"Історичний музей" у себе на кухні. Біографія лимона

Сподіваюся, ваша родина вже зробила запаси, аби не ходити до магазина щодня, як на роботу. А поки запаси ще не використані за призначенням, їх можна використати... як музейні експонати. Бо ж і музеї зараз теж доступні хіба що у вигляді віртуальних презентацій. А тут все можна не лише побачити, а й помацати, понюхати і посмакувати. От тільки не забути помити. Бо ж мова піде про фрукти. Якщо конкретно - про лимони. 
Зізнайтеся, чи знали ви, що лимони в природі не ростуть? Саме так. Це лише віруси з’являються самі по собі, без секретних лабораторій. А для створення чогось корисного, на жаль, доводиться докладати чималих зусиль. Так ось, лимон є швидше за все штучно створеним гібридом. Його “батьками” називають померанець та цитрин, теж цікаві цитрусові, про які, мабуть, треба розповідати окремо. Втім, померанцями і цитринами в сусідньому магазині не торгують, тож в нашому домашньому “музеї” таких експонатів, на жаль. немає. При нагоді лише згадаємо, що померанець - гіркіший за лимон, а цитрин - більший за розміром. А схрещування дало компактний і кислий плід, який ми і знаємо як лимон. 

Батьківщиною лимону називають Індокитай, точніше північну М’янму, або ж індійський Ассам. Звідти він потрапив до Китаю і далі на захід – до Середньої Азії та Ірану. Деякі дослідники, вражені чудовими фресками Помпей та африканськими мозаїками, стверджували, що лимони були відомі й римлянам. Але швидше за все римські митці зображували не лимони, а вже згадані нами цитрини. І саме про цитрини писав Пліній Старший у своїй “Природничій історії”. Втім, і цитрини в Римській імперії не вирощували, а привозили з далеких країв – як корисну дивовижу. Цікаво при цьому, що і в цитринах, як пізніше й в лимонах найкориснішою частиною плоду вважали зовсім не соковиту м’якоть, а кисло-гірку скоринку. Свіжу, терту і висушену її додавали до страв як ми додаємо перець чи корицю. Тож лимони спочатку були... прянощами. А вже потім їх почали смакувати як фрукти. Хто зробив це першим достеменно невідомо. Але швидше за все перси чи араби – вже після великих арабських завоювань і утворення мусульманського халіфату. 

Великі зміни у сільському господарстві, які відбувалися за правління династії Аббасидів, з якої найвідомішим для нас був халіф Гарун ар-Рашид, вже в наших сучасників отримав назву “зеленої революції”. Але не тому, що Аббасиди були мусульманами, а колір ісламу – зелений. У Аббасидів прапор був якраз чорним. Зелений – це колір рослин, чимало з яких почали вирощувати на Середньому Сході і в Середземномор’ї саме в цей час. І це стосується не лише лимонів, але й, скажімо, цукрової тростини. Не дивно, що 8 сторіччям, часом “зеленої революції” датують і винахід суміші лимонного соку з цукром і водою – те, що ми називаємо лимонадом. Індійці, звісно, з цим не згодні і кажуть, що змішували лимонний сік з цукром набагато раніше. Цей напій вони називають німбу пані. Але ось ви, скажімо, чули щось про нього? Так отож! 

Європейці, до речі, мають власну легенду про походження лимонаду. Його нібито винайшов забудькуватий виночерпій імператора Людовика Благочестивого, сина Карла Великого, який переплутав діжки і замість вина налив володарю лимонного соку. Проте вчасно зрозумів помилку і встиг додати до нього води й цукру. Я особисто в цю легенду не дуже вірю. Але якщо це й правда, ми маємо справу з так би мовити “паралельним винаходом”. Адже в Єгипті лимонад пили вже століттям раніше. Можливо, лимони до Західної Європи завезли саме за часів вже згаданого Гаруна ар-Рашида. Відомо, що він подарував Карлу Великому слона. Якщо вже й слона через море змогли перевезти живим, то вже пакунки з лимонами імператору франків халіф точно міг надіслати. Втім, лимони до Західної Європи все ж везли, а не вирощували на місці. У Європі з них за тих часів могли хіба що чавити сік. 

Не пізніше 11 століття жовті плоди почали вирощувати на Сицилії, а потім в Іспанії. Втім, і перша, і друга на той час були під владою мусульман. Потім, звісно, християни їх відвоювали – разом з лимонними деревами. А лише згодом навчилися вирощувати лимони і північніше. Перша згадка про них у Генуї датована аж 15 століттям. Христофор Колумб, як відомо, був саме генуезцем. І саме він привіз лимони до Нового Світу. Хоча сам він до кінця життя вірив, що приплив до Індії. Дивно, якщо згадати, що саме Індію вважали батьківщиною лимонів. Який сенс було везти до неї те, що в ній і так було? Втім, невдовзі стало зрозуміло, що мандрівникам варто брати з собою лимони не лише для поширення цієї культури світом. Адже за часів великих географічних відкриттів мореплавці зіштовхнулися з жахливою хворобою – цингою. І наполегливо шукали ліків від неї. І винайти вітаміни за тодішнього рівня науки, звісно, не могли. Те, що морякам допомагає багатий на вітамін С лимонний сік встановили швидше експериментальним шляхом. В 1747 році. Щоправда, переконати матросів жувати цю “панську кислятину” було непросто. Але результат був і справді блискучим – і відтоді лимони увійшли до морського раціону назавжди. А ще лимонам має дякувати своєю появою... сицилійська мафія. Мабуть багато хто пам’ятає, що американська “коза ностра” піднялася завдяки “сухому закону”. А ось її сицилійська матінка народилася з банд рекетирів, які тероризували місцевих селян, що вирощували лимони на продаж. Зокрема й до Америки. Це вже потім мафія опанувала суміжні галузі і вигадала собі “романтичну” біографію, що сягала мало не 13 століття. Цікаво, що у відомій казці Джанні Родарі, в якій овочі з фруктами ведуть життя ну дуже схоже на сицилійське початку 20 сторіччя, коли, власне, і народилася мафія, саме Принц Лимон займає найпочесніше місце у таборі “сил зла”, який протистоїть звичайним робітникам на чолі з Цибуліно. 

За виробництвом лимонів Італія довгий час була справжнім світовим лідером, і лише за останні десятиріччя поступилася першістю Індії та Мексиці. Втім, лікер, настояний на лимонних скоринках, - лімончелло – і зараз є одним з найулюбленіших міцних напоїв італійців. Може, й у вас на кухні залишилася пляшечка цього сонячного трунку? А якщо немає – можна просто зробити собі чаю з лимоном і просто спостерігати зі свого домашнього “музею” за тим, як іде сніг за вікном... Використовуйте карантин з користю. Для відпочинку. Отримання нових знань. І накопичення сил для нових звершень. Смачного!