45 мертвих африканців за одного європейця. Що таке трупокілометри і в чому їх цинізм

Вчора на острові Мадейра під час релігійного фестивалю впало 200-річне дерево та задавило 12 людей. Ця подія отримала широке висвітлення у медіа, які умовно називають "світовими ЗМІ". Набула розголосу ця історія і в українському інформпросторі. Та можна на 99% бути впевненим, що якби це був 200-річний баобаб, що задавив мешканців Замбії, про це написали б максимум кілька африканських газет.

Ще у 2007 році дослідники з'ясували: аби ЗМІ однаково потужно висвітлювали виверження вулкану та голодомор, потрібно співвідношення трупів 1 до 40 000. Тобто один загиблий від виверження вулкану в очах цинічних ЗМІ дорівнює 40 тисячам померлих від голоду.

Чим далі від читачів - тим більше трупів

Проблема не в цинічності та байдужості журналістів. Проблема в тому, що сюжет чи новинне повідомлення про дерево на Мадейрі люди переглядатимуть, а про дерево в Замбії - ні. Бо там є і порівняно висока кількість жертв, і незвичайність події, плюс це географічно не дуже далеко від України (а тим більше Лондона, Берліна чи Парижа).

Аби люди дивилися про баобаб, треба щоб кількість жертв була суттєво більшою - не один, і не дванадцять, а кілька десятків. А ще бажано, аби цей баобаб мав якусь особливість. Наприклад, з'ясувалося б, що під ним полюбляв спати сам Лівінгстон.

Описаний принцип, яким послуговуються під час підбору новин редактори світових та українських ЗМІ, має цинічну назву "трупокілометр". Полягає він у тому, що чим менше трупів та чим далі географічно від читачів/глядачів відбулася подія, тим менший інтерес вона викликає. І це не припущення, це науково доведений факт.

Смерть одного європейця дорівнює загибелі 43 азіатів

У 2007 році Томас Айзенсі та Девід Стрьомберг опублікували дослідження, яке наочно проілюструвало дію принципів трупокілометра та видовищності. Вони вивчили, як провідні американські телеканали (ABC, CBS, NBC та CNN) висвітлювали 5000 різноманітних природних катастроф з 1968 по 2002 роки.

З'ясувалося, що найбільш часто висвітлюються землетруси та виверження вулканів. На них разом припадала більша половина присвяченого катастрофам часу (63%). Далі за ступенем видовищності йшли урагани та пожежі (разом вони заслужили 28% часу випусків новин).

Повені, зсуви та раптові похолодання (заледеніння) заслужили на 22% ефірного часу. А найменш популярними виявилися посухи, голодомори та епідемії.

Драматичність катастрофи - це важливий нюанс, на який сильно зважають ухвалюючи рішення редактори. Згадаймо, скільки часу та простору присвятили ЗМІ пожежі у лондонській вежі Гренфелл. А скільки - голодуючим через війну мешканцям Ємену або Південного Судану?

Якщо звести чинник видовищності до нуля, тобто взяти дві приблизно однакові події, то чітко побачимо роботу отого другого принципу, заснованого на географічній віддаленості події.

Згадане вище дослідження виявило, що для однакового ступеня висвітлення в новинах повинен загинути один європеєць або ж 43 мешканця азіатських країн, або 45 - африканських. Ще гірше з висвітленням катастроф у тихоокеанському регіоні - там показник трупокілометра досягає позначки 91.

Тобто повінь в Новій Зеландії отримає таке саме висвітлення як і повінь у Німеччині лише за умови співвідношення загиблих 1 до 91.

Де ті Філіппіни

Не раз українські міжнародники скаржились, що в нас мало висвітлюють значущі світові події - як от війну з прибічниками "Ісламської держави" на Філіппінах.

Збройний конфлікт розпочався 23 травня 2017 року, коли сотні джихадистів захопили в заручники мешканців порівняно великого міста Мараві. З того часу під час бойових дій загинуло не менше 700 людей. Але в українських новинах про трагедію Мараві за три місяці повідомляли дуже мало й епізодично.

Це наочна ілюстрація роботи принципа трупокілометра у вітчизняних ЗМІ. Вони обов'язково повідомлять про кількість загиблих в АТО, і це зрозуміло, бо це відбувається в нашій країні. Але їм нецікаві події в далеких Філіппінах, які не кожний українець зможе знайде на карті.

Українські ЗМІ обов'язково висвітлять теракт, але за умови, що це Брюссель, Париж або Берлін. Куди менше уваги приділялось нещодавнім нападам на ресторан в Буркіна-Фасо чи вибуху смертниці в Нігерії.

Та ж сама багатоповерхівка у Лондоні зацікавила вітчизняні ЗМІ, бо там була драма. Не кожен день згоряє як свічка масивний житловий будинок, та ще й в прямому ефірі.

Інша річ громадянська війна в Південному Судані, про яку більшість вітчизняних глядачів і читачів чули хіба що краєчком вуха й навряд чи в курсі її причин. А ще менше їх цікавить те, що там масово голодують місцеві мешканці, яким бойові дії обрізали шляхи постачання продуктів.

Туристичний чинник

У своєму дослідженні 1986 року професор Університету Джорджа Вашингтона Вільям Адамс писав, що масштаб висвітлення події найбільшими американськими телеканалами залежить від двох чинників, якщо не брати до уваги кількість загиблих. Це географічна наближеність до США і кількість американських туристів, які відвідують цю країну.

Цей туристичний принцип ще донедавна був популярним в українських ЗМІ. Редактор, оцінюючи важливість тієї чи іншої міжнародної катастрофи, ставив два питання: чи є серед загиблих українці та чи багато буває в тій країні українських туристів.

Саме тому, наприклад, українські ЗМІ активно почали висвітлювати єгипетську революцію, а згодом і події на площі Таксім. Тема безпеки для туристів піднімалася в тих матеріалах поруч із кількістю жертв.

Ці регіони часто відвідують українці, а отже аудиторії тема має бути цікава. А от боротьба місцевих активістів з авторитарною владою аж ніяк не може привернути увагу. Принаймні, так вважає відповідальний за вибір тем. І це, повторимось, справедливо не лише для українських медіа.

Так само і наявність серед жертв співгромадян грає велику роль. В американських, британських та французьких ЗМІ це проявилось, наприклад, коли бойовики "Ісламської держави" на камеру відрубали голови їхнім співвітчизникам: Джеймсу Фолі, Стівену Сотлоффу, Девіду Хайнсу, Алану Хеннінгу, Ерве Гурделю.

І до того джихадисти проводили подібні страти, та ще й масово. Але загибель "своїх" викликала цілу хвилю обурення. Як писало видання The Atlantic, активне висвітлення страти американських репортерів змінило думку громадські та адміністрації Обами на користь проведення військової операції проти "Ісламської держави" в Іраку та Сирії.

В українських ЗМІ дія принципу "свій загиблий" за роки війни на Донбасі послабилась. Раніше вони могли тижнями слідкувати за долею українських моряків, захоплених у полон сомалійськими піратами. Але сьогодні подія подібного масштабу, на фоні кількості жертв в зоні бойових дій, вже не має достатньої драматичної сили.

Ні, як правило наявність серед загиблих українців заслуговує на увагу. Але вітчизняні медіа вже не рвуться наввипередки шукати родичів та друзів загиблих, аби з ними поговорити.