Ахтем Сеітаблаєв: "Культурний продукт може з’єднувати, зшивати країну"

Нещодавно фільм "Додому" за його участю був учасником конкурсу престижного Каннського кінофестивалю, а восени на екрани вийде його нова режисерська робота "Захар Беркут", в якій головну роль зіграв знаменитий "поганий термінатор" Роберт Патрік.

Ексклюзивно для Еспресо.TV Сеітаблаєв розповів про своє кіно і поділився враженнями від ситуації в країні.

Ви зіграли одну з головних ролей у фільмі "Додому" Нарімана Алієва. Чи хотіли б ви, щоб ця історія мала продовження, наприклад, події розгорталися б в окупованому Криму?

Напевно що, ні. Ці три крапки в кінці, як на мене, дають набагато більше простору для фантазії. Більше того, мені здається, що там (у фіналі - ред.) все зрозуміло. Можливо, кожен глядач зробив би свій фінал з точки зору останнього кадру, але з точки зору змісту, мені здається, що там все зрозуміло, що ця молода людина (син героя Сеітаблаєва – ред.) розуміє ту велику відповідальність, яка впала на нього, що тепер – це його зона відповідальності і навіть, якщо він з цим не згоден – він зустрічає це з гідністю. Тепер він відповідає за все, тому, мені здається, що якби було б продовження – воно б розмило цей символізм фіналу. 

Чи хотіли б Ви, щоб цей фільм побачили в окупованому Криму?

Так, звичайно, як і інші стрічки. Це було б чудово. Мені здається, що жителі Криму б дуже емоційно сприйняли цей фільм. Для кримського татарина там так багато зрозуміло. І з точки зору родинних стосунків багато що зрозуміло одразу. Насамперед для кримського татарина, бо ця система взаємовідносин батьків і синів є досить архетипною. Буває, звичайно, по різному, але це дуже впізнавана така історія міцного і суворого батька, який не говорить багато і взагалі з ним дуже важко почати спілкуватись, тому що він весь такий, як замкнена фортеця. І від цього ця тема повернення (в Крим – ред.), існування біля Криму, коли не дозволяли жити в Криму – це все так багато років тривало, що кримському татарину не треба пояснювати якісь такі нюанси, які, можливо, потрібно пояснити іншому глядачу. І тема Криму, сьогодення, і пам’ять про тих, хто це зробив від себе для того, щоб повернутися в Крим, але так і не повернувся – це все в суміші дає емоційну складову для кримського татарина, особливо для того, який мешкає в Криму. 

Коли Ви востаннє були в Криму?

Більше 5 років тому. Я був там саме під час анексії і бачив це на власні очі. 

На одній з прес-конференцій Ви говорили, що працюєте над фільмом про лідера кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва.

Це на рівні мрії, деяких пошуків матеріалів, бесід з Мустафа-ага. Так, це так і є. Ми потроху, потроху збираємо матеріал, тому що є ще деякі обов’язки і перед тим. 

Чи вірите Ви, що такі фільми, як "Додому", можуть сприяти деокупації Криму?

Так. Мистецтво – це чи не найпотужніший інструмент формування емоційної складової в загальному інформаційному полі. Тому так, звичайно. Але Ви ж розумієте, що питання звільнення Криму – це і санкції, і політичний тиск, і продовження, зокрема, інформаційного впливу, як на кримчан, щоб вони будь-якої миті могли увімкнути радіо, телебачення і побачити, почути українські новини. Ніколи цього не буде забагато. Я був впевнений, що за останні 5 років ми пройшли точку неповернення від того, що нас можливо було переконати (у протилежному – ред.), завдячуючи телевізору, де Росія дуже активно працює. Виявилося, що це можливо. Тому я кажу, що ніколи не буде забагато грошей для розвитку культури, освіти і кіно зокрема. Створення культурного продукту – це чи не єдине, що може з’єднувати, зшивати країну. Безкровно, елегантно.

Чи відчуваєте Ви зараз якусь загрозу реваншу?

Так. Я був спочатку шокований, потім здивований. Ну а зараз я розумію, що скільки живеш – треба вчитися і не робити остаточних висновків. Те, що ми зараз маємо війну, яку розпочала, безперечно, Росія проти України – вона навряд чи була б можлива, якби ми через культуру були об’єднані єдиними цінностями. Не було б підґрунтя задля того, щоб розвинувся "русскій мір". Відчувати і ідентифікувати себе політичним українцем і при цьому розмовляти будь-якою мовою у побуті і відчувати себе частиною цілого. Що нам це дає? Виховання, яке базується зокрема на освіті, на тому, що люди бачать, чим вони напитуються протягом свого життя, особливо, починаючи з дитинства. Тому важлива і анімація, і книжки, і освіта, і кіно, як інструментарій, який працює з емоціями. Перш за все. 

Ви не боїтеся, що Ваш в’їзд в Крим може стати неможливим після співпраці з Олегом Сенцовим над стрічкою за його п’єсою "Номери"?

А після "Кіборгів", як Ви вважаєте (можливий в’їзд в Крим – ред.)? Я давно зробив свій вибір щодо того, як я ставлюся до Росії, яка окупувала мою батьківщину. До того, що Росія розпочала війну зі мною, з моєю країною, з моїми батьками. 

Восени на екрани вийде Ваш новий фільм "Захар Беркут", знятий у співпраці з Голівудом. Чим відрізняється цей досвід від попереднього?

Невелика таємниця, що є різниця в бюджетах (фільмів в Україні і Голівуді – ред.) в рази. Зокрема, це вимірюється через акторів, безперечно талановитих і знаних у всьому світі. Ми розуміємо, що наразі Роберт Патрік (виконавець головної ролі Захара Беркута - ред.) і Томмі Фленаган (Тугар Вовк) не є топ-100 Голівуду, але це з точки зору впізнаваності і тренду. Проте, хто знає. Вони дуже класні актори, вони відомі в усьому світі і в Голлівуді вони дійсно поважні люди, бо справді професіонали і багато що зробили для кіно. Це інший рівень і він вимагає більшого кошторису. І я радію з того, що в наших українських артистів є все для того. Підтвердженням того є те, що Роберт Патрік декілька разів стоячи аплодував нашим артистам, які вивчили текст англійською мовою і дуже класно це зробили. Якщо буде така можливість (продовжити роботу з Голівудом – ред.) – це буде класно.