live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Чому мовчать зґвалтовані і де межа прийнятного. 4 знамениті режисери, яких звинуватили у сексуальних домаганнях

4 секс-скандали із знаменитими режисерами, які дають відповідь на запитання, чому жертви мовчать. І чому вони починають говорити

У моїй школі одна з вчительок називала наш клас "сраною інтелігенцією". Інша - крутила учням вуха. Третя - постійно підвищувала голос. Її боялися всі діти, а деякі навіть плакали біля дошки. Ми особливо не жалілися, хіба у першому випадку трішки. Ба більше - не було на що жалітися, бо це сприймалося як щось абсолютно нормальне. Діти ж такі вередливі, що які нерви можуть це витримати.

Зараз про таку ж поведінку вчительки розповідає сестра. Їй дуже не подобається, коли на неї кричать, бо це неприємно і принизливо. Але це норма, всі звикли, ніхто не думає жалітися.

В університеті ми скидалися грошима на їжу викладачам. Під час держіспитів та захисту дипломів на одній з кафедр накривали їм столи. На іншому факультеті були замовлення навіть на алкоголь та сигарети. Траплялись випадки, що викладачі їли просто під час захисту, перед студентом, який виступає. Це було нормально.

Студентам це, звісна річ, не подобалось. Але тих, хто відмовлявся скидатися, чекало загальне засудження. Як правило, ліпився Франкенштейн з таких аргументів: вони нам поставлять погані оцінки, так заведено, чого ти викаблучуєшся.

Якщо від групи людей не було протистояння, то яка реакція могла бути один на один. Ясна річ, є люди, які здатні боротися з "важкими ударами ненависної долі" навіть самотужки, але, погодьтесь, більшість цього не робитиме.

Б'юся об заклад, шановні читачі, що кожен із вас точно і не раз зустрічався з цілою купою беззаконня, яке творилося із мовчазної згоди усіх. А, може, ви і самі чинили це беззаконня? Думаючи, що це нормально і нічого аж такого поганого у цьому немає.

Навколо усього цього і крутиться нинішня катавасія із сексуальними домаганнями. Протягом багатьох років це вважалося нормою, хоч і неприємною для багатьох. І, погодьтеся, коли терпимою стає навіть педофілія - чи не привід це, аби кардинально переглянути пріоритети?

Давайте разом згадаємо кілька, з моєї точки зору, диких випадків, які чудово ілюструють, що на поняття "нормальність" покладатися вельми ризиковано. Вони пояснюють ще одне, вже класичне питання – чому жертви мовчать. І чому вони починають говорити.

Роман Поланськи

null

1977 рік, Романові Поланськи 44 роки. 13-річна Саманта Геймер (тоді відома як Саманта Гейлі) звинувачує його у згвалтуванні. Потім у своїй книзі вона у подробицях описує цей момент.

Режисер шукає дівчат для зйомки у журналі "Vogue". Мова йде про фотосесію, в якій показуватиметься різниця між американськими та французькими підлітками. Мама Саманти знайомиться з Поланськи та дає згоду на фото доньки.

Він забирає її з дому, везе в гості до акторки Жаклін Біссет, вона наливає їй вина (про що згодом жалкує), а далі режисер пропонує їй поїхати на віллу Джека Ніколсона. Там робить кілька фото і дає алкоголь, перемішаний з пігулками.

У книзі «Дівчина» Геймер пише, що кілька разів говорила «ні». Але, зрозумівши, що замислене режисером все одно трапиться, просто чекала закінчення. Судову справу вона описувала, як ще більше жахіття. «Зґвалтування тривало хвилини, а допити – вічність», - згадує вона.

Безліч людей вдалися до засудження, мовляв, мати ж сама відпустила доньку, а тепер просто хоче викачати гроші з Поланськи. На суді їй доводилося знову і знову переживати ситуацію, розповідаючи її присяжним, частина з яких були впевнені, що дівчинка просто всіх дурить.

Свою популярність Саманта Геймер назвала «клеймом жертви», а молодість – спаскудженою. Повернувши час назад, вона б мабуть вибрала мовчання замість довгого принизливого процесу. 13 річна дівчинка просто не розповіла б про це навіть батькам.

Життя показало, що і такої гучної справи виявилося замало. Роман Поланськи втік з США в Європу. Вже у 1983 році він зґвалтував 16-річну Шарлотту Льюїс, яка згодом про це розповіла.

Загалом, на режисера публічно поскаржилися п’ятеро жінок. Остання – художниця Маріанна Бернард, якій тоді, у 1975-му було 10 років. Жінка сказала, що на зізнання її надихнув скандал із Гарві Вайнштейном.

Якщо жертви об’єднуються, зізнавшись навіть через десятки років, вони вже не почуваються самотніми. Так, як почувалася колись Саманта Геймер. Як бачимо, за ці зізнання людей і зараз засуджують. З них насміхаються, вигадують образливі меми, звинувачують у піарі.  

Бернардо Бертолуччі

1972 рік, на екрани виходить вже культова зараз стрічка «Останнє танго в Парижі». 47-річний Марлон Брандо та 19-річна Марія Шнайдер грають любовну історію. І лиш у 2016 році здіймається скандал – на ютубі з’являється ролик, де Бертолуччі дає інтерв’ю у Французькій синематеці. 

Він зізнається, що сцена зґвалтування у фільмі була справжньою. Точніше, проникнення не було, але про самі дії Марію Шнайдер не попередили. Як і про те, що замість лубриканту герой Брандо використовуватиме вершкове масло.

Режисер пояснив, що йому просто була потрібна реакція «не акторки, а жінки». Аби Шнайдер по-справжньому відчула «гнів та приниження». Ці слова викликали бурхливу реакцію. На той момент акторки вже п’ять років не було серед живих. Але публіка почала згадувати її інтерв’ю, в яких вона твердила, що ненавидить Бертолуччі.

Що під час зйомок справді почувалася приниженою та зґвалтованою. Що цієї сцени справді не було у сценарії, а відмовитись від подальшої роботи і поскаржитися вона просто не здогадалася.

Сам же маестро стверджував, що все це неправда і не знала Марія лише про використання масла. Найцікавіше, що у вже згаданому відео він зізнається, що вчинок був жахливим. Але про нього не шкодує, бо того вимагала задумка, яка отримала хороше втілення. Сцена стала ледь не візитівкою «Останнього танго в Парижі».

Буря критики звалилася не лише на Бертолуччі, але і на саму Шнайдер. Публіка дивувалася, чому 19-річна дівчина одразу не подала до суду і звинувачувала її у кар’єризмі. Мовляв, вона переймалася, що далі їй ролей ніхто не пропонуватиме. Втім, творча доля акторки і без цього не склалася. Вона страждала на депресію, лікувалася від алкогольної залежності і померла у 58 років після довгої боротьби з раком.

Нині ж суперечки продовжуються. Частина людей мистецтва і далі переконані, що кіно потребує жертв. І якщо заради створення геніальної стрічки потрібно піти на насильство, так тому і бути.

Кім Кі Дук

Початок серпня 2017 року. Акторка, ім’я якої публічно не називається, звинуватила гуру південнокорейського кіно у насильстві під час зйомок. 41-річна жінка подала до суду і розповіла, що режисер дав їй ляпаса, ображав та змусив грати сцену зґвалтування. Після цього вона припинила роботу і на її місце взяли Лі Ин-У.

Мова йде про картину «Мебіус», яка тоді, у 2013 році викликала справжню катавасію серед глядачів. Сюжет наступний. Дружина дізнається, що чоловік її зраджує. Як покарання вона надумує позбавити його члена, але той пручається. Тоді вона вигадує план і стає майже Медеєю, відрізаючи статевий орган власному синові. Після цього вона тікає з дому, обидва чоловіки у шоці, тато, із солідарності, позбавляє достоїнства і себе. Потім вони разом шукають в інтернеті способи безгенітального заняття сексом.

Частина глядачів хапається за голову, частина – починає реготати. Принаймні так було на київському показі. Особисто я була серед других. Втім, чого варті були зйомки у такому фільмі лишається здогадуватися.

Сам режисер в інтерв’ю південнокорейській пресі твердить, що ляпас був усього лиш як частина підготовки. Продюсер «Мебіуса» заявляє, що постановник ніколи не змушував акторів до сцен, які не прописані у сценарії. Судова справа над Кім Кі Дуком триває.

Нейт Паркер

2016 рік, стрічка «Народження нації» спричиняє фурор на фестивалі «Санденс». Нейт Паркер зняв історію про бунт чорношкірих рабів, який призвів до численних смертей, як самих повстанців, так і їхніх рабовласників.

Паркер виконав і головну чоловічу роль, раба Нета Тернера, складного персонажа, який спочатку погоджується стати пропагандистом своїх мучителів, а потім не витримує принижень та насильства і очолює кривавий бунт.

«Народження нації» розповідає про природу жорстокості, межу людського терпіння та ціну почуття власної гідності. Публіка і критики були у захваті, Паркерові пророкували Оскар, називаючи чи не головним фаворитом гонки. Добре знятий фільм про темношкірих, зроблений командою, яка переважно складалася з афроамериканців – чим не заявка на успіх, зважаючи на розпал расового скандалу в Голівуді.

Аж тут виплили подробиці далекого минулого. 17 років тому, режисера та його друга і теперішнього співавтора Джина Селестіна звинувачували у груповому зґвалтуванні. Тодішня першокурсниця і дівчина Паркера пішла з ним на побачення, вони попрямували в бар, а далі – в кампус до кімнати нашого героя.

За словами дівчини, ім’я якої публічно не називалося, вона відключилася від алкоголю, бо до того ж приймала Прозак. А потім прийшла до тями, коли була у ліжку не лише зі своїм бойфрендом, а і з його другом Селестіном.

На суді хлопці стверджували, що все було за взаємної згоди. Паркера виправдали, серед іншого тому, що він того вечора вже мав секс із цією дівчиною. Щоправда, це не стало аргументом під час минулорічного скандалу, коли обговорювався запис телефонної розмови, в якій режисер говорив що, мовляв, чого ж вона очікувала у такому стані.

Селестіну ж світило від 2 до 4 років, він подав апеляцію, на подальший судовий процес дівчина відмовилися приходити, відтак обвинувачення зняли.

Але для теперішньої долі Нейта Паркера це не мало значення. Скандал збігся зі ще однією гучною справою про зґвалтування у кампусі, студента Брока Тернера засудили за насильство над дівчиною, яка була без свідомості.

Співачка Леді Гага якраз почала свою соціальну кампанію. Вона публічно заявила, що для американських студмістечок це є постійною практикою і колись вона сама стала жертвою такого насильства. Гага виступила на Оскарах з піснею «Тill It Happens To You» («Поки це не трапиться з тобою») і її підтримав колишній віце-президент Джо Байден.

Серед іншого, співачка стверджувала, що університети схильні замовчувати такі випадки у будь-який спосіб, рятуючи свою репутацію.

Що ж до тієї студентки, яка подала до суду на Паркера та Селестіна, то вона протягом 13 років кілька разів намагалася накласти на себе руки, остання спроба виявилася вдалою.

Про це американській пресі розповів її брат. Крім співчуття, були і наступні коментарі. Мовляв, якщо вона приймала Прозак, то у неї була депресія, а люди з цією хворобою нерідко схильні до самогубств.

Нейт Паркер говорив, що судовий процес став для нього дуже болісним. Отримавши виправдання він почав жити новим життям, одружився і зараз батько великої сім’ї. Втім, піарники його усе ж відмовили їздити з презентацією фільму по університетах. «Народження нації» не зібрало прогнозованих грошей у прокаті. На Оскарах стрічка не потрапила навіть у список номінантів.

З усіх цих історій можна зробити безліч висновків. У кожного вони, звісно, будуть своїми. «Зло повинно і буде покарано» - принцип, який працює не завжди. Безкарність породжує демонів. Суспільство завжди губиться у тому, кого саме треба засудити, а кого – зрозуміти. Та й засудження, навіть масове, навіть з репутаційними втратами не є панацеєю.

Покарання не завжди приводить до покаяння та виправлення. Черговий галас на тему сексуального насильства та домагань не конче приведе до його подолання. Втім, цілком можливо, він приведе до переосмислення усім цивілізованим світом, що ж таке є поняття «нормальності». А схоже, що значення саме цього слова у наш час стане ледь не кардинальним.

До теми

До теми

Читати також

новини партнерів

24 листопада, 2017 п'ятниця

23 листопада, 2017 четвер

23 листопада, 2017 четвер

Відео

Введіть слово, щоб почати