Кінець епохи бідності для Зе-команди

Країну знову трусить від зарплатних дискусій. Мовляв, як це так, коли бабусі доїдають останній вареник з "АТБ" - а, ой, пробачте, так вже не кажуть, бо ж "кінець епохи бідності". Так ось, коли "зубожіння" та "тарифний геноцид" - тьху ти, знову не те, на "плюсах" та Юлії Тимошенко тепер інша платівка. Коротше кажучи, як же це так можливо, коли в країні у лікарів, незліченних клерків у державних установах та вчителів, тобто, реальних держслужбовців, зарплати залишаються на рівні 5-7 тисяч гривень, а керівники цих установ, міністри та депутати собі зробили зарплату навіть не на ринковому рівні, а сильно вище його. Особливо цікаво споглядати за тим, яке бурління коричневої субстанції ця тема викликала у ядерно-відданого електорату нинішньої влади. Яка обіцяла всім й все одразу після 21 квітня 2019 року. І в цьому бурлінні пропадає як завжди будь-який здоровий глузд. Який говорить лиш про одне – в Україні немає соціальної справедливості в формі рівності можливостей. Й це б’є по нинішній владі з величезною силою.

Отже, людей по всій країні знову збурило те, що як і при будь-якій українській владі, кінець епохи бідності настав тільки для її носіїв. Чомусь в головах українців досі продовжує жити навіяний хіба ядреною радянською пропагандою уявлення про владу чесну як гірський кришталь, яка має жити тільки заради громадянина, а сама – живитися духом. Не громадянина, а святим. Чомусь у нас вважається, що піти на державну службу – це не про гроші. Ну, тобто, про гроші, але корупційні. Й будь-які спроби донести до аудиторії "мила" на ТБ просту думку, що кожна робота має були оплачена, та ще й достойно та вчасно, наштовхується на люмпенські завивання про "купила один вареник, бо всі решта грошей спустила в караоке".

Сама тема для дискусії, відверто кажучи, не має цієї теми для будь-кого, хто хоч трохи не втратив здатності до критичного мислення. Адже в усіх адекватних країнах світу державний менеджер не може отримувати більше за його колегу з сектору приватного. Тобто, має існувати чітке розуміння, що якщо держава почне платити ринкові зарплати, вона дуже швидко стане банкротом. Однак, так само, державний менеджер не має існувати на жалюгідні копійки. Так, держава не може платити кешем стільки ж, скільки приватна компанія. Однак вона має платити стільки, щоб людина не відчувала себе лохом, не дивлячись на те, чи є їй 42-а, чи нема. Понад те, держава зобов’язана  компенсувати грошову дельту з приватниками пільгами, стабільністю місця роботи. Зрештою – позитивним паблісіті, яке потім допоможе надолужити втрачене в грошовому плані за роки роботи на державу вже в приватному секторі. Ще одна "плюшка" - честь й шана роботи людини, що працює на благо суспільства. Ну, ок, останній пункт – це не про Україну, звичайно. Де заздрісні невігласи завжди хочуть доброго царя, який все за них вирішить, до того ж – без їхньої в цьому участі. Тому, робота на державу вважається прерогативою корупційних кланів, надто ж – у правоохоронно-судовій сфері, які завжди на "підніжному" годуванні.

Взагалі, питання оплати праці державного службовця  - це навіть не про запобігання корупції, на чому зараз наполягають представники Зе-влади. Мовляв, ми підвищили "зепешки" своїм топам, щоб менше крали. Звичайно, це - повна нісенітниця. Адже, як показує практика, корупція у нас якраз на найвищих рівнях державного апарату, де й так зарплати та особливо премії дозволяють безбідно прожити, м’яко кажучи. Тоді як рядові клерки якраз й не беруть хабарів, бо, по-перше, скільки там їм дадуть, щоб ризикувати, а, по-друге – от їх якраз спіймають й зразково-показово впаяють по всій суворості законів. Ну, бо треба ж робити план.

От, власне, й всі вихідні дані для цієї дискусії. Так, державні службовці не можуть отримувати стільки ж, скільки приватні. Так, вони мають добирати своє за рахунок інших пільг та пієтету, й при цьому, все одно мати матеріальну зацікавленість у своїй праці – інакше це просто не працює. Так, великий начальник має отримувати адекватні гроші. І так, в Україні підвищення зарплат тільки топ-менеджерам та депутатам виглядає як блюзнірство. Чому? Бо паралельно й адекватно не підвищується заробітна плата у їхніх підлеглих. Так, ніхто не поставить під сумнів, що керівник "Укрпошти" має отримувати гідну зарплату, без показового "бомжування" на публіку, так само, як і народний депутат. Й так, безумовно, його вага й, відповідно, оплата має бути набагато більшою за бабусю-касирку з поштового відділення у якомусь козюпинську. Бо пан директор кожен день ухвалює управлінські рішення з великим ризиками, відповідальністю, особливо – грошовою. Однак, це ніяк не означає, що його зарплата у порівнянні із зарплатами його клерків має виглядати як космічний "Шатл" поруч з бричкою дикунів до нашої ери.

Володимир Зеленський і Ко, здається, забули той самий патерн, використання якого і дозволило, не в останню чергу, отримати перемогу на Петром Порошенком. А це – соціальна справедливість. Я зараз не про більшовицького ґатунку "взяти все й поділити" - хоча чимало представників Зе-торсиди думають саме так. Як, власне, і всіх українців. А просто про банальне бажання не жити як у бананово-феодальній республіці, де влада та її клієнтела має все, а простим людям – закон. І от вся ця історія з підвищенням зарплат на мільйони та сотні тисяч тільки керівництву, тоді як звичайні державні службовці отримують блюзнірське підвищення на кілька десятків гривень, й нівелює будь-які розмови про "необхідність чесної оплати праці".

Хлопці з Банкової та Грушевського, так все це "не робе". Або підвищуйте всім, або підвищуйте так, щоби люди не починали згадувати віршик про "ешь ананасов, рябчиков жуй, час твой последний приходит, буржуй". Гратися в ліберальні цінності в економіці, які, до речі, автор цих рядків підтримує на всі сто – це прекрасно. Але в дуже бідній країні з населенням, дві третини якого витрачають все зароблене на їжу та шмотки, ігри такого роду можуть закінчитися тим, що вас просто викинуть на смітник суспільних уподобань. І все б нічого, якби поруч, точніше, прямо тут, не було російського агресора з купою мільярдів доларів в резервах. Які він із задоволенням кине в пащу голодному плебсу, якому й справді "какая разница". Й ніякі діджиталізовані ролики не допоможуть. Ось так, зарплати топів є вбивцями для рейтингу Зеленського.