Секс, корупція та витік інформації. Що не так з Нобелівською премією

Ще на початку секс-скандалів у Голлівуді ходили розмови, що лише кіноіндустрією усе це не обмежиться. Як бачимо - усе так і сталося. Нині під роздачу потрапила Шведська академія, яка вручає літературні нагороди вже 116 років. Вона стрімко втрачає свою репутацію та ризикує взагалі розвалитися.

Ця історія бере початок з листопада 2017 року, а причиною є ось цей чоловік - Жан-Клод Арно, митець широкого профілю. Але головне те, що він керує стокгольмським арт-клубом "Форум".

У листопаді 2017 видання "Dagens Nyheter" опублікувало резонансний матеріал, у якому 18 жінок звинуватили його у сексуальних домаганнях. Вони твердили, що Арно чіплявся до них, переважно у своєму арт-клубі та у приміщенні академії. Давність історій доходила до 20 років і лиш зараз героїні відчули, що можуть про це розповісти.

За збігом обставин, Жан-Клод Арно виявився чоловіком поетеси Катаріни Фростенсон, яка з 1992 року є у складі академії. До того ж, шведські журналісти не збиралися зупинятися лише на темі герасменту, а продовжували копати. І вже у грудні у "Dagens Nyheter" з'явилося нове розслідування, у якому твердилося, що арт-клуб "Форум" отримував гранти від Шведської академії. Тобто Катаріна Фростенсон була причетна до фінансування свого ж сімейного бізнесу.І це ще не все. Автори доводили, що вона ділилася таємною інформацією з чоловіком, а він - з іншими сторонніми людьми. Мова йшла зокрема і про імена майбутніх лауреатів та ті дискусії, які відбуваються між членами академії. Відтак до секс-скандалу додалася корупція та витік інформації.

Про те, що відбулося потім - публічно відомо стало лиш зараз. Постійна секретарка академії Сара Даніус після цих публікацій звернулася до юристів, які їх порадили піти у поліцію, аби та провела розслідування. Втім, цього зроблено не було. Натомість серед самих членів розгорнулася справжня буря, в результаті якої троє академіків оголосили про свою відмову брати участь в роботі Академії.

Один із них, поет Шелл Еспмарк пояснив: "Члени Академії ладні забути про відповідальність та принципи, заради дружби. Тому я більше не можу брати участь у її роботі". Така публічність остаточно поставила хрест на спробах замовчати проблему. Слідом за колегами пішла постійна секретарка Сара Даніус, з неї одразу взяла приклад і Катаріна Фростенсон.

Здавалося, ну наберіть нових членів та й роздавайте свої премії далі. Але ні. По-перше, у цивілізованому світі велике значення мають репутаційні втрати, які безумовно мають місце у цій ситуації. Але і без цього ситуація кепська. Бо, по-друге, увійти до Шведської академії можна, а от вийти - це вже важче. Для цього треба померти, бо членство у цій поважній організації надається довічно. 

Загалом, з 18 людей в роботі Академії зараз готові брати участь лише 12 - поетеса Лотта Лотасс оголосила про відмову брати участь в роботі Академії півроку тому. До того ж, її колега Сара Стрідсберг погрожує це зробити зараз, після чого взагалі залишиться вже тільки 11. А це менше кворуму, який голосує за прийняття нових членів, яких, втім, кликати зарано, поки живі попередні.

Нобелівський комітет почав був усіх заспокоювати, що, мовляв, вручати премію з літератури може і проста більшість. Але і тут обмовився, що після таких перипетій ціна тій нагороді буде відповідною.

Окремо варто сказати про той резонанс, який спричинився у шведському суспільстві. Король Карл XVI Густав, який опікується академією, заявив, що готовий змінювати її правила, аби лиш врятувати ситуацію. Більш песимістичні учасники культурного процесу переконані, що після такого падіння нічого вже врятувати не вдасться. Щоправда, є думки ніби ця історія надмірно роздута і ніякої особливої "зради" немає. Втім, у шведській та світовій пресі цей скандал характеризується різними спеціалістами як вкрай неприємний, фатальний та навіть трагічний для культури цієї країни.

Зазначу, що це не перший неприємний випадок, пов'язаний із нобелівською премією з літератури. Час від часу її звинувачують в упередженому ставленні до азійських, африканських чи латиноамериканських письменників. Мовляв, переважно лауреатами стають європейці, американці, а особливо - скандинави.

Фанати Герберта Уеллса та Джона Роналда Толкіна не могли пробачити зневажливого ставлення до цих письменників, яких члени комітету обходили увагою, вважаючи недостатньо інтелектуальними. Хорхе Луїса Борхеса позбавили честі бути лауреатом, бо він тиснув руку Аугусто Піночету. Жан-Поль Сартр у 1964 році сам відмовився приймати нагороду, вважаючи попередні рішення академії не літературними, а політичними.   

Втім, теперішня ситуація, безумовно, перевершила усі минулі перипетії. Поки шведи розбираються з цією прикрістю, ми можемо поглянути на ситуацію в Україні. Практично кожна вітчизняна мистецька премія здатна легко отримати статус скандальної - тут ви точно знайдете розголошення інформації, упереджені рішення, кумівство і так далі. Втім, якщо і виникають якісь розбори польотів, то це переважно відбувається непублічно. Та і значення самого поняття культури для нашого суспільства поки не є настільки важливим. Не кажу вже про зневажливе ставлення до самого поняття "репутаційні втрати".