Вікторія Войціцька: “Наш ринок електроенергії все ще монополізований”

Розмова відбулася у програмі “Еспресо.Капітал” на Еспресо ТБ, ведучий - Андрій Яніцький, директор Центру журналістики Київської школи економіки.

Пані Вікторіє, цього тижня ви написали дуже цікаву колонку про зростання цін на електроенергію в березні аж на 11%. Йдеться про тарифи для бізнесу, а не для звичайних громадян. Чому звичайних людей, не бізнесменів, це має цікавити?

Дійсно, ми бачимо дуже неприємну тенденцію, коли у всьому світі знижується ціна на електроенергію, взагалі на енергоресурси, а в Україна вона зростає. Хочу сказати, що в порівнянні з середньою ціною лютого вона зросла взагалі на 37%. 

Чому ми говоримо, що це дуже важливо? Так, для населення ціна не зросла, вона залишається стабільною. Але коли населення йде в магазини і купує продукти харчування або будь-які інші товари чи послуги, то сплачує як раз безпосередньо за зростання ціни на електроенергію, коли купує товари та послуги. Бо будь-який виробник , коли отримує рахунки за електроенергію збільшені, вкладає потім це в ціну конкретного товару або послуги.  

Але ж це капіталізм, це, можливо, ринкова ціна? Яка склалася на ринку ціна, така і є, що робити.

На жаль, Україна ніби прагнула зробити умови саме дійсно на ринкових засадах, коли визначалася ціна на настільки важливий товар як електроенергія. Ми цієї мети не досягнули. Наш ринок електроенергії все ще монополізований. 

І якщо ми порівняємо український ринок і наших сусідів, то побачимо, що один з основних гравців – компанія ДТЕК продає українцям і українському бізнесу електроенергію за ціною 30-35 євроцентів за мегават, а в той самий час - в Угорщину і Польщу за ціною від 20 євроцентів і трохи більше. Чим звинили українці? Незрозуміло. Чому українцям електроенергія коштує дорожче, ніж та сама, яку продає ДТЕК в європейські країни? Незрозуміло досі. А що насправді зрозуміло – що наші органи контролюючі не контролюють якраз зловживання цього одного монополіста.

Мені здається, тут необхідне деяке пояснення. Ви кажете, що є монополіст, компанія ДТЕК, яка належить Рінату Ахметову, але ж є інші виробники електроенергії – “Енергоатом”, наприклад, або зелена енергетика, де багато гравців. Чому саме його ви називаєте монополістом?

Тому що насправді ринок складається з декількох складових. І коли ми з вами говоримо про компанію ДТЕК, яка володіє більше ніж 70% теплової генерації, то ми маємо пам’ятати, як споживається електроенергія протягом доби. 

Вночі в нас більш-менш стало іде споживання. Це тоді, коли працює так звана база, а саме “Енергоатом” забезпечує більшість об’єму цієї сталої базової електроенергії. Потім ми з вами прокидаємося, вмикаємо електроприлади, і в нас зростає споживання. Атомні електростанції не можуть працювати, піднімаючи та опускаючи свої потужності. Тільки маневрові потужності таких електростанцій, як теплові, більшість яких належать якраз пану Ахметову і його компанії ДТЕК, визначають, чи буде у нас електроенергія і скільки вона буде коштувати у ці години навантаження. І вони, на жаль, дійсно зловживають своїм становищем. Базу забезпечує “Енергоатом”, “зелені” у нас також дуже не сталі. І в “зелених” в нас, до речі, також компанія ДТЕК в генерації грає основну роль і знімає додаткові вершки з ринку, бо ми всі платимо дуже високий зелений тариф. Тобто, ця людина і його компанія заробляють на нас двічі, дуже вигідно.

Але ж ми чули, що в компанії ДТЕК зараз проблеми і вони навіть ведуть перемовини з кредиторами щодо реструктуризації своїх боргів. Можливо, компанія дійсно в складній ситуації і їй просто необхідні ці гроші, щоб вижити?

Перш за все ми маємо з вами говорити про те, що має вижити вся країна, всі українці і взагалі український бізнес, особливо малий і середній. 

Якщо для виживання однієї компанії, однієї особи ми всі маємо скинутися на електроенергію, яка в десятки разів і на сотні відсотків дорожча, ніж в Європі, ми не виживімо, як Україна. Це перше. Друге: ми маємо з вами пам’ятати, що нещодавно банк ПУМБ, який належить так само пану Ахметову, виплатив майже 2 мільярда гривень дивідендів. Тобто, в банківській системі якимось чином по конкретній частині банківського бізнесу гроші знайшлися і чомусь вони не були направлені на те, щоб підтримувати свої ж власні підприємства, тільки в енергетичній галузі. Я бачу тут певну нещирість і цинізм по відношенню як до українців, українського бізнесу, української економіки і держави, так і по відношенню до зовнішніх якихось інвесторів. Коли вийшли і сказали: ви знаєте, коронавірус, епідемія, складні часи – ми не будемо платити по своїм боргам. Мені здається, що це просто такий цинічний бізнес український, який дозволяє собі так поводитися.

Ну бізнес є бізнес, я розумію. Але ви згадали про простих людей, які зараз змушені економити. Пані Вікторіє, а ви на чомусь почали економити?

Безумовно. Тут питання не тільки в економії, а взагалі в дисципліні. Бо коли заходиш в магазин, розумієш, що напевно не варто знаходитися в закритому приміщенні, як би його там добре не обробляли і як би люди не тримали б дистанцію. Просто для власної безпеки і безпеки інших людей. Тобто покупка тепер це чітко по плану, по переліку – зайшов, купив і вийшов. Нема ніякого часу, щоб розглядати, думати – варто чи не варто. Тому з точки зору купівельної дисципліни помінялося відношення до самих покупок.

А держава, якщо подивитися в макророзмірі, має економити чи, навпаки, більше витрачати? Деякі кажуть, що треба надрукувати грошей, залити грошима все і всіх. 

Є така прекрасна українська приказка: не було щастя, так нещастя допомогло. Мені здається, у сьогоднішньої влади, в уряду є прекрасна можливість вийти до людей і сказати: ми проаналізували всю структуру нашої великої бюрократичної машини, вона неефективна, занадто багатими є витрати, які нам не потрібно нести. Ми будемо оптимізувати та урізати непотрібні витрати. Ну умовно. Наприклад, надуті бюджети Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури. Нещодавно бачила, як хотіли купити на десятки мільйонів гривень нові автомобілі для МВС і СБУ. Слава Богу, схаменулися і вирішили цього не робити. Тому, так, звичайно, держава має подумати про те, що треба жити за можливостями, а не використовувати наші з вами гроші, платників податків, просто тому, що є бюджетна стаття, є бюджетна установа і на неї треба виділити гроші. Безумовно треба економити. Чи друк грошей допоможе? У мене велике питання. Просто з’їсти може потім все це інфляція. 

Ви працювали в парламенті, знаєте всі внутрішні правила, всі процедури роботи. Чому цей парламент так повільно ухвалює рішення? Ми пам’ятаємо, скільки розглядали земельну реформу. Тепер знов купа правок у банківський закон, який необхідний нам для МВФ. 

Це обумовлено простою річчю насправді. Небажанням сьогоднішньої влади зрозуміти, що вже монобільшості немає і треба йти і домовлятися з іншими адекватними депутатами, депутатськими групами і фракціями. Навіть якщо там є люди, яких особисто, умовно, Зеленський як президент, не дуже шанує. Я говорю конкретно про випадок пана Порошенка і його фракцію “Європейська Солідарність”. 

Що треба робити? Треба йти перед тим, як подавати законопроект на реєстрацію (а якщо йде мова про рятування країни і є необхідність отримати результат – проголосувати закон треба якомога скоріше), треба зібрати групи, людей з різних фракцій, і домовлятися стосовно тексту, який виноситься і до речі може бути проголосований за основу і в цілому. Цього нема. Є розпорошеність, є різні кланові інтереси, в тому числі і в рамках так званої монобільшості, яка вже не монобільшість. Тому ми і бачимо цю неефективність, яка може закінчитися і розвалом парламенту IXскликання. Хто його знає, чи може Україна собі дозволити таку ситуацію, коли будуть місяцями чи півроку розглядати цей банківський законопроект. Звичайно, в нас цього часу нема.

Тобто, варто було б створити коаліцію, як це передбачає українське законодавство, включити туди представників різних фракцій, груп? Можливо знову новий уряд сформувати?  Чи який вихід з ситуації?

Ми зараз з вами знаходимося на етапі, де іде гасіння пожежі. Формалізація того, хто буде виконувати ту чи іншу роль в цьому порятунку лісу, будинку, будівлі, країни – я думаю, що це можна відкласти наперед. А зараз просто треба сказати: ми цей меч війни закопуємо до наступних часів, коли в нас буде така можливість, ми гуртуємося заради порятунку країни і без навіть формалізації у вигляді нової коаліції, нової коаліційної угоди. Просто фокусуємось на необхідних країні сьогодні законах. Виробляємо той текст, де буде 226 голосів, виносимо його в зал, голосуємо за основу і в цілому, несемо в Офіс президента, підписуємо і отримуємо необхідну допомогу від Міжнародного валютного фонду. Бо без неї ми банкрут. 

Є поважні люди, наприклад, олігарх Ігор Коломойський, який у інтерв’ю виданню «Новое время» сказав, що необхідно провести реструктуризацію боргів України. Як ви до цього ставитеся? Чи треба цього прагнути?

Боргова реструктуризація звучить так дуже спокійно, не напружує нікого. А насправді це означає, що країна каже тим, у кого позичала гроші:ми не можемо повернути їх, у нас немає можливості. 

Тобто йдеться про оголошення дефолту, так?

Так, фактично ми говоримо про дефолт. Ми говоримо про те, що всі збереження, всі ті гроші, які люди хоч якось важко збирали, вони знеціняться, бо курс буде не 30 і не 40, а може бути 50 і вище. Ми з вами повернемося в лихі 90-ті, а ви пам’ятаєте, які це були складні часи. І ми точно не хочемо такої долі для країни. Тому не треба вірити так званій реструктуризації. 

Рефінансувати борги – так, можна. Але для цього потрібно отримати гроші МВФ. А для цього, в свою чергу, залишилося тільки одне: підписати закон про землю, розблокувати його підписання. А друге – прийняти закон по банкам, в тому числі і той, що стосується неможливості повернення колишнім власникам Приватбанку, які викачали наші з вами 5,5 мільярдів доларів з цього банку.