"Росії не можна спускати все з рук". Що треба знати про представника США по Україні Курта Волкера
Як погляди цього політика з найважливіших питань, що стосуються російсько-української війни, так і його професійна біографія свідчать про наміри Вашингтона припинити породжену Мінськом невизначеність й піти шляхом силового сценарію звільнення окупованих районів Донецької і Луганської областей.
Це цілком відповідає політичному стилю Дональда Трампа та, окрім того, слугуватиме додатковою підставою заперечувати нібито російський бекграунд американського президента.
В чому переконаний
"Росії більше не можна спускати все з рук, з нею треба поводитися жорстко", - стверджував, зокрема, Волкер в інтерв'ю англомовній службі ВВС, на яке посилається швейцарська газета Tages-Anzeiger.
За його словами, в основі стосунків з Росією має лежати розуміння того, що "Росія злякається прямої конфронтації, оскільки вона знає, що не переживе її".
На зауваження про те, що в разі обміну ядерними ударами не виживе жодна зі сторін, Волкер відповів: "Ось тому до цього не дійде. А якщо не брати до уваги ядерну зброю, то Росія знаходиться в слабшій позиції, ніж ми".
Обираючи між всебічною підтримкою України (у т.ч. військовою) та обережним поводженням з Росією, США не слід зважати на ядерний арсенал Кремля, вважає Волкер.
"Всеосяжна підтримка (України - ред.) з боку США - це питання власної безпеки. Вона відповідає нашим національним інтересам", - запевняє політик.
Не приховує він і своєї підтримки військового способу вирішення російсько-українського конфлікту на Донбасі.
Європейська позиція, згідно з якою "в українського конфлікту не може бути військового вирішення і озброювати Україну не можна", для Волкера є неприйнятною.
"Це божевілля. Це військовий конфлікт. І там буде військове рішення. Питання полягає лише в тому, як воно виглядатиме", - заявив Волкер у Вашингтоні.
"Військова міць гранично важлива, і ми не повинні боятися займатися цим питанням, - продовжив спецпредставник. - Вашингтон має зробити ставку на стримування. Тільки якщо ми будемо непохитні, в тому числі в разі загострення ситуації, ми зможемо переконати Володимира Путіна в тому, що ціна для нього особисто і для Росії буде високою".
При цьому Волкер чудово розуміє, що на заваді військового вирішення стоять Мінські домовленості, але цілковито розраховувати на них не варто, стверджує політик, оскільки "вони є половинчатим заходом".
"Мінські угоди - це не той мирний договір, який може служити меті відновлення суверенітету України", - написав він нещодавно у статті "Давайте почнемо припинення вогню в Україні. Що це таке" для Foreign Policy.
Якщо Америка справді зацікавлена у припинення кровопролиття на Донбасі, озиратися на точку зору Ангели Меркель та інших європейських посередників не варто, вважає Волкер.
За його словами, якщо режим припинення вогню збережеться, у європейських лідерів з'явиться помилкове відчуття успіху і вони втратять інтерес до України.
Ще одна деталь: знакове інтерв'ю Волкера ВВС вийшло 2 лютого, стаття з роз'ясненнями - 18-го, тобто тоді, коли призначений 1 лютого державний секретар Рекс Тіллерсон активно формував свою команду. Вочевидь, тоді їхні погляди співпали, що відіграло не останню роль в отриманні Волкером своєї нової посади.
Принаймні призначення до України саме такого "яструба", новий держсекретар пояснює "відсутністю прогресу щодо Мінських угод".
Біографія Курта Волкера
У зовнішній політиці 52-річний Волкер - класичний республіканець. Із класичним для республіканця портфоліо:
- 1984 р. - закінчив Темпльський університет за спеціальністю "міжнародні відносини", також здобув ступінь магістра в Університеті Джорджа Вашингтона;
- 1986 - 1988 рр. - аналітик у ЦРУ;
- в закордонному підрозділі Держдепартаменту: працював у Лондоні та Брюселі, а також в американському посольстві у Будапешті, виконував функцію спеціального помічника представника США з врегулювання конфлікту у Боснії Річарда Голбрука;
- 1997 - 1998 рр.- помічник сенатора Джона Маккейна з міжнародних питань;
- 1998 р. - перший секретар місії США у НАТО;
- 1999 р. - заступник посла США в Альянсі;
- різні посади у Раді національної безпеки США: готував Празький (2002) та Стамбульський (2004) саміти НАТО;
саме на Стамбульському саміті до складу Альянсу було одночасно прийнято рекордну кількість країн й усі вони належали до колишнього соцтабору - Литву, Латвію, Естонію, Словаччину, Словенію, Болгарію і Румунію;
- 2008 - 2009 рр. - посол США у НАТО
- викладав у вишах, очолював недержавний науково-дослідницький Інститут Маккейна, працював у лобістській фірмі BGR Group.
Для України тут важливим є не лише безпосередня причетність Волкера до встановлення миру у Боснії, а і його великий досвід в підготовці та прийняття до НАТО нових членів. Особливо тих, які раніше мали статус радянських республік.
