live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Дипломатія під знаком Зе: зовнішня політика України у перші 100 днів президента Зеленського


фото: REUTERS
Спробуємо проаналізувати контури зовнішньої політики України у перші сто днів правління нового президента, і зрозуміти наші здобутки і втрати, а також як змінилося до нас ставлення наших закордонних партнерів, друзів та ворогів

Визначення та реалізація зовнішньополітичного курсу держави поруч із питаннями безпеки були і є однією з ключових прерогатив і функцій президента України. Попри це, ще за часів виборчої кампанії було зрозуміло, що для Володимира Зеленського і його команди міжнародна політика не є серед основних інтересів і приорітетів. На момент обрання нового глави держави суспільство майже нічого не знало про погляди Зеленського і Ко щодо ключових питань геополітики та політики безпеки; не було певності щодо продовження прозахідного вектору України та курсу на інтеграцію до НАТО та ЄС. Врешті-решт серед колективу радників кандидата не було зрозуміло, хто ж саме відповідає за зовнішньополітичний напрямок (і взагалі – чи хтось відповідає за нього).

Реакція з-за кордону

Незважаючи на таку невизначеність, обрання Зеленського главою української держави було надзвичайно позитивно сприйняте друзями та партнерами України на Заході. Майже одразу після оприлюднення екзит-полів другого туру новообраного президента привітали лідери Сполучених Штатів, Канади, ключових країн Європи та наших найближчих сусідів, а також очільники інституцій ЄС. Не менш промовистою була і церемонія інавгурації Володимира Зеленського, куди завітали президенти усіх трьох країн Балтії та Грузії, а делегації США та ЄС очолювали відповідно міністр енергетики та віце-президент Єврокомісії з енергетичних питань.

Після вступу на посаду президент у своїх заявах підтвердив західний зовнішньополітичний вектор розвитку України, проте ідея вступу до НАТО лише після проведення референдуму не зникла з порядку денного.

Нові кадри та протистояння зі старими обличчями

Заспокоїли громадськість і перші кадрові кроки Зеленського на дипломатичному напрямку – відповідальними за формування зовнішньої політики на Банковій захотіли бачити кадрових дипломатів, висококласних фахівців та переконаних атлантистів, посла України в НАТО Вадима Пристайка та заступника глави МЗС Олену Зеркаль, що курувала, серед іншого, підготовку нашої держави до "безвізу" та відстоювання позицій України в міжнародних судах прото Російської Федерації. Щоправда, кадровий та бюрократичний хаос у команді новообраного президента дав про себе знати майже одразу – Зеркаль, яка не давала згоди на своє призначення заступником голови АП з питань зовнішньої політики (кажуть, через неприйнятність співпраці з Андрієм Богданом), все ж таки була призначена, при чому довідалася про свою нову посаду зі ЗМІ. Конфуз швиденько виправили, Зеркаль лишилася в МЗС, а на Банкову пішов працювати Вадим Пристайко.

А ось із чинними хедлайнерами вітчизняного дипломатичного фронту – міністром закордонних справ Павлом Клімкіним і віце-прем’єром з євроінтеграції Іванною Климпуш-Цинцадзе – відносини у Зе-президента не склалися від слова "взагалі". Клімкіна була піддано нищівній критиці після його відповіді на ноту МЗС РФ, у якій Москва домагалася судового переслідування український моряків українською ж державою. Після конфлікту глава МЗС, якому так і не судилося піти у відставку (Рада систематично провалювала всі голосування з цього приводу), просто пішов у відпустку.

Перші закордонні турне

За час своєї каденції Зеленський встиг зробити три закордонних візити. Перший – до Брюсселю, де глава української держави зустрівся з очільниками Єврокомісії Жаном Клодом Юнкером, Ради ЄС Дональдом Туском та генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом. Під час цих зустрічей Зеленський підтвердив вірність Києва обраному зовнішньополітичному курсу та закликав світове співтовариство до активнішого стримування російської загрози; а керівники міжнародних організацій запевнили нову владу України у всебічній підтримці. Крім того, цей візит запам’ятався обміном жартами між Зеленським і Юнкером – глава Єврокомісії на запитання, чи не сумує він за своїм другом Петром Порошенком, відповів "У мене є новий". А Зеленський додав: "Я - кращий. Новий кращий за старого".

У канадському Торонто президент України зустрівся з головою уряду Джастіном Трюдо, виступив на Конференції щодо реформ в Україні та зустрівся з канадськими підприємцями, закликавши їх інвестувати в Україну.

Під час візиту до Туреччини Зеленський зустрівся з лідером цієї країни Реджепом Таїпом Ердоганом, якого запросив взяти участь у відновленні інфраструктуру на сході України; взяв участь у відкритті Центру кримськотатарської діаспори в Туреччині; та виступив перед турецьким бізнесом, запросивши його до України та окресливши контури масштабних економічних і інфраструктурних трансформацій, які очікують на Україну за час його каденції. Також Володимир Зеленський завітав на Фанар, зустрівшись зі Вселенським патріархом Варфоломієм. За даними ЗМІ, під час спілкування виникли певні непорозуміння – сторони мали підписати заяву екологічної тематики, проте офіс Зеленського з невідомих причин відмовився це зробити.

У Києві шостий президент за цей час прийняв двох іноземних лідерів – прем’єра Молдови Майю Санду та главу уряду держави Ізраїль Біньяміна Нетаньяху. Візит останнього запам’ятався не лише тим, що це були перші відвідини України ізраїльським лідером за останні 20 років, а скандалом, який влаштувала його дружина на борту літака і продовжила вже у Києві, кинувши піднесений традиційний хліб-сіль собі під ноги. Під час візиту сторони говорили про двосторонню співпрацю та впровадження "економічного безвізу", а наприкінці зустрічі глава Ізраїлю запросив Зеленського відвідати "столицю Ізраїлю Єрусалим" (офіційний Київ вважає ізраїльською столицею місто Тель-Авів, там розміщене посольство України. Водночас Ізраїль на міжнародній арені веде кампанію за визнання Єрусалима столицею країни). Загалом, експерти кажуть, що Нетаньяху відвідав Київ не просто так – незабаром в Ізраїлі вибори, і візит "Бібі" - елемент боротьби за голоси російськомовного електорату.

На фронтах військових

За сто днів своєї каденції Володимир Зеленський устиг двічі зателефонувати господарю Кремля Володимиру Путіну, останнього разу – на початку серпня, після обстрілу окупантами українських позицій під Павлополем, внаслідок якого загинули четверо військових. Щоправда, прохання Зеленського до Путіна "вплинути на ту сторону" звучали, м’яко кажучи, дещо дивно. Хоча західні партнери оцінили "хоробрість" та "стриманість" Зеленського.

Під час цих розмов сторони ставили питання обміну полоненими, пропонуючи формулу "всіх на всіх". Але водночас у розумінні "всіх" у російської та української сторін є розбіжності. Минулого тижня прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков, кажучи про можливе зрушення в обміні, спочатку сказав, що "певні контакти щодо цього здійснюються". Через кілька днів він уточнив, що між президентами розпочато діалог.

Між тим, російські видання РБК та "Коммерсантъ" з посиланням на власні джерела повідомили, що "Росія та Україна вийшли на фінішну пряму в переговорах про обмін утримуваними на території обох країн особами, а сам обмін може відбутися до кінця серпня". Не виключений варіант обміну у форматі "33 на 33". Зеленський напередодні Дня незалежності заявив, що особисто займається питанням обміну і результат очікує в найближчі дні.

Паралельно в Офісі президента намагаються активізувати нормандський формат, пропонуючи залучити до "четвірки" лідерів США і Великої Британії. Після ескалації на Донбасі Зеленський закликав голів Німеччини, Франції і Росії якомога швидше зустрітися і відновити переговори в нормандському форматі.

Остання зустріч на рівні лідерів країн була майже три роки тому. Президент Франції Емманюель Макрон за підсумками переговорів з Путіним минулого тижня допустив, що саміт "нормандської четвірки" може відбутися "в найближчі тижні".

Відносини з Вашингтоном: під знаком Богдана і Байдена

Відносини з найважливішим в усіх відношеннях союзником України  - Сполученими Штатами Америки – так само були зовсім не на тому рівні, на якому б ми хотіли та на якому ми просто мусили б їх мати. Від самого моменту інавгурації у Вашингтоні переконливо радили новообраному президенту не призначати Андрія Богдана главою АП, при чому поради лунали як з боку Рудольфа Джуліані, що представляє найближче оточення Дональда Трампа, так і від переконаного друга України Курта Волкера – вустами якого говорить традиційний вашингтонський істеблішмент. Демонстративне ігнорування цієї поради співпало в часі з достроковим завершенням каденції посла США в Україні Марі Йованович (щоправда, це лише збіг). Відтоді у Києві представляє країну, відносини з якою для нас є вирішальними, дипломат у статусі тимчасового повіреного. З кінця червня ним є Вільям Тейлор, який, на відміну від усіх своїх попередників, анонсував відмову від тиску на українську владу задля ефективнішої боротьби з корупцією.

Великі надії на прорив в україно-американських відносинах в Офісі глави держави покладають на особисте спілкування між Зеленським і Трампом, яке очікується на початку вересня у Варшаві, де світові лідери зберуться на відзначення 80-х роковин початку Другої Світової. Слідом за цим можливий візит президента України у Вашингтон, який може відбутися восени (втім, підтвердження візиту наразі немає). Зі слів посла України у Вашингтоні Валерія Чалого (який продовжує виконувати обов’язки, незважаючи на звільнення Володимиром Зеленським), візит готується Офісом президента, а не співробітниками посольства чи МЗС.

Втім, зовсім не факт, що рандеву Володимира Зеленського і Дональда Трампа піде на користь нашій країні. У Трампа не приховують, що їх зовсім не цікавить ні боротьба з корупцією, ні розбудова демократії, ні зовнішній вектор розвитку України. Ба більше - навряд чи їм цікава наша держава як форпост для стримування Кремля – судячи з останніх заяв господаря Овального кабінету, особисто він зовсім не вважає Росію значною загрозою. В чому Трамп зацікавлений найбільше – так це у отриманні від української сторони будь-якого компромату на колишнього віце-президента Джозефа Байдена, який наразі лідирує в опитуваннях і вважається фаворитом президентських виборів майбутнього року. Будь-яка участь України у політичних ігрищах мешканців Капітолійських пагорбів смертельно небезпечна, і здатна зруйнувати стабільну двопартійну підтримку Києва у Вашингтоні.

До речі, у Варшаві Володимир Зеленський проведе ще одну важливу зустріч – з господарем заходів, президентом Польщі Анджеєм Дудою. Втім, навряд чи ця зустріч покладе край україно-польським непорозумінням у сфері політики історичної пам’яті. Принаймні, посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцький припускає, що перемовини президентів можуть запустити процес ухвалення рішень для розвитку польсько-українських відносин, але навряд чи принесуть справжній прорив.

Перші 100 днів президентства Зеленського проходили на тлі наростання протиріч, конфліктності на ентропії між глобальними гравцями, поглиблення старих та формування нових ліній розколу. Американо-китайська торговельна війна, розбіжності між західними лідерами, що особливо яскраво продемонстрував саміт G7, перспектива жорсткого Брексіту, безтактовні нападки Дональда Трампа на крихітну Данію – основного союзника Вашингтону у блокуванні "Північного потоку-2", розпад коаліції в Італії, дії Ірану в Ормузькій протоці, підготовка нової турецької інтервенції в Сирії – далеко не повний перелік викликів і загроз, з якими зіткнувся світ за останні три місяці. Для успішного виживання в такому турбулентному світі важливо мати здатність до стратегічного мислення і тактичного розрахунку; компетентну команду; чітке розуміння основних загроз і викликів; чітка постановка цілей і завдань; наявність волі і ресурсів для їхнього впровадження. На сьогодні, на жаль, доводиться констатувати: Зе-президенту бракує і першого, і другого, і третього, і четвертого, і п’ятого.

новини партнерів

12 листопада, 2019 вівторок

12 листопада, 2019 вівторок

Відео

Введіть слово, щоб почати