Тюльпан. Історія пристрасті

Не дивно, що його століттями вважали символом вишуканості і аристократизму, хоча за походженням це звичайна лугова квітка, хіба що привезена до Європи здалеку.

Батьківщиною тюльпану, як і багатьох інших цибулинних рослин (тієї ж цибулі та часнику, наприклад) є передгір'я Тянь-Шаню. Саме звідси він поширився на захід. Одночасно з розселенням тюркських племен, які його називали (і досі називають) "лале", або ж "лоле". До Причорномор’я тюльпани швидше за все принесли з собою булгари, до Персії, а звідти й до Сирії та Анатолії — турки. 

Деякі угорські дослідники, щоправда, переконані, що Європу з тюльпанами познайомили кочовики-мадяри. Втім, їх свого часу теж вважали тюрками, або напівтюрками (візантійський імператор Костянтин VII навіть іменував Угорщину "Туркією"). До того ж, якщо завзяті угорські патріоти і знаходять "тюльпанові мотиви" в мадярських прикрасах мало не з 11 сторіччя — то з цими висновками погоджуються навіть не всі їхні співвітчизники. 

А ось в тому, що принаймні з 10 сторіччя з тюльпаном були знайомі в мусульманському світі, не має жодних сумнівів.  Про нього не раз згадував в своїх віршах вже Омар Хайям - найвидатніший поет сельджуцької доби. А потім "естафету" підхопили Нізамі, Джелаладдін Румі, Сааді, Хафіз... Для персів тюльпан став насамперед "квіткою життя і кохання" — в поемі Нізамі він навіть виростав з крапель крові Фархада, що наклав на себе руки, почувши про загибель коханої Ширін.

В мусульманській Іспанії з кінця 11 сторіччя були відомі квітки під назвами "македонська цибулина" та "відерцевий нарцис". Деякі з сучасних дослідників вважають, що так іменували саме тюльпани — зрештою, лісові тюльпани і зараз поширені на Піренейському півострові та у Магрибі. Проте насправді так могли називати й якійсь з видів нарцисів, або лілей.

В Анатолії зображення тюльпану зустрічаються з 12 сторіччя — ними, зокрема, прикрашали свої палаци місцеві сельджуцькі володарі — "султани Руму". Тут, на межі з християнським світом, тюльпан став ще й символом перемог над "невірними" (знову ж таки, завдяки кольору крові) та ісламу загалом — не в останню чергу внаслідок співзвучності назви "лале" з іменем Аллаха. Квітки — справжні і намальовані - використовували як талісмани або ж амулети. А згодом їх зробили своєю емблемою володарі Османського бейліку, які вважали себе "передовим загоном" мусульман у війнах з Візантією та іншими християнськими державами Балкан. 

Віршами з Корану та тюльпанами був прикрашений, скажімо, одяг османського султана Баязида I — того самого, який переміг сербів на Косовому полі, а потім зазнав поразки від Тамерлана під Анкарою. Праонук Баязида I Мехмед II наказав засадити тюльпанами пустоші в Константинополі, здобутому османами в 1453 році. Офіційно цей володар мав прізвисько "Фатіх", тобто "переможець", але тоді, коли він не перебував у якомусь поході, Мехмед II із задоволенням проводив час в одному зі своїх квіткових садів — їх лише в столиці його імперії було дванадцять і доглядали їх більше дев’ятисот садівників. Втім, садівниками, або ж турецькою "бостанджі", називалася й уся палацова охорона або ж "лейб-гвардія" султана. 

Тюльпан був улюбленою квіткою й засновника Імперії Великих Моголів Бабура. У своїх мемуарах він згадував тридцять три його різновиди — один з яких, за його словами, мав аромат... троянди. Сумуючи за рідною Ферганою (не такою вже й далекою від Тянь-Шаню), Бабур і в своїх індійських володіннях наказав розбивати сади, в яких вирощували рослини з його середньоазійської батьківщини. Цілком можливо, що тюльпани там побачили і європейці, які в ці часи відвідували столицю Великих Моголів - Агру. 

За деякими даними, португальці були знайомі з цією квіткою вже в 1530 році. Але швидше за все йшлося про вже згадані нами лісові тюльпани з Магрибу або ж Гранади. Європейцям поза Піренейським півостровом, щоправда, вони й у ті часи були невідомі. 

Більшість європейців про тюльпани дізналися завдяки посольству, відправленого імператором Священної Римської імперії Карлом V до двору османського султана Сулеймана Пишного в 1555 році. Очолював його видатний дипломат Ож'є Гіслен де Бусбек, який до того ж був колекціонером і науковцем, тож використав свою подорож для збору відомостей про історію, флору та фауну Османської імперії. Бусбек був вражений полями тюльпанів, що зустрічилися на шляху його посольства, і, за легендою, привіз цибулини цих рослин (разом із бузком і кінським каштаном) до Відня, де їх висадили в місцевому ботанічному саду.

Втім,  зацікавилися тюльпанами не лише у Відні. Принаймні кілька квіток потрапили й до аугсбурзької резиденції Фуггерів, найзаможніших німецьких банкірів того часу. Можливо, насіння, з яких вони виросли, привіз Ганс Дерншвам, який багато років служив в Антона Фуггера, а потім мандрував у складі посольства Бусбека.

Як там не було, але саме в Аугсбурзі цю рослину в 1559 році побачив і описав (першим з європейських ботаніків) швейцарець Конрад Геснер. Саме з легкою руки Геснера квітки й отримали ім’я тюльпанів — за схожість із турецькими (і не лише турецькими) тюрбанами. "Турецькі квітки" потрапили до європейських ботанічних атласів, зокрема й до пізніх видань славнозвісного атласу Леонарта Фукса. 

Для людей непосвячених, втім, тюльпани тривалий час залишалися чимось надто далеким і екзотичним. Фламандський ботанік Шарль де Леклюз, скажімо, згадував курйозний випадок, коли один з нідерландських комерсантів отримав в 1570 році пакунок з цибулинами "турецьких квіток" і, не знаючи, що це, намагався засмажити їх як цибулю або часник.

В цей час в Османській імперії не лише виводили нові сорти тюльпанів, а й вирощували квітки мало не в промислових обсягах. Відомо, скажімо, що султан Селім II, син Сулеймана Пишного і Роксолани, віддав розпорядження привезти з Сирії за один раз 50 тисяч цибулин тюльпану певного виду. А потім ще й замовив для свого столичного палацу 300 тисяч цибулин найкращих тюльпанів з Кафи — окрім іншого, це означає, що як садові квітки в Криму вони були не менш (а може й більш) популярними, аніж у власне османських володіннях. Щоб уникнути спекуляцій, Селім II вперше почав регулювати і ціни на цибулини — як стало зрозуміло згодом, захід був аж ніяк не зайвим.

В Європі, натомість, до самого кінця 16 сторіччя оперували десятками, максимум сотнями цибулин. Лише в 1593 році вже згаданий нами Шарль де Леклюз привіз тюльпани з Відня до Лейдена і започаткував справжню моду на "турецьку квітку". Чимало цибулин з заснованого ним ботанічного саду просто вкрали — "заборонений плід" виявився ще привабливішим. 

Втім, розмножувалися тюльпани повільно, коштували дорого і тому швидко стали символом високого статусу та великих статків. Найдорожче, до речі, коштували не однокольорові, а строкаті квітки. Селекціонери роками билися над виведенням таких сортів, вдаючись до різноманітних хитрощів — посипали грядки тирсою і старим тиньком, поливали фарбою, не здогадуючись, що насправді строкатість викликає особливий вірус. Оскільки ж вірус діяв загалом випадково — кількість цибулин певного сорту могла нараховувати (і часто таки нараховувала) лише кілька екземплярів. 

Для потреб колекціонерів почали складати особливі каталоги — і вже в 1612 році вони містили біля сотні сортів, деякі з яких коштували сотні і навіть тисячі золотих. Найдорожчим сортом в історії вважають "семпер август" — з яскраво червоними квітками, що мали білі прожилки. Усі дванадцять цибулин цього тюльпану належали одному колекціонеру, Адріану Пауву, який відмовлявся продати навіть одну з них за будь-яку ціну. А щоб насолоджуватися своїм багатством навіть встановив в своєму саді альтанку з дзеркалами, які "збільшували" кількість квіток у десятки разів. 

Ті, хто не міг дозволити купити живі тюльпани, замовляв натюрморти з їхнім зображенням — картини, звісно, теж коштували чимало, але іноді були дешевшими за справжні квіти. До того ж намальовані букети ніколи не в’яли. Так популярність тюльпанів стимулювала розвиток жанрового живопису. 

У Франції моду на тюльпани запровадив Людовік XIII. Під час його весілля з Анною Австрійською у 1615 році саме вони стали головною прикрасою свята - замість традиційних лілей. За прикладом королівського двору в тюльпани "закохалася" й знать. Попит на них зріс у рази. Французькі садівники повністю задовольнити його вже не могли, тому тюльпани надалі завозили з Нідерландів, клімат яких виявився дуже сприятливим для вирощування "турецьких квіток". 

Вирощування тюльпанів голландці вважали поважним бізнесом. Доктор Ніколас Петерзон в 1621 році взагалі змінив прізвище на Тульп (тобто "тюльпан"), а після обрання до міської Ради Амстердама розмістив на своєму будинку зображення цієї квітки. Саме цей доктор з квітковим прізвищем став головним героєм славнозвісного групового портрету кисті Рембрандта. Як бачимо, тюльпани зробили свій внесок не лише в історію натюрмортів...

В Голландії, втім, торгували не лише квітками і картинами, а й цибулинами. Під час економічного буму 30-х років тюльпани здавалися непоганим способом вкладення капіталу — і не лише для заможних купців, а для середнього класу, ба навіть робітників. До того ж, на відміну від інших товарів, ними торгували не на біржі, тож продавати і купувати можна було не лише реальні, а й ще не вирощені квітки — хоча загалом ф’ючерсні контракти в Нідерландах були заборонені.

Торгівля цибулинами в цих умовах перетворилася на щось подібне до азартної гри. Чимало голландців купували їх, сподіваючись продати за подвійну чи навіть потрійну ціну. З кожним перепродажем цибулини ставали коштовнішими. І як будь-яку іншу азартну гру, торгівлю ще невирощеними тюльпанами рішуче засуджували кальвіністські публіцисти. Проповідники не шкодували слів, викриваючи "марнославне божевілля" співвітчизників, готових платити неймовірну ціну за одну чи навіть кілька відсотків цибулини. Зрештою, навіть епідемію моровиці, що прокотилася в цей час Нідерландами, оголосили "божою карою" за спекуляцію квітами. 

Втім, справжній сплеск лихоманки, що отримала назву "тюльпаноманії", був недовгим, і цілком уклався у 1636-1637 роки. Епіцентром став Гарлем, де цибулинами, здавалося, торгували всі. Втім, за кілька місяців бульбашка луснула, залишивши банкрутами тисячі учасників цієї гонитви. Доктор Тульп поквапився одним з перших засудити спекуляцію і зняв зображення тюльпанів зі свого будинку. Втім, повертати старе прізвище не став.  

Та й вирощувати тюльпани в Нідерландах після лихоманки не припинили. Як і виводити нові їхні сорти. З того часу збереглася й мабуть найвідоміша квіткова легенда — про "чорний тюльпан". Тому, хто його зміг би виростити, нібито була призначена величезна винагорода. Зрештою, коли це вдалося якомусь чоботарю (який заради цього кинув свою звичну справу), конкуренти викупили в нього дорогоцінну цибулину і одразу її знищили, довівши самоучку-селекціонера до самогубства.

Найбільші колекції тюльпанів, звісно, збирали монархи. Відомо, що Людовік XIV влаштовував справжні фестивалі, під час яких садівники змагалися в майстерності виводити нові сорти. Втім, і король мав від них особливий зиск — адже найекзотичніші квітки він міг подарувати своїм фавориткам. В колекції  бранденбурзького курфюрста Фрідріха-Вільгельма було аж 216 сортів тюльпанів. Зображення сімдесяти з них збереглися в спеціальному альбомі, створеному на замовлення цього володаря у 1661 році.

Османській трактат "Ревнак-е-бостан", датований 1660 роком, про тюльпани взагалі не згадує, натомість досить детально розповідає про спосби вирощування лілей та гіацинтів. Втім, цілком можливо, що йдеться лише про термінологічну плутанину. Адже з інших джерел відомо, що султан Мехмед IV Мисливець, який в цей час правив імперією, навпаки, намагався впорядкувати численні сорти тюльпанів, які вирощували в його володіннях. Саме тоді вони отримали квітчасті перські імена — із значеннями на кшталт "діамантової заздрості", "незрівнянної перлини" або "тканини кохання". 

Ще більше захоплювався цими квітками син Мехмеда IV,  султан Ахмед III, правління якого (або ж принаймні друга половина правління, починаючи з 1718 року) увійшла до історії під назвою "Леле деврі" — "доба тюльпанів". Цікаво, що османській двір у цей час вже не вважав себе "законодавцем мод", навпаки — намагався наслідувати французькі зразки, а цибулини тюльпанів тепер привозили на береги Босфору не лише із власних володінь султана, а й з Нідерландів. Втім, найдорожчими сортами все одно вважали місцеві, із стрільчатими, немов би загостреними пелюстками, такі як червоний "гранатовий спис" або жовтий "джерело світла". На жаль, жодний з цих сортів не дожив до нашого часу, і про зовнішній вигляд квіток, якими насолоджувався Ахмед III, ми можемо лише здогадуватися за зображеннями, що збереглися в альбомі, створеному його садівниками у 1725 році.

Захоплення султана поділяв і великий візир Ібрагім-паша. Який і сам із задоволенням порався з квітками в саду. Керівник уряду мріяв про модернізацію країни. Він намагався навести лад у державній скарбниці, скоротив витрати на чиновників, небоєздатне військо та яничарів. Водночас за наполяганням Ібрагіма-паша будувалися бібліотеки, перекладалися турецькою мовою праці перських, арабських, європейських учених, в столиці відкрилася перша друкарня. 

Султан натомість більше уваги приділяв розвагам в європейському стилі. Розпочалося будівництво палаців, фонтанів і мечетей у стилі так званого "османського рококо". Представники знаті змагалися один із одним, влаштовуючи урочисті прийняття і свята з феєрверками та ілюмінаціями. Вечірки в палаці султана освітлювали свічками, закріпленими на панцирах черепах, що повзали садом, а гостям забороняли приходити на них в одязі, що не гармоніював із тюльпанами. "Сміятися, веселитися, брати в світу все, чого бажаєш", — закликав співвітчизників найвідоміший поет тієї доби Ахмед Недім. 

От тільки простолюду ці розваги не подобалися, бо він вважав, що всі ці веселощі відбуваються за його рахунок. Податки зрозстали, і зрештою яничари і мусульманське духовенство підбурили мешканців Стамбула до повстання. Переляканий султан видав бунтівникам для розправи Ібрагіма-пашу (його заарештували просто в саду із квіткою тюльпана в руках), а потім і сам зрікся престолу на користь свого небожа Махмуда I. Новий султан поклявся виконати вимоги повстанців, але згодом жорстоко розправився з ними. Але більшість нововведень Ібрагіма-паші були скасовані. Палаци, що викликали ненависть простолюду, зруйнували, а про коштовні тюльпани воліли не згадувати. Популярнішими в Османській імперії стали інші квітки.

Натомість на Заході "галантна доба" тривала й надалі. І тюльпан залишався чи не головним символом розваг — хоча траплялися і тимчасові "захоплення на стороні", подібні на "гіацинтову лихоманку" все в тих же Нідерландах. У 18 сторіччі в Європі  були виведені сотні нових сортів тюльпанів — і здавалося, що чим дрібнішим був володар, тим більше він прагнув виділитися серед сусідів своїми колекціями. Скажімо, в саду баден-дурлахського маркграфа Карла III Вільгельма в Карлсруе нараховували щонайменше 2 з половиною тисячі різновидів цієї квітки, а Фрідріх Фердинанд, граф невеличкого німецького князівства Паппенгайм, довів їхню кількість до 5 тисяч.

Цей, здавалося нескінченний "ярмарок марнославства" перервали лише Велика французька революція і Наполеонівські війни. Не те, щоб борці зі "старим режимом" не любили тюльпани, навпаки, в революційному календарі цій квітці був присвячений навіть окремий день. Але тривожні часи взагалі не кращий час для тих, хто вирощує квіти. Зрештою, садівники позбулися найзаможніших і наприскіпливіших свої замовників, готових викладати тисячі золотих за одну квітку. 

Лише після Віденського конгресу, за доби Реставрації та загальноєвропейської реакції тюльпану вдалося трохи відвоювати свої позиції. Його шанувальниками були, скажімо, французький король Людовік XVIII і австрійський цісар Франц II. А в Британії виник справжній рух "англійських флористів", що плекали мистецтво вирощування тюльпанів традиційних сортів. Втім, і моралістів, що засуджували надмірне захоплення цією квіткою, вистачало. Сучасник Вільяма Теккерея, журналіст Чарльз Маккей саме тоді створив міф про "хворобливу голландську тюльпаноманію", який живий і досьогодні. 

З початком індустріалізації мистецтво вирощування тюльпанів для потреб вузького кола поціновувачів поступилося місцем "конвейерному "виробництву квітів для масового споживача. Тепер більше цінували скоростиглі і продуктивніші сорти. Коли ж з’ясувалося, що строкатість кольорів є наслідком зараження тюльпанів вірусом, квіткарі вирішили, що краще не наражати на небезпеку інші рослини та майже повністю відмовилися від колись найбажаніших квіток. Водночас з’явилися й цілком нові сорти — зокрема оксамитові і бахромчасті. Щоправда, загальна кількість різновидів тюльпанів за останнє сторіччя скоротилася майже вдвічі — знову ж таки на користь популярніших масових сортів.

Під час Другої світової війни члени голландської королівської родини змушені були залишити окуповані нацистами Нідерланди та знайшли притулок у Канаді. Із вдячністю за допомогу і на знак пам’яті про канадців, які віддали свої життя за звільнення їхньої батьківщини, голландці подарували після війни цій державі 100 тисяч цибулин тюльпанів. Так Канада перетворилася на одного з провідних виробників цих квіток, а з 1953 року в Оттаві відбувається найбільший в світі тюльпановий фестиваль.

А вже на початку 21 сторіччя колишній символ "розбещеної аристократії" перетворився на символ революції — до того ж в себе на батьківщині, біля підніжжя Тянь-Шаню. А все тому, що киргизький президент Аскар Акаєв в 2005 році вирішив заперечити можливість зміни влади в його країні за сценарієм, що був втілений напередодні в Грузії, де сталася "революція троянд". "В нас не буде жодної тюльпанової революції", - самовпевнено заявив Акаєв. І не просто наврочив, а й фактично "подарував" своїм супротивникам яскравий і зрозумілий символ. Щоправда, це була не остання революція, і не останній державний переворот в Киргизстані. От тільки наступні вже не мали таких вишуканих поетичних назв. А може до змін у владі просто звикли, їх перестали помічати, а відтак - захоплюватися.