Тарас Стецьків: Зеленський – пряме породження п’ятирічного правління Порошенка

Отже, до виборів лишилося трішки більше місяця, а тут така, можна сказати, карколомна і несподівана соціологія.

Тарас Стецьків: Неполітичний кандидат - Володимир Зеленський -  йде на першому місці. Питання в тому, чи ця динаміка збережеться, але на сьогодні він є на першому місці, і феномен Зеленського для мене є цілком зрозумілий. Можна по-різному до цього ставитись, можна говорити, "що це молодь, яка хоче "по пріколу", чи дехто каже, що це "противсіхи". Це – тільки половина правди. Я думаю, що друга половина правди полягає у тому, що за Зеленського готові голосувати ті виборці, ті мільйони українських виборців, які відмовили вже у довірі правлячому політичному класу, причому як тим, що зараз при владі, так і тим, що були у владі в попередні періоди. Це є ті громадяни України, в яких влада забрала надію, чи якщо хочете – вбила їхню надію на краще.

Ми маємо друге, третє місце за чинними політиками, і ми маємо четверте, п’яте місце за Анатолієм Гриценком і кандидатом від "юго-востока" - паном Бойком. Отже, ми вперше в історії України отримали таку розпорошену і фрагментовану картину, ми вперше з 1991-о року отримали великий знак запитання – хто вийде в друге коло? І ще більший знак запитання – хто виграє президентські вибори?

А немає у вас відчуття, що, можливо, розігрується певна технологічна схема? Наскільки я розумію, найбільш незручним спаринг-партнером для Петра Порошенка у другому турі була би Юля Тимошенко. А, можливо, проти Зеленського він мав би ті чи інші козирі, які він би витягав з рукава, кажучи – "обирайте з-поміж комедіантом і серйозним політиком".

Т.С.: Ну, бачите, штаб Петра Порошенка в різні періоди визначав різних спаринг-партнерів, найбільш зручних. Спочатку цим спаринг-партнером мав би виглядати Бойко. І тут виплив Зеленський. І на сьогоднішній момент технології, на мою думку, не працюють, тому що, згідно з тією ж соціологією, яку ми зараз бачимо, Зеленський виграє у другому турі в чинного президента і в колишньої прем’єрки. Отже, коли ми говоримо про технології, то я технологію бачу тільки в одному – мені до кінця незрозуміло, чому в січні і на початку лютого більшість провідних соціологічних компаній давали таку високу перевагу Зеленському над усіма іншими кандидатами. Хоча це є завищена, на мою думку, цифра. І пояснити я її можу, тільки технологічно. В такий спосіб, очевидно, хтось хоче розслабити виборців Зеленського і мобілізувати виборців тих кандидатів, які йдуть другим і третім. Тому що, коли вам показують рейтинг шоумена у тридцять відсотків, то кожен, хто є за Зеленського, може вважати, що справа вже є зроблена, і таким чином це демобілізує. А тих виборців, які підтримують другого, третього чи четвертого кандидата, це навпаки – мобілізує. Отут технологію я бачу.
Але на сьогодні ми мусимо визнати, що величезна кількість розчарованих неполітизованих  виборців, які у попередній період були "проти всіх", на сьогодні – хто з ненависті, хто зі злості, хто з помсти – готові віддати свої голоси Зеленському, даючи оцінку в такий спосіб правлячому політичному класу країни. І тому Володимир Зеленський – є пряме породження п’ятирічного правління Петра Олексійовича Порошенка.

Олександр Антонюк: Я абсолютно підтримую і погоджуюсь з думкою, що Зеленський – це породження, в першу чергу,  маркетингове породження недовіри практично усьому політичному істеблішменту. Єдиний момент – мені здається, до цього спричинили події не лише п’ятирічної давнини. П’ять років – це, можливо, завершальний момент. Йдеться про останні, можливо, років десять-п'ятнадцять. Починаючи із Помаранчевої революції, коли політики, замість того, щоб виконувати свої обіцянки, бути послідовними, перейшли у формат від політики до шоу і  створили кон’юнктуру, де такі шоумени як Володимир Зеленський себе почувають як риба у воді. Це - перше. Водночас  подивіться, що відбувається. Зараз практично весь інформаційний         простір заповнений Порошенко-Зеленський-Тимошенко. І в такому інформаційному шумі не просто іншим кандидатам, які своєю риторикою є не менш змістовними, а, можливо, навпаки – більш змістовними, тому що питання зараз не тільки про перемоги, а про актуалізацію проблематики, які озвучують ті чи інші кандидати. Гриценко, Смєшко, Безсмертний – вони виходять взагалі в третій ряд і їх практично не чути. Це теж своєрідна технологія, тому відповідно суспільство зараз, в цьому випадку, починає просто дискутувати на теми між одним шоу і другим шоу.

А.Б.:  Є й певний феномен – представники колишньої Партії регіонів чи афілійованих до неї середовищ опинилися фактично в самому низу тих рейтингів.

О.А.: Проросійський істеблішмент потрапив в таку ситуацію, за яку вони мають подякувати "братському" народу, і "братському" Володимиру Володимировичу Путіну, який відрізав від них їхню електоральну базу, починаючи з Криму і закінчуючи Донецькою та Луганською областями (йдеться про ОРДЛО – ред.). Відповідно оце потужне електоральне ядро в чотири мільйони, його якраз і недостатньо для того, щоби бути повноцінними учасниками процесу. Другий важливий фактор – сам табір розділився на три частини. Мураєв, Вілкул, Бойко, Рабинович. Тобто, ми вже бачимо, що вони між собою починають розмивати свій електорат, і в принципі я вважаю, що це є радше  "плюс" для України, ніж "мінус". Врешті-решт нехай один одного добивають, а цей виборець, який плюс-мінус ще не визначився, він однозначно буде переключатись скоріш за все на Зеленського. Те, що збере Зеленський, не отримає Юлія Володимирівна. І треба визнати по факту, наскільки я от маю можливість спостерігати збоку, в штабі Юлії Володимирівни починають дещо панікувати.

А.Б.: А штаб Петра Олексійовича як сприймає політичну дійсність?

О.А.: Мені здається, що якраз для Петра Олексійовича – це дуже вигідний спаринг-партнер, тому що, з однієї сторони, ми ж бачимо наскільки вони підготовлено і змістовно, використовуючи медіа-ресурс, починають протиставляти у суспільній думці:  або серйозний політик, або проросійський клоун. Хоча питання проросійський …

А.Б.: "Хто не за мене, той – зрадник!"

О.А.: Так, цілком  погоджуюсь. У цьому випадку, навіть якщо умовно, я припускаю, моделюємо ситуацію – Зеленський завтра потрапить у другий тур з Петром Олексійовичем, це зручно для штабу Порошенка, адже Зеленського будуть "мочити"  сьогоднішні конкуренти Петра Олексійовича, починаючи від "Батьківщини", закінчуючи, наприклад, Радикальною партією Олега Ляшка. Адже проект "Слуга народу" - це прямий конкурент  Радикальній партії.

А.Б.: А чому, на вашу думку, досі не сталося об’єднання так званих альтернативних політичних сил? І чому не представили того чи іншого об’єднаного кандидата? Нехай би він був Анатолієм Гриценком, Андрієм Садовим, Романом Безсмертним чи  ще кимось іншим.

Т.С.: Спрацювала вкотре  стара українська приказка – де два українці, там – три гетьмани. Я думаю, що слабка надія на об’єднання в таборі демократичної опозиції все ще існує. І я би не закривав цих дверей до кінця лютого. Хоча визнаю, з кожним днем ці надії зменшуються і ефект від такого об’єднання зменшується. Тобто, умовно кажучи, якщо деякі кандидати думають, що об’єднання вирішить питання скажімо, 5-го, 10-го чи 13-го березня, то вони глибоко помиляються. Це вже не буде нікого цікавити. Мабуть, Андрій Іванович Садовий мав би прийняти для себе рішення значно раніше. Мабуть, Святослав Вакарчук, який прийняв рішення не кандидувати, мав би не відмовчуватися, бо його мовчання вигідне Банковій, а…

А.Б.:  …Ну він немовби щось пише і говорить, але якихось конкретних відповідей не дає.

Т.С.: Знаєте, це позиція людини у білих рукавичках: "я хочу бути білим і пухнастим, от я вам висловлю свої вимоги, а ви собі думайте". Насправді, якщо ми хочемо прислужитися країні, ми маємо займати конкретну позицію в конкретній ситуації, зокрема у виборі президента, а не розказувати,  яку країну, який виборчий закон потрібен державі. Ми всі це знаємо і без Святослава Вакарчука. Мабуть, було б дуже добре, якби на початку реалізувалась домовленість між Гриценком, Чумаком і Безсмертним в повному обсязі. Але Гриценко і Чумак об’єдналися, а Роман Безсмертний в останній момент вирішив грати самостійну гру. Мабуть, було б дуже добре, якби Ігор Смєшко не висував своєї кандидатури, бо він прямо забирає голоси у Гриценка, але він чомусь висунув свою кандидатуру без жодних шансів на успіх. І ми отримуємо таку ситуацію, що табір демократичної опозиції підходить до фінішу кампанії розпорошеним, і це, безумовно, суттєво ослаблює шанси найбільш рейтингового кандидата, яким є на сьогодні Анатолій Гриценко, на вихід у друге коло. І ми можемо отримати у другому колі, на сьогодні принаймні або пару Порошенко-Зеленський, або пару Тимошенко-Зеленський. Я думаю. що в штабі Порошенка панує приблизно така точка зору. Водночас там не допускають сценарію програшу виборів.
У Петра Олексійовича немає плану "Б" на випадок програшу виборів. Це означає, що він буде готовий йти на будь-які дії, аби цю владу зберегти. Пункт другий – у штабі Петра Олексійовича стратегія чи тактика дуже проста: головне – вийти в друге коло, а з ким – уже неважливо, мовляв, у  другому колі ми уже поборемо і заберемо всі голоси тих кандидатів, які проти мого супротивника. Це дуже проста тактика, але вона що означає? Вона означає, що Петро Олексійович Порошенко, якщо його не контролювати, може вживати будь-яких дозволених і недозволених методів ведення виборчої кампанії, включаючи масову скупку голосів,  аби потрапити в друге коло, бо зараз гарантовано в друге коло він ще не потрапляє.

А.Б.: З іншого боку, ми розуміємо, що є такий технологічний чинник, як Росія. І Росія за тим чи іншим своїм інстинктом – політичним і мілітарним – може розпочати ту чи іншу військову кампанію – на сході України чи, наприклад, на півдні України, в районі Азовського моря.  І ми розуміємо, що знов вибори можуть підвиснути.

Т.С.: Я думаю, що військової кампанії Росія до закінчення виборів не розпочне. Росія числить на хаос в Україні. Росії потрібен слабко легітимний президент. В ідеалі – президент, який здобув свою посаду через фальсифікацію і значну недовіру великої частини суспільства до результатів виборів. Отакий слабкий, млявий, залежний президент, незалежно від прізвища потрібен Росії. Росія не піде на військовий наступ, тому що будь-який військовий наступ моментально українців мобілізовує. А Росія буде грати на розпорошення, Росія буде грати на хаос в Україні. І тому не буде військових наступів. Це все – байки Банкової, яка хоче видавати бажане за дійсне.

В даному випадку росіяни спостерігають: поки що риба сама пливе їм в руки, образно кажучи. Тобто, українці самі себе можуть побороти, в результаті безкомпромісної, поза правилами, виборчої кампанії, коли легітимність будь-якого переможця чи того, хто вийде в друге коло, буде не визнана більшістю суспільства. Це найбільш небезпечна річ, тому що вона найбільше б’є по нашій слабкій державності.

А.Б.: Наскільки я розумію, все найстрашніше може статися якраз після першого туру?

Т.С.: Безумовно.

А.Б.: Йдеться про те, що може з’явитися такий компромат, який наше суспільство може просто психологічно не витримати. Свого часу ми пам’ятаємо, наскільки потужно вдарив "касетний скандал" по політичній кар’єрі Леоніда Кучми.

Т.С.: Таке може бути. І найстрашніше у тому, що в штабах принаймні двох кандидатів, - про один я вже сказав, це - штаб Порошенка, там не припускають програшу – і мені здається, що так само в штабі Юлії Тимошенко не уявляють  визнання переможця, якщо це буде не Юлія Тимошенко.

А.Б.: Тобто, клінч? Такий суворий клінч.

Т.С.: Клінч. І це означає, що ми можемо самі, не Путін, не військовий наступ, а ми самі, в результаті цієї виборчої кампанії закласти такі лінії розлому в нашій державі, які приведуть в кращому випадку до отаманщини, в гіршому випадку – до фрагментації держави. І хочу наголосити: вибори мають відбутися!  Переможець має бути визнаним, отримавши легітимність, якщо перемоги  не досягнуто шляхом масштабної фальсифікації!

О.А.: Те, що в адміністрації діючого президента немає плану "Б" - це абсолютна правда. А проблема, наприклад, Юлії Володимирівни – це чергова непослідовність. Згадаймо її риторику піврічної давності,  оці новітні терміни, їй непритаманні, "блокчейн", "IT-кластер" тощо, і тепер ця ситуація в Дніпрі, коли від неї в черговий раз чуєш реально скрепні заяви, ти розумієш, що в кінцевому результаті Юлія Володимирівна, вона все ж таки є лівачкою, лівоцентристкою по своїй психології, вона  таки тримається свого електорального ядра – людей старшого віку з дуже таким абсолютно відсутнім, або малим критичним мисленням, з малим відсотком. І молодь, та, на яку, наприклад, розраховує Зеленський, ще не стала електоратом Тимошенко. Тому, очевидно, вона в будь-якому випадку буде опротестовувати свій програш. Повертаючись до Зеленського, він – це якраз отой момент, який, по суті, не дасть Юлії Володимирівні кінцево розгорнути  кампанію. Давайте не забувати, що вік виборців змінюється - тут ще один, природній процес.

Тепер, якщо ми говоримо про сценарії Російської Федерації, тут я би додав ще один дуже важливий момент. Розпорошення українського суспільства, дійсно, відбувається. І воно відбувається в цьому політичному хаосі, який скоріш за все буде мати місце на парламентських виборах. Адже давайте усвідомлювати, президент без парламентської більшості, або без лояльного до його політики парламенту – по суті, це - президент з коефіцієнтом корисної дії дуже низьким або близьким до нуля. І третій важливий момент, на чому я хотів би закцентувати увагу, - це стосовно компроматів.

А.Б.: "Касетний скандал" був потужним ударом. Звісно, ситуація помінялася. І ми можемо чекати будь-чого, розмови того чи іншого пранкера з тим чи іншим провідним політиком. Чи, можливо, оприлюднену таємну розмову  між тим чи іншим "сірим кардиналом" Путіна в Україні і тим чи іншим український політиком. Адже монополія на підсушки закінчилась.

О.А.: У нас компромати будуть працювати за принципом удава. Дуже повільно, але суттєво душити. На що він буде розрахований? Власне, на масове розчарування українським політикумом.  Давайте візьмемо останню подію з Шевченком, з послом у Канаді. Ситуація з продажем кримської землі. Це - суттєвий репутаційний удар. І коли вже отака історія, наприклад, має місце, ви зрозумійте, наскільки виборець у своїй масі починає розчаровуватися отими всіма представниками, які в 2004-у, 2005-у році були на Олімпі політичних можливостей.

А.Б.: Політики взаємним поборюванням копають одне одному велику політичну яму, в яку, я сподіваюся, таки не впаде Україна. Вони будуть намагатись між собою якось домовитись в цивілізованих рамках чи все може перейти у жорстку політичну махновщину?

Т.С.: Я думаю, що шанси на махновщину є вищі, ніж шанси домовитися. Конфліктність наростає, принаймні, так як себе поводить команда Порошенка, яка зараз атакує Тимошенко, Гриценка і Зеленського, з різним ступенем інтенсивності, яку риторику наростаючої конфронтаційності обрала Юлія Тимошенко. Я продовжую плекати слабку надію, що зберігаються невеликі шанси, що домовляться між собою Гриценко, Садовий, Смєшко, і їхню спільну позицію підтримає Вакарчук. Тоді це був би стрижень, навколо якого можна було би об’єднати здорові сили і можна було би вказати суспільству шлях підтримки  об’єднаного кандидата. Але якщо брати імовірнісний момент, то ця імовірність, яка мені би найбільше імпонувала, вона є найменшою. А імовірність конфліктного розвитку сценарію і наростання махновщини, а отже – хаосу, а отже – руху до бездержавності, є, на жаль, значно вищою.

Я не вірю і практично не припускаю домовленості між Тимошенко і Порошенком. Якщо дивитися на динаміку рейтингів, то ні, швидше всього хтось з них двох може шукати домовленості з Зеленським, аніж між собою.