Проспект Шухевича: Що таке український погляд на історію

У Києві тепер є проспект Романа Шухевича, керівника Української Повстанської Армії. І нема проспекту кривавого радянського ката-генерала Ватутіна – власне, інших генералів під час Другої Світової у Сталіна просто не могло бути. 

Того самого, який поклав сотні тисяч «чорносвитників» та солдатів Червоної армії на Букринському плацдармі під час першого невдалого штурму Києва. Ні, я не збираюся зараз закопуватися в історію. Просто сам факт того, що в Києві один з найкрупніших проспектів перестав носити ім’я радянського генерала – це величезний плюс.

Чи плюс, що він тепер носитиме ім’я керівника головного символу боротьби за українську незалежність? Так, і тут нема теми для дискусії. Але ж дискусія (я про адекватних людей, а не вий ватників) – є. І пов’язана вона з тим, що, мовляв, як же можна називати вулицю іменем людини, яка служила у німецькому вермахті під час Другої Світової? Тобто, на боці нацистів. От про це й поговоримо.

Отже, давайте одразу вирішимо, що витрачати час на розвінчування ватно-радянських міфів про Романа Шухевича ми не будемо. Якщо дуже коротко, то ось кілька головних тез, які дезавуюють всі розмови про карателя-антисеміта, що нібито брав участь у Голокості та інших злочинах нацистів.

1. Роман Шухевич ніколи не служив у жодному військовому підрозділі нацистської Німеччини, який би був визнаний навіть на Нюрнбергському трибуналі злочинним. Він деякий час служив у розвідувальному батальйоні «Нахтігаль», функції якого були абсолютно такими ж, як і у будь-якого відповідного підрозділу вермахту.

Ні в яких організаціях типу СС він ніколи не був. Як тільки в середині липня Гітлер офіційно відмовив у створенні будь-якої автономії в Україні, підрозділ через неблагонадійність був відкликаний з фронту німцями, переформатований та відправлений в глибокий тил до Німеччини.

2. Так, певний час Шухевич перебував на території Білорусі та брав участь у зіткненнях з місцевими червоними партизанами з переформованим «Нахтігалем». Але нема ніяких свідчень ні з радянського, ні з німецького боку про те, що він брав участь у каральних акціях щодо будь-якого мирного населення.

Нагадаємо, що його перебування в складі поліцейського батальйону закінчилося тим, що всі його члени наприкінці 1942 року відмовилися підписувати новий контракт з німцями. Рядові члені були розпущені, весь керівний склад був заарештований. Після цього Шухевич зміг втекти і вже до самої смерті перебував на нелегальному стані.

3. УПА ніколи з моменту свого заснування не сповідувала антисемітизму. Найкращим свідченням цього слугує хоча б те, що родина Шухевичів протягом довгого часу переховувала в себе єврейську дівчину Ірину Райхенберг, доньку сусідів у Львові. Якій особисто Шухевич виправив нові документи та переправив до монастиря біля Львова, де ця дівчина благополучно пережила війну.

Так само, немає ніяких свідчень, що він підтримував різню мирного польського населення на Волині, яку не варто плутати з бойовими діями проти підрозділів Армії Крайової.

4. УПА справді більш активно воювала проти радянських військ. Але це викликано аж ніяк не любов’ю до німців, а тим, що німці, розуміючи, що програють війну, в будь-якому противнику Москви почали вбачати союзників. Навіть враховуючи те, що буквально вчора ці ж німці називали українських націоналістів головним ворогом німецького панування в Україні.

Й отут ми виходимо на найголовніше. Отже, чи можна все ж таки вважати національними героями тих, хто брав, хоч і певний час, але участь у бойових діях на боці нацистської Німеччини? Адже Шухевич і чимала частина УПівців – брали. Чи є злочинним нацистській режим? Безумовно. Тобто, виходить, вони злочинці?

Ні, категорично. Це і є магістральна річ, яку варто зрозуміти всім. На жаль, Україна стала однією з найбільших жертв Другої Світової війни. Наш народ був розділений між двома жахливими імперіями без шансів на перемогу.

Власне, УПА й так боролася проти двох режимів одночасно з 1943 по 1945 рік, а потім ще щонайменше десятиріччя проти радянських карателів. В тих умовах боротьба означала певні локальні співпраці з однією з цих імперій – це абсолютно логічно  й безповоротно.

Те, що ОУН пішла на співпрацю з німцями перед початком війни – так само природно хоча б тому, що на той момент Україна була розділена між Польщею та СРСР. Які були противниками Німеччини. Ворог мого ворога хто? Правильно – друг.

Як бачимо, ця співпраця була недовгою та не успішною. Плюс нарешті давайте перестанемо плутати українських колабораціоністів типу Івана Дем’янюка, яких вистачало, з ОУНівцями. Так, деякі ОУНівці теж брали участь у злочинах проти людства, але це не означає, що організація це підтримувала. У жахливій бійні світової війни бувало всяке й серед всіх.

Тому повторюся – так, справді українські борці за незалежність були змушені деякий час мати справу з Гітлером. Але це аж ніяк не робить їх злочинцями в українському вимірі. Ми нарешті маємо навчитися своєму погляду на історію.

Чомусь Хорватія спокійно визнає, що під час Другої Світової задля набуття незалежності вони теж мали справу з Гітлером. Чомусь Болгарія чи Румунія, які просто вчасно переметнулися на інший бік, робили те саме, бо вважали, що це відповідає їх національним інтересам.

Я вже мовчу про країни Балтії. Інших борців за незалежність окрім українських націоналістів, у нас не було. Вони боролися так як вміли, у відведений їм період із відповідними умовами. Й хай для британців чи французів будь-хто, хто воював на боці нацистів – автоматично злочинці.

Для нас все не так. Це в них була війна добра зі злом. А у нас була трагедія розділеного між двома найбільш зловісними та кривавими режимами народу. Частина якого відчайдушно намагалася вибороти незалежність, використовуючи всі можливі методи та перманентних союзників.

Так, серед них були нацисти. Але з нашої, української, точки зору, вони мали на це право й були праві. Це може багато кому не подобатися, але Україна – це не сто доларів, щоб подобатись всім. В нас є своя історія, в ній є різні сторінки. Але це наші, українські сторінки. Й тільки ми маємо право вирішувати, кого вважати героєм й за що.

Так, давайте не робити героя автоматично з кожного члена ОУН-УПА. Як і будь-якої іншої організації. Якщо людина вчинила злочини проти людства – наприклад, до свого приходу в УПА брала участь у Голокості, давайте його засудимо і викинемо з пантеону героїв.

Кожного треба судити за вчинками. Але теза про те, що, мовляв, будь-хто, хто брав участь у війні на стороні Німеччини, автоматично є злочинцем і не може бути героєм України, є маячнею та радянською міфологемою.  

Точка зору редакції Еспресо.TV може не збігатися з точкою зору авторської колонки. Еспресо не впливає на зміст авторських колонок і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють в них.