Польща-Україна: Чи вдасться не зруйнувати підточену дружбу

Нещодавнє спалення українського прапора стало черговою тріщиною, якими вже рясно вкрились україно-польські відносини. На жаль, політичний істеблішмент що в Україні, що в Польщі створює плідний ґрунт для поглиблення тих тріщин. Активно "допомагає" в цій справі Росія, хоча багато депутатів Ради й Сейму непогано справляються і без неї.

Проте, Варшава й досі лишається важливим та вірним партнером Києва. І зберегти гарні відносини цілком можливо - про це днями активно дискутували на презентації доповіді "Аудит зовнішньої політики: Україна - Польща", яку підготував Інститут світової політики (ІСП).

Поодинокий випадок чи тенденція?

Представники польської влади відмежувались від провокації зі спаленим прапором. "Це не польська держава організувала цей марш, це не польська держава діяла невідповідним чином, а лише невелика група", - заявив радник президента Польщі Павло Муха, зазначивши, що не потрібно ставити знак рівності між усіма маніфестантами.

Так само і міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський сказав, що це був поодинокий акт вандалізму (і з приводу чого він висловлює жаль) чи провокація, мета якої була призвести до напруження в польсько-українських відносинах.

Та незважаючи на заспокоєння польських можновладців в тому, що це все епізодичні випадки, статистика подає тривожний сигнал - розбурхані політиками пристрасті вже позначились на ставленні поляків до українців. Випадки агресії проти українців чи українських пам'яток стали частішими.

Дані польського Центру дослідження громадської думки (CBOS) свідчать про значне зниження доброзичливого ставлення до українців - у січні 2015 року це було 36%, але вже у березні кількість симпатиків впала до 27%. Натомість кількість недружньо налаштованих до українців поляків зросла до 34%.

Присутній на презентації доповіді ІСП заступник директора Центру польсько-російського діалогу та порозуміння Лукаш Адамські зауважив, що існує дослідження іншої компанії, яке свідчить, що приязне ставлення до українців зросло на 6%. "Треба почекати (з висновками. - Авт.), бо маємо суперечливі дані", - зазначив експерт.

Історична політика в пріоритеті

"Зараз історична політика є важливою як в Україні, так і в Польщі. Але ці процеси в обох країнах сприймаються як спрямовані один проти одного, хоча насправді воно так не є", - зазначила заступник директора Інституту світової політики Катерина Зарембо.

Саме вона й була автором аудиту україно-польських стосунків. За словами Зарембо, резолюція польських депутатів щодо геноциду поляків була кроком, спрямованим на внутрішню аудиторію, а не на українців чи інших зовнішніх партнерів. Вона мала на увазі резолюцію "Про встановленя 11 липня Днем пам'яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА", яку Сенат та Сейм ухвалили 7 та 22 липня 2016 року відповідно.

Проте до приходу до влади в Польщі партії "Право і справедливість" (ПіС), ситуація була інакша. "На початку 1990-х наріжним каменем польської зовнішньої політики Польщі стала політика європеїзації, а не політика пам'яті. Польські дипломати зазначали, що україно-польські відносини "вбереглися від парадигми "поганої пам'яті", - йдеться в доповіді ІСП.

На практиці це означало, що польська влада на перше місце ставила проблематику пов'язану з європейською інтеграцією, а не з'ясувань давніх історичних непорозумінь з Україною, Німеччиною, Росією тощо. Питання національної пам'яті також цікавили польських можновладців та польське суспільство. Але їх відсунули на другий план під гаслом, що історію треба лишити історикам.

У ПіС інша концепція. Для них історична пам'ять - базисний пункт програми. Проте, як зазначає Зарембо, стратегічні інтереси Польщі до України лишились незмінними - незалежність України має принципове значення для безпеки та незалежності Польщі. Так сказано в спільній заяві президентів Порошенка та Дуди, опублікованій у серпні 2016 року. Тобто нинішня влада Польщі, як і її попередники, зацікавлені в сильній Україні.

Чудові стосунки

Організатори дебатів та частина учасників, яких вони запросили, говорили про те, що незважаючи на непорозуміння на історичному полі, відносини наших країн дуже гарні.

"Польща підтримує Україну в умовах війни з Росією так, як ніхто інший. Йдеться і про підготовку двосторонньої угоди у сфері оборони, яка скоро має бути підписана, і про гуманітарну допомогу, і про участь в тренуванні наших військових", - відзначила Катерина Зарембо.

Також вона нагадала про ідею президента Анджея Дуди про участь України в проекті Міжмор'я. Цей проект поки що існує лише на рівні ідей, проте в майбутньому може перетворитись на альтернативу (чи доповнення) ЄС та НАТО в регіоні, що простягається від Балтійського до Чорного моря.

"Україні ця ініціатива цікава не лише тим, що дає нові економічні та безпекові можливості, а й тим, що це є шляхом інтеграції до стратегії Китаю "Один пояс - один шлях" (йдеться про запропоновану Пекіном стратегію торгівельного співробітництва, нового Шовкового шляху. - Авт.).

Посол Польщі в Україні Ян Пєкло сказав, що "стосунки справді гарні" і висловив впевненість, що ті сили, які намагаються їх зіпсувати не досягнуть мети.

Про це свідчить, зокрема, нещодавній візит президента Анджея Дуди в Київ, вважає Пєкло. "Він був єдиним головою іншої держави на військовому параді, у якому брала участь польсько-литовська бригада. Це був символічний жест", - сказав посол.

Ложки дьогтю

Депутати, які були присутні на дебатах, додали емоцій. І дискусія знову покотилася до з'ясування історичних стосунків.

Позафракційник Олег Мусій нагадав про свою резолюцію (яка не ухвалена) щодо "вшанування пам'яті жертв геноциду, вчиненого Польською державою щодо українців у 1919-1951 роках". Фактично народний депутат пропонує дати польському Сейму дзеркальну відповідь.

"Теперішній польський парламент порушив попередні домовленості двох президентів України та двох президентів Польщі про те, що ми повинні для правильного розвитку добросусідських відносин вилізти за рамки політики", - зазначив він.

У відповідь Лукаш Адамські емоційно заговорив про те, що немає жодних ознак геноциду в політиці польської влади щодо етнічних меншин в часи між двома світовими війнами.

"Це (геноцид. -Авт.) правова категорія, окреслена в конвенції 1948 року. Мабуть деякі акції польського підпілля носили ознаки геноциду, але не політика міжвоєнної Польщі, там цього нема", - сказав політолог.

Польський посол Ян Пєкло спробував охолодити пристрасті зауваженням про те, що Росія - зовсім не старший брат України, як то прозвучало від одоного з учасників дискусії, вона - молодший брат. Як і належить дипломату, він заговорив не про розбіжності, а про спільні інтереси та запропонував думати про майбутнє.

Пєкло назвав дуже позитивним кроком спільне голосування українських та польських депутатів у жовтні 2016 року за "Декларацію пам'яті та солідарності".

Згодом слово взяв депутат від БПП Андрій Антонищак і розповів, що постать Бандери для українців значить дуже багато, а українські військові з його ім'ям йшли в бій проти російських загарбників. Він нагадав цілу низку епізодів минулого, коли саме поляки знищували українців.

Його колега по фракції Оксана Юринець нагадала про більш приземлений, але не менш болючий елемент, який псує україно-польські стосунки - черги та інші проблеми, що виникають при перетині польського кордону українцями. Вона навела власний приклад: на кордоні, хоча вона має дипломатичний паспорт, у неї вимагали ще й довідку.

"Навіть якщо Гройсман підписує угоду з польським прем'єр-міністром, це не означає, що на низовому рівні не буде виникати проблем, - розповіла Юринець сайту Еспресо.

Розгублені відносини

Підсумовуючи дискусію, директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук сказала, що відносини між Україною та Польщею перебувають в певному розгубленому стані. "Ми не знаємо як нам діяти і що робити", - зазначила вона.

За словами Гетьманчук, під час чималої кількості дискусій щодо українсько-польських відносин протягом останніх кількох років, у яких вона брала участь, завжди звучали два ключових меседжа. "Перший - давайте не дивитись у минуле, а говорити про майбутнє і виробляти план дій і порядок денний, але все одно всі говорили про минуле. Другий - політики закликають залишити історію історикам, але коментують певні історичні факти, інтерпретують історичні події та ініціюють законопроекти, які так чи інакше пов'язані з історією. Потрібно бути більш послідовними".

Гетьманчук закликала не доводити, хто більша жертва, а те, хто в який спосіб може стати історіями успіху. "Давайте покажемо, хто спроможний бути більшим переможцем у майбутньому", - зазначила директор ІСП.

А ще не варто забувати, що Росія працює і в Україні, і в Польщі. Агенти її впливу є в обох країнах. Києву та Варшаві слід добре це пам'ятати, обмінюючись щодо трактування тих чи інших історичних подій. Зруйнувати крихку та непросту дружбу легко, а от відновити її буде коштувати значних зусиль.