Хто та чому не хоче визнати Голодомор геноцидом

Еспресо.TV пропонує згадати, хто та чому виступає проти продовження визнання на міжнародному рівні трагедії Голодомору як геноциду українського народу.

Посол проти історика

У жовтні цього року тематика Голодомору знову опинилася на перших шпальтах українських видань. Приводом для цього стала ситуація з розглядом у Бундестазі визнання Голодомору 1932-33 років геноцидом українців.

Посол України у Німеччині Андрій Мельник несподівано виступив із звинуваченнями на адресу співголови Німецько-української комісії істориків Ярослава Грицака. Обурення посла викликало те, що комісія вирішила не долучатися до обговорення теми Голодомору. Тим часом німецький співголова цієї комісії заявив, що деякі її члени не вважають Голодомор геноцидом.

Грицак у відповідь звинуватив посла у перекладанні відповідальності на науковців, в той час як саме посольство могло б робити більше для поширення у Німеччині інформації про Голодомор.

21 жовтня комітет з петицій німецького Бундестагу розглянув петицію про визнання Голодомору актом геноциду. Депутати вирішили, що будуть далі вивчати це питання. На їхню позицію вплинула серед іншого неготовність німецького МЗС визнати цей факт на юридичному рівні. Хоча на політичному рівні Німеччина погоджується з тим, що стався злочин проти українського народу.

Хто визнав Голодомор геноцидом

Багато було зроблено у цьому питанні у період правління президента Віктора Ющенка. Іноді виникало враження, що Ющенко вирішив скопіювати ізраїльський досвід щодо історичної пам’яті.

28 листопада 2006 року Верховна Рада визнала Голодомор геноцидом українського народу.

Голодомор визнаний геноцидом українського народу майже в 20 країнах світу та шести церквах.

Зокрема, Голодомор в Україні 1932-1933 років визнали геноцидом українського народу такі країни як США, Австралія, Ватикан, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Угорщина, Португалія.

Ще низка країн засудила Голодомор як акт винищення людства. Це - Андорра, Аргентина, Бразилія, Іспанія, Італія, Словаччина, Чехія, Чилі.

Голодомор назвали геноцидом Католицька церква (Ватикан) та Константинопольська православна церква.

У листопаді 2003 року сесія Генеральної асамблеї ООН визнала Голодомор національною трагедією українського народу. Проти визнання Голодомору геноцидом висловились представники Росії.

Також слід зазначити, що Європейський парламент та Парламентська асамблея Ради Європи визнали Голодомор злочином проти людяності. Однак ці дві поважні європейські інституції ще не визнали Голодомор як геноцид.

Юридичне визначення «геноциду» можна знайти в Конвенції ООН 1948 року про запобігання злочину геноциду і покарання за нього. Тоді радянська делегація домоглася вилученню з тексту конвенції соціальних та політичних груп як об’єктів геноциду.

Отже, у конвенції йдеться про дії, що вчинюються з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову, або релігійну групу: вбивство членів такої групи; завдання важких тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи; навмисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове її знищення; заходи, розраховані на запобігання дітонародження в середовищі такої групи; насильницька передача дітей з однієї людської групи до іншої.

Суперечка у деяких міжнародних організаціях відбувається якраз навколо питання, чи можна вважати Голодомор спробою знищити повністю або частково українців.

Не тільки Росія

Чому окремі країни не хочуть визнавати Голодомор 1932-33 років геноцидом?

Свою роль тут грає і позиція Росії, яка різними шляхами намагається уникнути відповідальності за трагедію Голодомору. Є і певна обережність політиків і правників, які не кожні акти масового знищення зараховують до «геноциду».

Росія не хоче навіть на мінімальному рівні визнавати свою відповідальність за Голодомор з кількох причин. По-перше, путінський режим вважає Сталіна «ефективним менеджером», а не злочинцем. По-друге, визнання Голодомору геноцидом або просто злочином з боку держави призведе до необхідності виплачувати компенсацію Україні. Адже Росія вважає себе спадкоємцем СРСР. По-третє, у Росії вважають, що на їхній території теж був голод у цей період, а масові смерті селян були викликані нібито неврожаєм.

Ми зараз також наведемо приклади кількох країн, чия позиція щодо трагедії Голодомору є особливою.

Своєрідною є в даному питанні позиція Ізраїлю. В Ізраїлі пам'ять про трагедію Голокосту стала однією з складових національної ідентичності. Ізраїль вважає, що за сукупністю факторів трагедія Голокосту є унікальною. Тому влада цієї країни не поспішає визнавати геноцидом Голодомор, знищення вірмен у 1915 році чи різанину у Руанді у 1994 році.

На початку статті ми згадали про обговорення цієї теми у Німеччині. На її стриману позицію може впливати російська дипломатія. Коли активно будують «північні потоки», то нема часу і бажання думати про історичні питання.

Туреччина теж обережно ставиться до теми Голодомору як геноциду, бо її саму звинувачують у знищенні вірмен у 1915 році. Визнавши Голодомор, доведеться визначатися і щодо ставлення до інших аналогічних трагедій.

Вірменія, навпаки,очікує від інших держав перш за все визнання геноциду 1915 року. Лише після цього можна буде вести мову про кроки у відповідь.

Так і виходить, що хтось не хоче псувати відносини з Росією, хтось перш за все думає про свої історичні трагедії, хтось взагалі не цікавиться Східною Європою та її минулим.

Наразі більш активна позиція української держави, дипломатичного корпусу, науковців, громадських активістів може сприяти покращенню поінформованості у світі щодо трагедії Голодомору.