Чому псуються відносини між Україною та Польщею. Пояснює польський політолог

Маріуш Маршевскі

Президент Порошенко під час свого останнього візиту до Варшави, крім президента Дуди, зустрівся з Ярославом Качинським, головою партії «Право і справедливість». На зустрічі з Порошенком Ярослав Качинський заявив про те, що Україна, мовляв, мала би позбутися Української повстанської армії у своїй історії. Чому він настільки гостро і недипломатично стартує з подібними ініціативами?

Ярослав Качинський зараз фігура №1 в польській політиці, хоча він і не виконує публічних функцій: не є прем’єр-міністром і президентом. Він не несе відповідальності, оскільки він лише голова партії «Право і справедливість», але реальна влада у нього.

Ярослав Качинський прекрасно чує всі голоси низів польської політики. А в польській політиці така ситуація – права частина політичного спектру хоче, щоб Україна вибачилася за діяльність Української повстанської армії в часи Другої світової війни. І польське суспільство, і політики не чують українських аргументів, оскільки Польща абсолютно не бачить значної ролі міфу Української повстанської армії ні під час Майдану, ні під час війни на сході України.  

Ви зауважили на дуже важливому моменті, мовляв, Україна мала би немовби вкотре вибачитися, але ми розуміємо, що Україна за посередництвом Віктора Ющенка й  Леоніда Кучми вже приносила свої вибачення. Чому ці вибачення не були прийняті?

Тому що зараз в Польщі нова політична хвиля. І політичний спектр дуже сильно перейшов вправо. В певній мірі зараз політичну сцену тримають неоправі тенденції, які прямо йдуть до 30-их років ХХ-го століття, до Другої Речі Посполитої.  Зараз така ситуація, що праві сильно тиснуть, особливо після екранізації фільму «Волинь», котрий витягнув цей історичний скелет із шафи…

…зі скриньки  Пандори.

…скринька Пандори відкрилася, і зараз дуже тяжко без цього існувати в політичному полі в Польщі. Окрім крайніх лівих політичних сил, в більшості своїй народ чекає, щоб Україна  вибачилася за УПА. Але з цього дискурсу абсолютно вислизає важлива роль УПА, і в минулому, і в теперішньому, складність різних політичних біографій, діячів, війни на місцях, соціальних економічних конфліктів.

А чому би правому польському дискурсу не зайнятися російськими шпигунами, агентами впливу Кремля, для чого воювати з привидами минулого? Я розумію, що і Україна мала би займатися аналогічними речами, вирішувати ті чи інші нагальніші речі.

Ніхто не займається, наприклад, депортацією українців в часи акції «Вісла» - цього в Польщі ніхто не пам’ятає. Також ніхто не пам’ятає, як виглядала військова колонізація тієї ж Волині, ніхто не пам’ятає соціальних конфліктів кріпосного села та панського двору, тінь яких декілька сотень літ висить над польсько-українськими відносинами.

Але все зависає на темі Волинської трагедії – це тема, про яку неможна було говорити за часів комунізму, тому що Волинь була на території Союзу. Це нагадує ситуацію, коли тебе збив автомобіль, і хтось постійно каже, що говорити про це неможна, але, врешті-решт, хтось дає тобі гарно підготований мікрофон. Що ти будеш робити!? Кричати. І цей момент також треба врахувати. Так з’являється цей крик і цей елемент істерики.

До речі, Волинь завжди була головним аргументом Царьова. Коли я робив дослідження на Волині, люди, які там жили, нічого не знали про польсько-українські етнічні відносини під час Другої світової війни, вони лише знали, що про це говорив Царьов. І все. 

А наскільки серйозно це може вплинути на порозуміння польських і українських еліт? Слід розуміти, що Україна не віддасть Української повстанської армії, адже це буде величезний внутрішній скандал.

Звичайно. Як, взагалі, це можна робити!? Це питання мобілізує все суспільство. Цей спектр складнощів в українських відносинах, всередині самої України, відношення до УПА, її ролі сьогодні абсолютно вислизає з уваги польської політичної еліти і аналітиків. Я не кажу, що цього не хочуть помічати, але для поляків більш важливою є проблема свого історичного інтересу.  

Свої власні інтереси дуже важливі, але не в ситуації, коли маємо  величезну загрозу з боку Російської Федерації, котра хоче повернути, в тому числі, і Польщу до зони свого впливу. І політичні провідники Польщі вже неодноразово заявляли, що наступною після України буде Польща.

Більшість людей, в тому числі політичних виборців, не розуміють цього так, як ви описали. Більшість політичних виборців бачать ситуацію інакше: треба щоб українці вибачилися, тому що це була різня поляків. В очах виборців проблема вже роздута до такої міри, що здається, що це був якийсь польський Голокост. У Польщі «волинське питання» - елемент боротьби за голоси виборців. Самі ж виборці не бачать загрози в російсько-польських на кордоні НАТО.  

На вашу думку, скільки приблизно часу лишилося Україні і Польщі для того, щоби вирівняти стосунки? Ситуація в Західній Європі може кардинально змінитися, і Україна це відчуває на власній шкурі, нам навіть саботують омріяний безвізовий режим.

Потрібно підкреслити, що часу залишилося дуже мало, тому що направо від правлячої партії знаходяться дуже сильні сили, котрі можуть виграти вибори. Вони поки що неструктуровані, це маленькі угруповання, але їх дуже багато. Вони частково ввійшли до парламенту у вигляді збірної солянки партії рокера, котрий навіть виступав на Майдані – Павла Кукіза. Але якщо вони зроблять певну структуру, національний фронт, то ввійдуть до парламенту і можуть змістити правлячі партії. І, на мою думку, голова партії «Право і справедливість» також так вважає.

Тобто навіть «Право і справедливість» боїться того, що знайдуться ще правіші і ще радикальніші, котрі можуть прийти і поміняти їх на владному олімпі?

Саме так. Є певні статті та журнали, які друкують речі, котрі один в один відповідають правому дискурсу Російської Федерації. Адже в Польщі це також є. І останні кілька років вони захоплюють все більше і більше політичного поля.

Це все йде паралельно: розвивається антиукраїнський дискурс і одночасно розвивається правове поле, яке нагадує ситуацію в Франції та Німеччині. На додачу, є ще один елемент – це боротьба з міграцією, боротьба з ісламом, з ісламським тероризмом. Тому цей дискурс є сукупним, і він зараз інтенсивно розвивається в Польщі. 

І не тільки в Польщі, а й в самій Європі. А немає відчуття, що найближчим часом самі структури Європейського Союзу можуть бути розірвані кумулятивною енергією вибуху з боку праворадикальних середовищ?

Абсолютно з вами погоджуюся, це дуже ймовірно, окрім того, це вигідно певним політичним силам, і цілком природно, що в праворадикальному дискурсі вітається таке рішення. В російському правому дискурсі вважають, що Європейський Союз – це проект якогось соціалізму, лібералізму, безбожної просвіти, а також лобістських, гомосексуальних, єврейських, і масонських груп. Існують схожі групи польських дугіністів, вони говорять про те ж саме, лише польською.

І я навіть зараз можу знайти в інтернеті статті, в яких говориться про «Путіна, який врятує Європу». Вони все більше поширюють свій вплив, оскільки ріст економіки зараз сповільнюється в Польщі. У зв’язку з цим дуже багато невдоволених людей, особливо молодих, котрі цікавляться політикою, і хочуть швидких рішень своїх економічних питань.