлися і розвивалися нові, щоб наші кінорежисери мали змогу знімати українське кіно, а не їхати на заробітки до сусідніх країн.

Давайте говорити про те, щоб людям хотілося говорити українською мовою. Для цього треба створювати сприятливі умови, і не тільки ринкові. Давайте формувати попит, виховувати людей, щоб цей попит з'являвся. Давайте підтримувати те, що вже є хорошого. 

Ви працюєте і над проектом "Тартак", і "Був'є", і нещодавно взяли участь у написанні пісні для Kozak System. Ви не розпорошуєтесь?

Ні, навпаки. Мені не вистачає підтримки з боку людей, які вміють робити музику. Я можу вигадати мелодію, я можу написати текст, але я не вмію робити аранжування, я не вмію грати музику. 

І власне в мене всі творчі затримки відбуваються через те, що люди, з якими я працюю, не встигають робити музику до тих пісень, які я пишу. Це як наростання снігової кулі: чим більше я пишу і бачу результат, тим більше у мене з'являється натхнення.

Тільки-но в мене щось зависає – я написав кілька пісень і вони не знаходять відображення, - у мене починається творчий застій, нема натхнення, нових ідей. Тому чим більше я працюю і бачу результат, тим мені простіше працювати. 

Як ви думаєте, можливо зараз бути "людиною світу", яка прагне залишатися поза політикою і тільки творити?

Можна бути "людиною світу", але треба десь жити подалі від усього. Для цього треба мати можливість і фізичну, і внутрішню: бути настільки абстрагованим від усього, що тебе нічого не торкає.

Мені, наприклад, так тяжко. А якщо якійсь людині так легко, то будь ласка, людина має на це право. 

Інша справа, якщо раптом в якийсь момент людина розуміє, що помилялася, що все не так просто, то не варто кричати караул. Якщо ти не цікавишся політикою, це не значить, що політика в якийсь момент не зацікавиться тобою. Тож уже будь "людиною світу" до кінця. 

З цього приводу слід, мабуть, зауважити, що для багатьох людей, насправді, це не так життєва філософія, позиція чи реальність, скільки формальна відмазка. Бо насправді так не є, це прикриття, яке людина обирає, щоб якимось чином себе очистити від звинувачень. 

Таке теж буває. Тому треба порівнювати слова такої людини із реальним станом справ: де вона перебуває, як живе, чим займається.

Ви їздили виступати на Донбас. Ви спілкувалися з мирним населенням? 

Час від часу спілкуюся, але здебільшого таке спілкування відбувається з позитивно налаштованими людьми. Бо саме такі люди приходять на наші концерти і мають бажання поспілкуватися. Дуже рідко я зустрічався з проявами негативу, але ті прояви позитиву, які я мав, мене особисто надихають.

Ви вірите, що можливе у майбутньому співіснування Донбасу та іншої частини України? Чи зможемо ми жити разом?

Звичайно, ми зможемо. 

Але, по-перше, для цього потрібно покарати всіх винних і з того боку, і з нашого боку. Бо такі теж є. Я впевнений, що дуже багато людей на різних відповідальних посадах винні в тому, що відбувається в нашій країні: хтось вчасно чогось не зробив, хтось вчасно не дав відповідний наказ, хтось неправильний наказ дав. 

Винних потрібно шукати з обох боків. Головне, щоб всі справжні злочини чи помилки не лишилися безкарними. Все треба аналізувати, не можна всіх гребти одним гребінцем, але все ж таки не можна лишати безкарними злочини.

По-друге, не можна всіх міряти однією міркою. Не всі однакові з нашого боку лінії фронту, так само не всі однакові з того боку лінії фронту. І все ж таки основна маса людей є доволі аморфними, для них важливими є якісь базові життєві необхідності: поїсти, попити, щоб жити в теплі, комфорті, мати певний набір розваг, - а інші питання, на кшталт, в якій країні жити, є не так важливими. 

І таких людей теж не можна звинувачувати, це така реальність, така природа. Різні люди жили і виховувались в різних обставинах.