live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Мрія про "Момо"


фото: pershyj.com
Раз на декілька років перечитую одну зі своїх улюблених книжок – "Момо" німецького письменника Міхаеля Енде

Він написав її понад сорок років тому – у час, коли світ іще був трохи повільніший і, здається, дещо спокійніший, ніж сьогодні, але коли все вже потрохи почало прискорюватися. Коли найбільша людська цінність – час – став помалу вислизати з-поміж пальців, споживання (принаймні на Заході) почало набувати чимраз більших обертів, але йому було ще далеко до того рівня, який воно має сьогодні. У суспільстві не було стільки поспіху й суєтності. Може, тоді було більше тих, кому вдавалося просто бути. Знаходити час не лише на те, щоби працювати, заробляти гроші, а просто жити. Думати про щось непрактичне, але цікаве, ходити в гості, опікуватися старенькими батьками чи подругою на інвалідному кріслі, доглядати хатніх улюбленців, бавитися з дітьми і почуватися дуже щасливими.

Перечитуючи цю книжку, щоразу незмінно дивуюся: як Енде вдалося написати так, що вона досконало відображає наш час? Звідки йому було відомо, що споживання стане мало не новою "світською релігією"? Що, купивши щось одне, ти неодмінно отримаєш інформацію про супутні товари, які теж варто би придбати? Енде не міг знати, що фактично кожен із нас ходитиме зі смартфоном у кишені, і, варто нам буде сказати комусь, що хочемо купити, скажімо, праску, як у соцмережах нас завалить реклама магазинів, де її можна придбати. Може, навіть із безкоштовною доставкою додому чи куди тільки забажаємо.

Звідки він знав, що з кожним роком за нами все більше стежитимуть "сірі пани" віртуальності, які полюватимуть на найцінніше: наш час, нашу увагу, найкоштовніші хвилини й години нашого життя? Науковці, які займаються вивченням впливу інтернету в наше життя, зокрема соцмереж, стверджують, що ми всі виявляємося мало не безкоштовною робочою силою, яка щодня витрачає в середньому понад годину, а то й значно більше, на перебування в соцмережах: читаючи, коментуючи – і при цьому то радіючи, то сварячись – і перепощуючи щось, тобто створюючи контент, завдяки якому соцмережі як такі стають популярними й можуть існувати. Тобто ми безкоштовно працюємо на їхніх творців, забезпечуючи їм розвиток їхньої справи та прибуток, тож не дивно, що вони дуже добре вміють продумувати стратегію соцмережі так, щоб людині не хотілося з неї виходити. Щоб людина поринала в неї і не могла виплутатися.

Енде не був письменником-фантастом – лишень одним із тих авторів, яким щастить написати таку собі позачасову книжку, яка ще довго-довго після її виходу в світ буде актуальною, як, скажімо, «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері. Автори такого штибу не мусять бачити майбутнє чи уявляти всі технічні винаходи, які з’являться за декілька десятиліть, але можуть, спостерігаючи за своїм часом, відчути, де його Ахіллесова п’ята. Вони добре бачать слабкості суспільства й спокуси, перед якими воно не може встояти. І тоді лагідно, справді начебто лише для дітей, але насправді, можливо, передовсім таки для дорослих, оповідають про найважливіше: про любов і самотність у цьому забіганому світі, де люди не мають часу одні на одних, про дружбу й вірність, які виявляються ой яким скарбом – його важко віднайти, але легко втратити... І другом може виявитися хіба що малий красивий лис або невеличка черепаха, бо люди на заклик дружби не раз не відгукуються. А Енде ще й оповідає про час (незгірше за Гайдеґера – і що з того, що це дитяча книжка?), подарований кожній людині, і кожна година цього часу унікальна й прекрасна, як особлива квітка. І про сірих панів, які цей час викрадають і ним живляться.

Запитую свого чоловіка: "Як ти думаєш, чому деяким авторам так добре вдається написати про майбутнє? Звідки вони знають, яким воно буде? Звідки в них цей дар ніби побачити його наперед?" А він відповідає: "Сьогодні вже немає пророків. Можливо, тому про майбутнє сьогодні розповідають письменники".

Уже багато років дивуюся, чому цю книжку не перевидадуть українською. Перша-ліпша інтернет-книгарня в Україні запропонує вам "Момо" лише російською мовою. Українською книжка вийшла ще 1985 року і відтоді її не перевидавали. Можна, звісно, скачати український текст в інтернеті й запропонувати його новому поколінню читачів, але навряд чи діти проміняють гарно видану книжку на роздрук з інтернету. Коли пишу ці рядки в мене перед очима стоїть побачена якось на пероні метро "Майдану Незалежності" дівчинка, яка чекає на поїзд разом зі своєю мамою і притискає до грудей "Момо" – звісно, російською. У мене є мрія, щоб ця книжка – дуже лагідна й добра (а сьогодні нам усім дуже бракує саме таких інтонацій) – знову зазвучала українською, можливо, навіть у новому перекладі, й дуже хочу, щоб ця мрія збулась.

Все по темі

новини партнерів

28 жовтня, 2020 середа

28 жовтня, 2020 середа

27 жовтня, 2020 вівторок

Відео

Введіть слово, щоб почати