Яка Росія нам потрібна?

Не так навіть важливо, з якою кінцевою метою робить це команда Зеленського. Але це факт. Й тому настав час поставити одне дуже важливе питання. Я би навіть сказав – найважливіше. Ось воно – то яка ж Росія нам потрібна? Розумію, що зараз найпростіше відповісти анекдотом про заливання бетоном усього "запорєбріку", але в реальності, як ми розуміємо, все трохи складніше. Й ніхто, за помахом чаклунської палички, не прибере 140-мільйонну (ок, може, вже й менше, але все одно втричі більшу за нас) гігантську вмираючу імперію, яка межує з нами з трьох сторін світу. Тож, повторюся – яку саме Росію ми хочемо мати на кордоні? Звичайно, якщо виходити з позицій українського патріотизму. Тобто, що РФ – ворог, у нас російська агресія, наші землі анексовані та окуповані.

Давайте одразу собі скажемо правду – розвалу РФії, в тому вигляді, як нам тут, в Україні, серед тих, для кого війна – не порожній звук, хотілося б, не буде. Ну, тобто, як – звичайно, статися може все і ніхто в цьому буремному світі нічого не гарантує. Окрім "балакучих голів" та псевдо-експертів на інформаційних каналах, звичайно. Але треба собі нарешті затямити просту річ: колективний Захід не був зацікавлений саме у розвалі навіть Радянського Союзу, до потенціалу якого нинішній Росії – як до неба на рачки. Так само, він не зацікавлений і у розвалі Росії. Через кілька дуже прагматичних причин, які, в принципі, не сильно змінилися з кінця 1980-х.

По-перше, розпад такої гігантської країни напевно призведе до гігантської дестабілізації в масштабах всього світу. Мова й про біженців, й про економічний шок, й про купу зброї, яка може потрапити до рук кого завгодно. Звичайно ж, ядерна зброя, якою б древньою чи анахронічною у порівнянні із західними технологіями, вона не була – це головне, що буде втримувати від неконтрольованого розпаду Росії. Та й просто, це нова геополітична реальність, яка принесе стільки нових, абсолютно непрогнозованих викликів, що будь-який Держдеп втомиться розгрібати.

По-друге, міркування економічні. Росія – це велетенський, понад 100-мільйонний ринок, де купується й продається все. Де, якщо ти домовився з чекістами, можна навіть будувати виробництво і вести бізнес. При чому, з непоганою маржею. Плюс нафта й газ. Й, по-третє, Захід почав зважати на Китай всерйоз. Й хай Росія – це вже далеко не найсильніша регіональна держава, ніякий не світовий лідер, однак, якщо вона перетвориться на харч для китайців, то це все одно буде для останніх могутнім посиленням. Що в плани не входить, адже російський чекістський режим й надалі має знати своє місце в світі. Тобто, під вивіскою криків про "дедиваєвалє" безжально грабувати РФ та вивозити награбоване на Захід. Який, в свою чергу, за це дозволить собі закрити очі на деякі "перегини на місцях" кремлівський мафії. Ну, й ще за право теж брати участь в цьому великому дерибані.

То що ж ми маємо? Нинішній рівень санкцій достатньо серйозно вплинув на російську економіку, яка увійшла в період стагнації, через що достатньо відчутно впав рівень життя запорєбріком. Однак сказати, що це щось непереборне й таке, що змусить РФію розпастися найближчим часом, звичайно, не можна. Так, є загальні тенденції, через які можна провести певні аналогії з пізнім совком, але не більше. Так, на Росію очікує завжди критичний, як показує її історія, процес зміни влади чергового автократа на троні. Через що Кремль, до речі, й намагається гарячково владнати по максимуму всі міжнародні справи до моменту, коли у 2022-2024 роках піде процес транзиту влади. І погляди всіх кремлівських башт будуть прикуті до внутрішніх розборок.

Однак все це ніяк не означає, що політика Москви до України зазнає хоч якихось змін. Хто б не був при владі у нинішній РФ – нинішні чекісти-бандити або ліберал-чекісти, під якими зараз, як і під час перебудови, ховається чергове щупальце "гебні" – Україна буде мішенню номер один. Будь-яка імперія живиться експансією. І так, іржаві зуби та старіючі м’язи Росії вже не можуть втримати гігантські території на Далекому Сході. Але за Україну кремлівський режим чіплятиметься до останнього подиху.

І знову повторимо питання, з якого розпочали: то яка ж Росія нам потрібна, щоб нарешті позбутися вічної експансії з її боку? Відповідь, здавалось би очевидна – загибель проекту Російської імперії. Однак в Україні дуже часто намагаються сумістити два, насправді, не зовсім сумісних поняття – закриття проекту Російської імперії й загибель Росії як такої. А це далеко не одне й те саме. Бо знову ж таки, РФ може втратити величезні землі за Уралом, але ж залишиться національне ядро цієї країни. І це ядро нікуди не подінеться. Й, що найбільш цікаво, Російська імперія була завжди безжальна до етнічних руських. Яких жорстоко приносилися в жертву молоху імперських устремлінь.

Тому відповідь автора цих рядків досить проста. Нам варто підтримувати проект національної держави руського народу. Не російського, а саме руського. Бо саме слово "російський" є імперським і відображає сутність російської ж імперської ідеї. Ідея ж національної держави прямо суперечить імперській. Що нам й потрібно. В практичній площині це означає безкомпромісну боротьбу на всіх фронтах проти імперськості РФ та її попередників, а також максимальну підтримку всіх відцентрових процесів за порєбріком.

Настав час відійти від простого неприйняття всього звідти. Це в жодному разі не означає, що ми маємо раптом полюбити псевдо-ліберальну тусовочку московських медійників з чекістською ксивою у кишені, що так люблять робити наші деякі ЗМІ з малоросійством головного мозку. Ні, ми маємо системно шукати справді антисистемні сили в російському суспільстві і по максимуму допомагати знищувати імперію із середини. Ба більше – ми маємо допомогти їм встановити нові сенси тієї самої національної держави, яка не буде мати ніяких територіальних та імперських претензій. Заради перемоги ми маємо навчитися розуміти свого ворога. І зробити все, щоб цей ворог змінився настільки, щоб просто втратив нас зі свого поля зору. Хтось каже, що це звучить вельми фантастично. Але іншого шляху нема. Допоки дракону не вирвати зуби, він знову й знову полюватиме на овець.