Леонід Фінберг: Промова на врученні премії імені Станіслава Вінценза

Шановні колеги, шановні друзі,
Перш за все я хочу подякувати капітулі премії імені Станіслава

Вінценза за високу нагороду. Спробую її відпрацювати у своїх майбутніх проектах.

Поштовхом для теми мого виступу перед Вами стали слова однієї з найкращих українських перекладачок, яка в розмові зі мною сказала: "Ця нещасна україніська література". Я дуже гостро сприйняв ці слова, бо вважаю, що попри всі проблемиі українська література, і більш широко,українська культура, ще ніколи не були на такому підйомі, як останні десятиліття.Сьогодні в сотнях українських видавництв щорічно друкується десятки тисяч книг художньої літератури, дитячої, книг з історії, філософії, культурології тощо. Для порівняння, у радянські 70-80-ті, усього було в рази менше, я вже не кажу про якість видань. Маємо письменників, які є в ряду провідних у світі. Досить назвати знакові імена Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Оксани Забужко. Ми вільно читаємо українською світову літературу, яку перекладаємо з десятків мов. Тільки у видавництві "Дух і Літера" маємо переклади з французької, німецької,польської, чеської, литовської, словацької, японської, давньояпонської,китайської, івриту, їдишу.

Памятаємо великих українських перекладачів — Миколу Лукаша,Євгена Поповича, Григорія Кочура, Михайла Москаленка, Мара Пінчевського, Анатоля Перепадю та інших, які втримали українську культуру на своїх плечах, коли цензурою та лещатами соцреалізму калічили й вбивали письменників. Проте, сьогодні ми маємо співмірних їм наших сучасників, які озвучили українською велетнів світової культури,Умберто Еко, Башевіса Зінгера, Пауля Целана, Чеслава Мілоша, Бруно Шульца та багатьох інших. Чимало з них нагороджено міжнародними преміями, як кращих пререкладачів. Маємо високу українську поезію.Дякувати Богові, з нами Ліна Костенко, Ігор Калинець, Маріанна Кіяновська, Борис Херсонський. Я докладно зупинився на художній літературі, але є ще й найвищого гатунку книги українських істориків,філософів, культурологів. Тексти Сергія Плохія, Ярослава Грицака, Наталі Яковенко читають у провідних країнах світу. На черзі тексти Олени Стяжкіної, Тамари Вронської, Владислава та Людмили Гриневичів...Аналогічно можна представити тексти філософів (Володимир Єрмоленко,Андрій Баумейстер), мистецтвознавців (Дмитро Горбачов, Віта Сусак).Українські кінематографісти знов стали відомі світові. Маємо нагороди найавторитетніших міжнародних фестивалей, в тому числі Каннського,Берлінського. Імена Романа Балаяна, Сергія Буковського, Ахтема Сейтаблаєва відомі у світі. Знають і наших видатних театральних режисерів, Влада Троїцького, Сергія Маслобойщикова, Дмитра Богомазова...

Окрім творів мистецтва, про які я говорив раніше, за останні десятиліття було створено певні механізми культури, яких не існувало раніше. Відбулися і стали авторитетними недержавні, але не менш впливові премії: імені Василя Стуса, часопису Ї, імені Юрія Шевельова,імені Георгія Гогнадзе та низка інших.

Я не спрощую ситуацію, я підписуюся під словами Наталки Сняданко: "Ми зафіксовані на невдачах, недоліках, прорахунках. Ми підсвідомо очікуємо провалу, бо кількість травм у нашому індивідуальному та історичному досвіді суттєво перевищує кількість перемог, здобутків...".Все так, але є й інше: силу нам надає адекватне розуміння історії, як найглибше осмислення викликів сьогодення та прогнозування майбутнього. Розмірковуючи про історію, дослухаймося до Віталія Пономарьова: «Сьогодні українці різного етнічного походження знову захищають від мороку зі Сходу і себе, і нездатний боронитися Захід...На одне із джерел такої сили вказує старовинна козацька шабля. На її клинку напис: "Вѣрность землѣ и преданіямъ". Ідеться про землю-історичний простір, в якому людність поступово формувалася в етнос, а за тим – у модерну націю. Свою землю українська людність виплекала впродовж не одного століття, розбудовуючи на ній міста, муруючи храми та фортеці, толокою зводячи хати... На цій землі вона розвивала власні та засвоювала запозичені форми громадянської спільності — міське віче, церковний собор, козацьке коло, ремісничий цех, інтелектуальний гурток,православне братство. Тут вона закладала підвалини своєї свободи: міське самоуправління, золоті шляхетські та козацькі права та вольності,автономія університетів, вільнодумство. Цю землю українська спільнота багато разів обороняла від зневолення, знедолення, знеособлення, від втрати пам’яті, мови та історичної суб’єктності. Тривале і безперервне перебування на цій землі сформувало досвід осілості української людності переказами, традиціями, цінностями, культурою. Цей досвід закарбований в її історичній пам’яті, закодований в культурних надбаннях, які визначають відмінність від інших. Під впливом цього досвіду в української спільноти формувалися гідність та індивідуалізм, відчуття духовної єдності, потяг до свободи та прихильність до приватності,уявлення про себе та своє місце у земному просторі та в історичному часі,про межі свого та чужого. Цей досвід у разі навали нападників навчив оборонятися, битися замість коритися, вмирати замість капітулювати". Осягнемо маштабність цього фундаменту!