Потрійна зрада царя Теннеса

Тож про фінікійців радше згадують – у курсі історії Стародавнього Сходу. І навіть у тих, хто цікавиться нею часто складається враження, що "народ купців" зійшов з історичної сцени одразу після загарбання його країни персами, що в свою чергу й самі були лише тлом для розквіту еллінської цивілізації.

Це, звісно, не так. Адже Перська держава мало нагадувала карикатуру на неї, створену масовою культурою (навіть, якщо облишити за дужками "клюкву" на кшталт кінокомікса "300 спартанців"). Фінікійці зберегли в її складі свою мову, релігію, господарську та суспільну організацію. Їхні міста – Сідон, Тір, Бібл, Арвад - почували себе під владою династії Ахеменідів доволі комфортно, більше того - перські володарі дозволяли їхнім купцям  вільно торгувати в усіх своїх володіннях та надавали численні політичні привілеї. 

ageiron

Можна навіть казати про новий розквіт фінікійських міст. Вони навіть почали карбувати власну монету (чого не робили раніше, за часів незалежності). Та й війни, які ми звикли називати греко-перськими значною мірою були війнами... греко-фінікійськими. Хоча б тому, що флот "царя царів" насправді був фінікійським (самі перси були народом суходільним і кораблів не будували) і очолював його цар Сідона (власних царів мали й інші фінікійські міста). До того ж інтерес у послабленні конкурентів – еллінів в "народу купців" був ніяк не меншим за бажання Ксеркса помститися за приниження і загибель його посланців.

Навіть поразки, яких фінікійські царі-флотоводці зазнали біля Саламіну та Мікале, не змінили ставлення до них перського володаря. Він навіть відпустив їхні кораблі додому, аби зберегти як останній резерв. Син Ксеркса Артаксеркс I Довгорукий ще й розширив володіння Сідона і Арвада – віддавши під їхню владу землі, населені іншими близькосхідними народами (припускають, що так він віддячив їм за допомогу у зміцненні його влади – і це аж ніяк не свідчить про упослідженість становища фінікійців, швидше навпаки). У внутрішні справи міських громад царі зазвичай взагалі не втручалися, а ті не сприймали визнання перської влади як зазіхання на їхню свободу – зрештою, під владою Ахеменідів перебувало і чимало грецьких міст, які при цьому перську владу вважали менш обтяжливою, аніж перебування в союзі з Афінами чи Спартою.

З греками фінікійці, між іншим, не лише воювали, а й торгували – найактивнішими в цьому були мешканці Сідона. З часом відносини ставали щільнішими – і перські володарі цьому навіть сприяли. Артаксеркс ІІ, скажімо, спрямував сідонську ескадру на допомогу афінянам, які в цей час воювали із спартанцями. Чимало фінікійців зрештою оселялися в Елладі (і не лише в Афінах, а й, наприклад, у ворожому до них Коринфі), а в їхніх власних містах поширюється грецька мова та культура. Сідонський цар Баалшиллем ІІ запровадив у своєму місті аттичний монетний стандарт, а його наступник Абдаштарт І навіть отримав прізвисько Греколюб. Любов була, як кажуть, "з інтересом". Адже цар домігся від афінських народних зборів звільнення сідонських купців від сплати мит – фінікійці все ж залишалися "народом купців".

gettyimages

Еллінізація Фінікії, вочевидь, не обмежувалася сферою культури. Мешканці Сідона, Бібла та Арвада, вочевидь, цікавилися і політичними практиками сусідів та конкурентів. Та порівнювали їх з власними. Все це підживлювало прагнення фінікійців до самоорганізації і більшої самостійності. Аж до звільнення від перського панування. З іншого боку – і Ахеменіди давали чимало приводів для невдоволення їхньою владою. Починаючи з збільшення податків та стягнень і завершуючи використанням території та ресурсів Фінікії для ведення війн, від яких самі фінікійці вже не мали жодної користі.

Вже згаданий нами Абдаштарт І вирішив ризикнути першим. Він почав карбувати монети з власним профілем замість профіля "царя царів". Де-юре це означало невизнання влади Ахеменідів. В боротьбі за самостійність сідонський цар розраховував , щоправда, не так на підтримку любих йому греків, як на допомогу єгиптян, які в цей час вчергове звільнилися від перської влади. І таки отримав її. Абдаштарт І помилився в іншому. Перси все ще були сильнішими. Вони не лише відновили свою владу над Сідоном, а й покарали зухвальця.

wikipedia

Новий перський володар, Артаксеркс ІІІ, сідонців "пробачив" - в обмін на їхню згоду визнати своїм царем його ставленика, Теннеса. Вочевидь "цар царів" сподівався, що фінікійці сприйматимуть нав’язаного ним правителя як зрадника і той сам змушений бути шукати перської підтримки, слухняно виконуючи усі настанови "згори". От тільки Теннес одразу розпочав власну гру. Яка при цьому не обмежувалася Сідоном.

wikipedia

Новий сідонський цар несподівано виступив з ініціативою створити Фінікійський союз – подібно до об’єднань, що на той час вже існували в Греції. Ідею Теннеса підтримали в Тірі та Арваді. Бібліти трималися осторонь. Політичним союзом, втім, справа не завершилася. Вже невдовзі союзники заснували на півночі Фінікії нове місто, що складалося з трьох поселень. У ньому мала збиратися рада  союзу - за участю царів і рівної кількості представників від кожного міста. Це, на думку Теннеса, мало привчити фінікійців діяти разом. 

Коли  перси вчергове спробували залучити сідонян (разом з їхніми грошима) до війни проти Єгипту, обурення містян сягнуло піку, Теннес скликав Фінікійську раду та домігся від неї рішення скинути перську владу. А щоб підтвердити серйозність власних намірів і відрізати шляхи до відступу, сідоняни демонстративно сплюндрували резиденцію Артаксеркса ІІІ, яка була розташована біля їхнього міста і мала назву "парадіс" (лише згодом це перське слово стало синонімом раю, а тоді так називали сад, обнесений мурами). Спалили навіть корм для царських коней. 

Як і Абдаштарт І, Теннес розраховував не лише на власні сили. А й на греків та єгиптян. Фараон від допомоги не відмовився, проте замість власного війська надіславзагінгрецьких найманців на чолі з досвідченим полководцем Ментором. Артаксеркс ІІІ наказав придушити бунт сатрапу Заріччя Белесію. Але Ментор відбив напад. А потім ще й розтрощив армію Маздая, сатрапа Кілікії . Тоді до Фінікії вирушило головне перське військо на чолі з самим "царем царів". 

І тут виявилося, що у борців за незалежність насправді... немає лідера. Та й власне, чи варто було чекати самозречення від людини, яка до того зрадила двічі – спочатку співвітчизників, а потім і перського володаря. Теннес, який ще напередодні завзято інтригував і закликав до рішучого спротиву, просто злякався. І таємно надіслав до Артаксеркса ІІІ свого раба із пропозицією капітуляції. Але "цар царів" на слово вже не вірив. Зрадник мав довести, що готовий на будь-яку ганьбу. Зрештою, Теннес влаштував "пастку для своїх". Оголосивши про термінове засідання Фінікійської ради, він вивів з міста сотню найповажніших представників сідонської знаті і власноруч видав їх персам. Бранців одразу ж стратили.

Монета Тенесса

Містяни, які залишилися без ватажків, зброї, однак, не склали. Навпаки – щоб продемонструвати готовність битися до кінця, спалили увесь свій флот, який все ще стояв у гавані Сідона. І тоді їх зрадив Ментор. Який наказав своїм воякам відчинити ворогам міську браму. У відчаї сідоняни почали підпалювати власні будинки. Перси пожежі не гасили. За легендою, Артаксеркс IIIпродав згарище перекупникам "оптом", а ті потім добували на ньому зливки, на які перетворилися золото та срібло, що залишилися в спалених домівках. 

40 тисяч сідонян загинуло. Всіх інших обернули на рабів і, як худобу, погнали вглиб Перської держави. Ментор став одним з воэначальників Артаксеркса III. А Теннеса володар стратив – цей зрадник вже нікому не був потрібний. Руйнуванням Сідона "цар царів" не обмежився. Самостійності були позбавлені Тір і Арвад. Згодом, щоправда, бунтівників він "вибачив", а Сідон навіть дозволив відбудувати. Втім, біженці, які почали повертатисядо міста, розгрому не забули і до персів ставилися з відвертою ненавистю.

Коли Артаксеркса IIIне стало, а його наступник був розгромлений Александром Великим,  більшість фінікійців вітали македонських вояків як визволителів. Арвадці самі відкликали свої кораблі зі складу перського флоту, сідоняни скинули перську владу, і навіть цар Бібла, міста, яке не брало участі ані в Фінікійському союзі, ані в повстанні Теннеса, наказав відкрити браму перед вояками Александра. Єдиним фінікійським містом, яке відмовилося підкоритися прибульцям, виявився Тір. Він витримав восьмимісячну облогу, але зрештою македонці здобули місто штурмом. І розгромили його майже так само, як за кілька десятиріч перед тим Артаксеркс IIIзнищив Сідон. 

gettyimages

Справжній занепад Фінікії насправді розпочався саме після цих двох погромів. Оговтатися від них країна вже так і не змогла. Навіть фінікійську мову за кілька століть витіснили грецька та арамейська. Як розмовляли між собою мешканці Тіра чи Сідона, ми сьогодні можемо лише здогадуватися. За прикладом співзвучного їхній говірці івриту, збереженому і відродженому давніми сусідами фінікійців – євреями.