Україна–НАТО. Складна історія відносин

В інтерв'ю німецьким ЗМІ український президент Петро Порошенко зачепив тему референдуму про вступ до НАТО. Це зчинило цілу бурю в українських, а потім і російських ЗМІ та соцмережах. Хоча насправді президент говорив про те, що рішення про вступ чи невступ буде ухвалювати український народ на референдумі, а не анонсував його проведення.

Цікавіше, що він назвав деякі цифри: чотири роки тому лише 16% українців підтримували ідею вступу України в НАТО, а зараз - 54%. Анексія Криму, окупація частини Донбасу та війна з Росією на сході України надали ідеї вступу до НАТО нового звучання. Та й сам Альянс, що вже почав був втрачати сенс існування, отримав друге дихання, вимушений реагувати на війну поблизу кордонів ЄС, втручання РФ у сирійський конфлікт та на числені провокації в повітрі та на воді.

Не зайвим буде згадати, як складалися відносини України з Північноатлантичним Альянсом за роки незалежності. Вони не завжди були безхмарними, проте співпраця нашої країни з НАТО майже не переривалася.

1. Партнерство заради миру. Початок

Історія співпраці з НАТО почалась у лютому 1992 року. У Київ прибув генсек Альянсу Манфред Вернер та запросив Україну до участі в РПАС (Рада північноатлантичної співпраці). Це інститут, який створили після закінчення "холодної війни" для співпраці з країнами, які не є членами блоку, але з якими є зацікавленість у співпраці. Зараз цей інститут називається Рада євроатлантичного партнерства.

Синхронно з іншими членами СНД Україна приєдналася до РПАС у березні 1992 року. Проте офіційним стартом наших відносин з НАТО вважають 1994 рік, в якому Україна приєдналася до програми військової співпраці "Партнерство заради миру". Вона була спеціально створена для взаємодії з країнами пост-радянського простору та деякими країнами Європи, які не є членами Альянсу.

Першою практичною взаємодією України та НАТО вважають допомогу, яку Альянс надав для усунення наслідків жахливої аварії, яка сталася влітку 1995 року на Діканевських водоочисних спорудах Харкова. Місто місяць жило без води, почали говорити про небезпеку спалаху холери. Натівці надіслали тоді унікальний насос для відкачування брудних стічних вод.

У 1997 році відкрилася місія України при НАТО, її очолив перший міністр оборони пост-радянської України Костянтин Морозов. Того ж таки року в Києві відкрився Центр інформації та документації НАТО в Україні.

Опитування, проведене в травні 1997 року, показало, що вступ до блоку підтримує 37%, проти 28% та ще 34% не визначились.

2. Багатовекторність Кучми.

За часів президентства Леоніда Даниловича співпраця з НАТО переживала різні моменти. Україна підтримувала миротворчі операції НАТО в колишній Югославії, зокрема в Косово, а пізніше в Іраку. З іншого, Росія намагалася завадити зближенню Києва з Альянсом. Хоча одночасно сама РФ активно співпрацювала з ним.

Поміж інших інструментів тиску був російський Чорноморський флот у Криму. Адже якби теоретично Україна вже тоді приєдналась до блоку, росіянам довелось би забиратися з Севастополя.

Втім у першій половині двотисячних Кучма почав поволі наближати Україну в бік НАТО: з'явилися щорічні плани співпраці, було схвалено План дій Україна - НАТО. Євроатлантична інтеграція, кінцевою метою якої є вступ до НАТО, була вписана до Воєнної доктрини України.

Проте процес різко загальмувався у 2004 році. Після саміту в Стамбулі, де Кучмі натякнули, що без демократичних виборів про вступ до Альянсу можна й не мріяти, він викреслив слова про НАТО з Воєнної доктрини. Проте, скоро процес інтеграції до блоку отримав новий імпульс.

3. Ющенківські сподівання та невдача в Бухаресті

За часів Віктора Ющенка намір вступити до НАТО став офіційним бажанням держави Україна. Проте, вчорашні можновладці чинили відчайдушний спротив. Медведчук та його партія СДПУ(о) вирішили ініціювати референдум, на якому громадян запитали б, куди вони хочуть - в НАТО і ЄС чи в Єдиний економічний простір з Росією. Есдеки активно розкачували цю тему кілька років.

Паралельно істерична Наталя Вітренко зі своїми прогресивними соціалістами влаштовували по всій країні вистави з лейтмотивом "не дамо натівському чоботу топтати українську землю". Одна з акцій із блокуванням доріг відбулася, до речі, в Криму, де проводились навчання "Сі Бріз-2007".

Ця щедро спонсорована Росією пропаганда давала результат. Опитування 2007 року Фонду "Демократичні ініціативи" показало: вступ до НАТО підтримує 19,2%, проти 55%.

Втім, Ющенко своєї мети не полишав. Проте, саміт в Бухаресті 2008 року закінчився для України невдало. Планувалося, що там ми та Грузія отримаємо План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), що мало б стати початком процедури вступу до Альянсу. Цьому мала сприяти війна Росії проти Грузії. Проте, ПДЧ нам так і не дали. Лише пообіцяли, що "двері відкриті".

Сайт Wikileaks згодом опублікував секретні документи дипломатичної переписки США, з яких випливало, що надання Україні та Грузії ПДЧ блокували Німеччина та Франція, які не бажали "заганяти в глухий кут Росію".

4. Блокада Януковича

За часів Віктора Януковича, який з подачі Кремля взяв курс на позаблоковий статус, почався зворотній процес - віддалення від НАТО та зближення з Росією. У 2010 році Віктор Янукович своїм рішенням ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО і національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.

Того ж таки року він підписав сумнозвісні Харківські угоди, підтвердивши, що вступу до НАТО не бажає, бо його влаштовує перебування в Україні російської військової бази. За тими угодами він дозволив Російському флоту залишатися в Криму до 2042 року (а фактично скільки завгодно) в обмін на зниження ціни на газ.

5. Нове зближення

Після Майдану, анексії Криму, окупації частини Донбасу українці різко поміняли своє ставлення до Альянсу. Якби ми 2008 року в Бухаресті отримали ПДЧ, можливо, вже були б у НАТО або принаймні за крок до вступу і Росія не наважилася б напасти. Цілком логічно, що тепер більше українців стали вважати військово-політичний блок можливою гарантією безпеки.

Цифра 54% підтримки, яку назвав Порошенко, правдива, хоча заради справедливості, слід зазначити, що вона стосується початку війни. Ці дані озвучував Центр Разумкова влітку 2014 року, саме ж опитування проводилось з кінця травня до початку червня 2014 року.

Нині цифри підтримки членства в НАТО нижчі - на рівні 39-42%. Проте, це все одно набагато вище, ніж було в попередні роки.

Динаміка настроїв українців щодо вступу до НАТО. Дані Київського міжнародного інституту соціології (КМІС)

За час війни відбулося вже два саміти НАТО - в Кардіффі та Варшаві. На уельському саміті було засновано п'ять трастових фондів, через які альянс допомагає українським військовим. У Варшаві допомогу розширили. Проте слід тверезо усвідомлювати, що про вступ до Альянсу з Києвом поки що навіть не заговорюють. Це питання на порядку денному не стоїть і коли мова йде про референдум, слід розуміти, що це перспектив на майбутнє.