Чому в Ізраїлі не грають Вагнера?

Суспільна телерадіокомпанія Ізраїлю й редактор особисто перепрошували у слухачів за такий невдалий вибір музичної композиції. В офіційному повідомленні телерадіокомпанії говорилося, що редактор помилився у своєму художньому виборі, і надалі Вагнер не звучатиме в ефірі ізраїльського радіо.

За однією з версій, схожих на легенду, Вагнера в Ізраїлі заборонили ще з 1938 року, до створення держави Ізраїль. Насправді ж ніякої офіційної заборони не існує. Ніхто не писав наказів, законів і «бомаг» зі словами "заборонити Вагнера". Проте за якимись невиписаними й невисловленими законами совісті Вагнер не звучить в Ізраїлі, а якщо десь хтось і вкине уривок, то буде довго вибачатися. Адже народ не чує краси в музиці вбивці.

Це для всього світу Ріхард Вагнер може лишатися геніальним композитором, а для Ізраїлю він буде вбивцею. Один із натхненників антисемітизму. Автор праці "Іудаїзм у музиці", де упосліджувалися всі євреї, де стверджувалося, що вони не здатні до художнього вираження. Улюблений композитор Гітлера. Його музика щодня лунала в концтаборах. Для тисяч людей вона стала звуками смерті. Тому євреям не треба пояснювати цінність чи нецінність музики Вагнера, не треба доводити нічого. Кожен такт із опери Вагнера повертає їх у концтабори.

Дискусія стосовно «звуків миру», «музики поза політикою», «таланту без кордонів» за п’ять років набили навіть оскому. Це в перший рік боліло серце за кожного такого голуба миру, який без кордонів і без політики летить нести свій талант убивці. Гучно обговорювалося прізвище кожного з гастролерів у Росію. А далі це все просто перетворювалося на статистику. Іще один, іще один, іще один – і мовчки видаляєш із плейлиста, здаєш квитки, викидаєш узагалі зі свого музичного й інформаційного простору. Якоїсь миті навіть перестаєш відстежувати виправдання чи якісь там заяви. Усе просто: з’їздив до вбивць – помер. Усе, іншого не дано, яка б не крута пісня в тебе була, якого б тризуба ти не начепив би потім на пузо – ти перетворюєшся на Вагнера в Ізраїльській філармонії.

Так, звичайно, Козловський не стріляв, Лорак не водила ДРГ до наших позицій, Maruv не запускала «Град». Нічого такого жоден із них не робив – усе чемно: замовлення, концерт, музика, пісні, «я нє віжу ваших рук», гонорар, податок із нього в бюджет Росії. Нічого страшного, правда ж? Окрім легітимізації. Адже коли він убиває твоїх родичів і земляків – він ворог; а коли ти співаєш йому про любов – то ким він стає для тебе і для твоїх шанувальників?

Так, за винятком когорти Козловських і Лораків для Путіна в Кремлі ніхто не грає. І в офіційних виправданнях ідеться про те, що там звичайні люди, які хочуть звичайної музики й нічого політичного в цьому немає. Але є одне "але". Не Путін особисто збивав малайзійський Боїнг, не він особисто обстрілював мирний Маріуполь, не він власноруч убивав тисячі наших людей. Це були носії його ідей, які тут цієї миті хочуть "прікольной музикі, которая внє політікі і граніц", а завтра – підтримують і виправдають убивство того, хто привіз їм цю музику, або й самі поїдуть постріляти на Донбас.

Нині музика – це бізнес, у якому тільки бізнес і гроші, і нічого особистого. Усе так, але гроші проти людських життів ніколи не мають ваги. І який би гонорар вам не поклали в карман росіяни, якого б тризуба ви потім не навісили собі на пузо, як би не волали потім гасла, ви - Вагнер, ви - голос вбивці, якого не грають у домі, де щодня хоронять жертв. От і все. І ніякої політики!

Opinion