Максимум до вступу у НАТО: що таке безпекові угоди, з ким і чому Київ їх підписує

Еспресо розповість, що ж означають ці угоди, чи справді вони можуть захистити Україну, з ким вдалося їх підписати та чому досі їх не узгоджено з Вашингтоном. 

Про що у статті:

• Передумови для підписання угод.
• Що таке безпекові угоди, чи означають вони гарантії безпеки.
• З ким Україна підписала ці угоди.
• Коли очікувати підписання зі США та іншими країнами.

Передумови для підписання угод

Фото: вікіпедія

Для України вступ у НАТО як був, так і залишається пріоритетним. Це чи не єдина запорука безпечного майбутнього Української держави. Хоча, як визнають дипломати, з якими поговорив Еспресо, ще ні разу 5-ту статтю Вашингтонського договору так і не було застосовано, тобто колективна безпека практично не була в дії. А різні юридичні та дипломатичні тонкощі формулювання положення "напад на одного з членів Альянсу є нападом на всіх" додають скептицизму.

Та хай там як, однак вікно можливостей вступити в НАТО, як це, наприклад, зробила Польща у 1999 році, закрилося для Києва з приходом до влади авторитарного лідера РФ Володимира Путіна ще на початку 2000-х. Політика Кремля почала ставати агресивнішою й колоніальною, демократичний захід "підсів" на дешеву російську нафту та газ, а в Україні п’ята колона активно діяла й не давала згуртувати більшість довкола ідеї НАТО. Результат всім нам відомий: у 2014 році РФ анексувала Крим, створила штучну війну на сході України і в підсумку з 2022 року відкрито пробує грубою силою скорити українців та вернути назад в нову версію СРСР чи Російської імперії.  

Всього цього могло б не статися, якби Україна мала дієві механізми захисту: або власні потужні військові сили, або чіткі безпекові договори з сильними державами.

Десятиліттями українські військові потуги скорочували, розкрадали й просто не фінансували. Мало того, Київ свідомо відмовився від найбільшого аргументу стримування агресії – ядерної зброї. Замість цього у 1994 році США, Велика Британія та Росія підписали з Україною Будапештський меморандум, який нібито мав захищати українців в разі, якщо хтось зазіхне на територіальну цілісність країни. І знову результат всім нам відомий: підписант РФ порушила договір ще десять років тому, а США та Велика Британія не ввели війська, а лише "засудили агресію", адже підписана в Будапешті угода не зобов’язувала їх до чогось, бо це меморандум – декларація намірів з багатьма тлумаченнями.

Президент України Володимир Зеленський від початку повномасштабної війни плекав надії, що Київ вступить у НАТО попри військові дії на території країни. Найцікавіше, що ця думка так міцно засіла в голові президента та його адміністрації, що могла зірвати торішній Вільнюський саміт НАТО. Тоді до останнього дня зберігалася напруга між ним і західними союзниками, адже Володимир Зеленський наполягав і очікував, що Україну чи то запросять в НАТО, чи дадуть якісь відчутні гарантії безпеки. Однак ключові гравці США та Німеччина мали і досі мають іншу позицію, з якою президент України змирився, здається, лише останнім часом.

"На мою особисту думку, ми будемо в НАТО тільки коли переможемо. Я не вважаю, що під час війни нас візьмуть у НАТО. Це для когось ризик із членів НАТО, а для когось є просто скепсис через це", - відкрито сказав, тобто визнав президент України у кінці квітня цього року, коли до Києва приїжджав генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг.

Та попри незапрошення України до НАТО, саме під час саміту Альянсу у Вільнюсі в липні 2023 року лідерами країн Великої сімки була підписана Спільна декларація про підтримку України, яку згодом підписали ще близько 20 країн.

Сама ж розробка документа зайняла понад рік часу, відколи в травні 2022 року було оголошено про створення міжнародної консультативної групи, яка мала розробити пропозиції щодо гарантій безпеки для України. Цю групу очолив керівник Офісу президента України Андрій Єрмак і колишній генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен. Їхня робота, яка увінчалася згаданою Спільною декларацією про підтримку України, дала початок так званим безпековим угодам, які від старту цього року Україна почала підписувати з кожною країною окремо.

Що таке безпекові угоди, чи означають вони гарантії безпеки

Фото: вікіпедія

Як відзначив у коментарі Еспресо дипломат Олександр Хара, який є експертом Центру оборонних стратегій з питань зовнішньої та безпекової політики, українська влада досить часто маніпулює, коли називає ці угоди "гарантіями безпеки". Адже в жодному з документів не сказано про якісь "гарантії", мова йде про "запевнення" і "домовленості". До того ж ніхто не зобов’язується захищати нас своєю армією.

"Вони про співпрацю у сфері безпеки. Хоча насправді, якщо подивитися на ці угоди, особливо на британську, вони виходять за сферу безпеки, бо там є і економічна підтримка, й багато чого іншого. Тому перше і найголовніше, що українцям варто розуміти, – тут не йдеться про гарантії безпеки. Наші партнери навіть не намагаються цього запропонувати. Також для України ці угоди не є замінником членства в НАТО. Але насправді ці угоди - максимум з того, що ми можемо отримати, не будучи членом НАТО. Їхня мета - допомогти нам зараз у цій війні, а також підготувати, щоб ми були здатні утримувати РФ від можливого наступного нападу", - говорить Олександр Хара.

Колишній міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.), а зараз керівник Центру дослідження Росії Володимир Огризко, також наголосив Еспресо, що це "не безпекові угоди, а угоди про співробітництво у сфері оборони й безпеки":

"Тут важливо розуміти цей нюанс. Безпекова угода, в розумінні Вашингтонського договору, що започаткував НАТО, – це коли в разі нападу на тебе отримуєш захист від інших. Таких положень в цих документах немає, тому назвати їх суто безпековими не можна".

Та попри дипломатичні тонкощі розуміння слів, ці угоди дійсно мають важливе значення для України через два ключових фактори:

• По-перше, договори чітко показують напрями безпекової співпраці. Тобто хто за що відповідає і як має допомогти. Все це прописано по пунктах. Договори є дуже конкретні в плані того, що Україна може отримати від кожного з партнерів у визначений період часу. Прописані як навчання наших військ, покращення різних служб, так і передача зброї, обладнання, амуніції і, що найважливіше, розвиток українського оборонно-промислового комплексу. Договори побудовані таким чином, що партнери не лише зобов’язалися давати нам потрібну зброю, але й допомагати розвивати українське виробництво озброєння, що має ключове значення з огляду на те, що зараз триває війна на виснаження.
• По-друге, договори є довгостроковими і не залежатимуть від примх виборів. Вони підписані не на рік і не на два, а на десять. Це дає можливість Україні не мати перманентних криз через зволікання з прийняттям нових пакетів допомоги, а чітко знати, що, коли і скільки буде надходити впродовж років. Тобто можна таким чином будувати довгострокові плани. Країни, що підписують документ, починають закладати кошти на українське питання наперед, а не алярмово шукати їх. Бо насправді все те, що партнери Києва давали з лютого 2022 року, вони це робили по своїй добрій волі, не будучи зобов’язаними. А підписавши ці угоди, тепер вони чітко беруть на себе відповідальність, і ми можемо від них вимагати того, що вони погодилися робити.

Загалом ці договори – квінтесенція тих позитивних моментів, які вдалося Україні досягти через зустрічі у форматі "Рамштайн". Адже там також домовлялися, хто має за що відповідати і як допомагати. Однак тепер це не одиничні акції, а довгострокові зобов’язання. Крім цього, в цих договорах також прописано, що країни, які їх підписали, зобов’язуються допомогти Україні досягти євроатлантичної інтеграції, тобто мова про приєднання в майбутньому до ЄС та НАТО.

Звісно, що гарно прописаний договір – це важливо, але ще важливіше - як використати це і хто тим має займатися? Власне, це питання, бо досі незрозуміло, чиєю сферою відповідальності в Києві є робота цих договорів.

"Я думаю, що мають бути в Україні створені певні органи, які б займалися безпосередньо цими угодами. У нас свого часу було дві міждержавні комісії: українсько-російська та українсько-американська. Вони були розгалужені, а до них входили перші особи держави. Двічі на рік складалися плани, над реалізацією яких діяла кожна сторона. Думаю, в такому ключі повинно воно працювати", - каже експерт Центру оборонних стратегій із питань зовнішньої та безпекової політики Олександр Хара.

Дипломат додає, що пов’язує переведення Олександра Литвиненка з зовнішньої розвідки в апарат РНБО, власне, з цим:

"Бо РНБО є тим майданчиком, якому найбільш природно цим займатися. Офіс президента – це поточна робота, вироблення загальної політики. Однозначно, що в них не вистачає такої кількості воєнних бюрократів і дипломатів, які мали б займатися розвитком співпраці в рамках цих угод. Тому я думаю, що скоріше за все новому керівнику РНБО було дано таке завдання, щоб він готував і наповнював відповідні документи".

З ким Україна підписала ці угоди

Фото: колаж Еспресо

Першою угодою, яка задала тон всім наступним, став документ, підписаний 12 січня 2024 року з Великою Британією. Повна назва звучить так: "Угода про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії". Вже сам обсяг цієї угоди говорить за себе. Адже, якщо згадати Будапештський меморандум, якому вистачило і сторінки, то ця угода потребує 20 сторінок.  

Читайте також: "Це не безпековий договір, і не ерзац вступу в НАТО". В чому унікальність домовленостей з Британією, та що буде далі

Після місяця затишшя, Україна з середини і до кінця лютого змогла підписати ще п’ять таких договорів. Спершу з двома ключовими союзниками на континенті - Німеччиною та Францією. Обидві угоди підписали 16 лютого, коли президент України з офіційними візитами відвідав Берлін та Париж. У другу річницю повномасштабної війни, Київ уклав ці договори з Данією, Канадою та Італією.

У березні (1 березня) угоду про співробітництво у сфері безпеки підписали з Нідерландами, а у квітні такими країнами стали Фінляндія (3 квітня) та Латвія (11 квітня).

Коли очікувати підписання зі США та іншими країнами

Фото: reuters

Для України підписання подібної угоди про оборонну співпрацю з США є надважливим. По-перше, Сполучені Штати володіють повним спектром озброєння, техніки, боєприпасів, численними індустріальними й фінансовими ресурсами, а по-друге, враховуючи непевне майбутнє через можливий другий прихід до президентського крісла популіста Дональда Трампа, потрібні якісь довгострокові договори.

"Я дуже сповідаюся, що угода зі США буде саме такою – довгостроковою. Щоб дати можливість Україні не тремтіти щоразу, чи буде наступний транш, прописати конкретні кроки з боку американської сторони, незалежно від того, хто буде президентом - Трамп, Байден чи хтось інший", - каже колишній керівник МЗС Володимир Огризко.

Дипломати стверджують, що з американцями завжди складно було і є підписувати такі угоди, адже це серйозні зобов’язання, тому Вашингтон їх вивчає дуже детально, як під мікроскопом.

"Особисто знаю, наскільки детально вони опрацьовують кожну кому і кожну правку. Думаю, що процес вже на виході. Десь до липневого Вашингтонського саміту НАТО він буде готовий", - вважає Володимир Огризко.

Експерт Центру оборонних стратегій з питань зовнішньої та безпекової політики Олександр Хара відзначає, що раніше не вдалося підписати цього документу з Вашингтоном, оскільки позиція Конгресу цьому не сприяла, лише в другій половині квітня "лід розтанув". 

"Для підпису має відбутися візит чи Байдена в Україну, що навряд станеться в рік виборів, або Зеленського у Вашингтон. Він туди не міг останнім часом поїхати через події в Конгресі. Не було сенсу їхати. Зараз ця проблема знята. Друга проблема – вироблення такої стратегії, що буде закладена в угоду, яка б працювала, навіть якщо до влади прийде Трамп. Також важливо, що будь-який такий документ має вписуватися в стратегію США щодо України, Росії та в цілому регіону. Я сподіваюся, що американці переглянуть свою стратегію щодо України, бо вона провальна. Їхні розрахунки, що Київ виграє щось і потім будуть перемовини, не виправдалися. Те, що буде в документі, відображатиме, чи змінилося їхнє бачення, адже це буде видно по озброєнню", - говорить Олександр Хара.

Експерт додає, що проголосований Конгресом закон про допомогу Україні зобов’язує уряд надати за 45 днів "план перемоги", який також, вірогідно, зараз обговорюється, зокрема щодо двосторонньої угоди про співробітництво у сфері оборони.

"У Байдена не було плану перемоги. Був план, щоб Україна не програла, а Росія не виграла. А це не те саме. Вони робили ставку на певний успіх, який, за їхніми розрахунками, мав би змусити Путіна до перемовин. А це точно не така перемога, яку хочуть в Україні", - каже Олександр Хара.

Про те, що Україна "найближчими місяцями" підпише цю угоду зі США, президент України Володимир Зеленський сказав в середині квітня.

"Ми наближаємося до важливого договору зі США. …  Я б хотів, щоб люди розуміли, що це не лише про військову підтримку - це й гуманітарні аспекти, відновлення, фінансова підтримка, енергетична. Весь обсяг цієї потужної допомоги у двосторонніх угодах є. … Я думаю, травень - червень ми вийдемо на договори не лише зі США, з північними країнами. Ми готуємося до Швеції та Норвегії", - 20 квітня сказав Зеленський бразильським журналістам, а 1 травня лідер країни повідомив про "сім нових безпекових документів для нашої держави".

Фото: вікіпедія

Ким же є ці інші країни, з якими готується угода? Це згадані президентом України Швеція й Норвегія, також дві балтійські країни - Естонія й Литва. Шостою країною, імовірно, є Японія – остання країна з Групи семи (якщо зі США буде угода), з ким ми ще не підписали відповідного документу. 

Хоча японська пацифістська традиція глибоко вкоренилася у соціально-політичне життя країни після того, як японці пережили удари ядерних бомб та капітулювали в Другій світовій війні, однак світ не стоїть на місці, в "Країні сонця, що сходить", теж відбуваються зміни, які особливо помітні в українсько-японських стосунках.

У 2015 році прем’єр Японії вперше з офіційним візитом відвідав Київ, де засвідчив, що японці підтримують Україну і допомагатимуть нам у різних сферах, Токіо ввів санкції проти Росії та виступив за територіальну цілісність України. А у 2018 році без зайвого розголосу був підписаний меморандум у галузі оборонного співробітництва між Японією та Україною. Тоді Українська держава стала першою в нашому регіоні, з ким Токіо підписав подібний документ. Зараз, коли Японія відчуває все більші загрози з боку КНДР, Китаю та Росії, японці намагаються змінити свої доктрини миру, зробити з теперішніх своїх сил оборони, звичайні збройні сили. Тому в цьому контексті майбутня угода буде корисною як для Києва, так і для Токіо.

"У найближчому майбутньому буде укладена доволі сильна і потужна двостороння безпекова угода з Японією, вже проведено кілька раундів переговорів", - повідомив у березні заступник керівника Офісу президента Ігор Жовква.

Фото: Мінінфраструктури

Хоч японські війська та оборонне виробництво не вражають цифрами через політику миру, однак японські знання з відбудови, високоточні технології та значні фінанси точно могли б допомогти Україні. Щобільше, як відзначають експерти, якщо Києву вдалося переконати німців, що теж після Другої світової намагалися не бути ні на чиїй стороні, щоб ті допомагали українцям зброєю та амуніцією, у перспективі цього можна чекати й від Токіо.

"Я думаю що немає нічого неможливого. Приклад Німеччини з пацифістською позицією доводить, що треба знаходити правильні аргументи, тиснути і таким чином досягати своєї мети. Це має стати підставою для оптимізму і в контексті угоди з японцями", - каже керівник Центру дослідження Росії Володимир Огризко.

Хто є сьомою країною? Варіантів чимало, адже в Європі лише Угорщина та Словаччина мають проросійські уряди, які можуть блокувати такі угоди. Всі інші країни – відкриті до відповідного діалогу. Це може бути як Польща, з якою знову налагодилися стосунки після розблокування кордону, так і Чехія, що активно допомагає з закупівлею снарядів.

Стосовно країн Глобального Півдня, тут ситуація не на користь Києва. Адже всім відомо, що Росія та Китай десятиліттями витрачали мільярди доларів на те, щоб мати свої впливи в цих країнах. Тому чи не єдиним кандидатом, який має як зброю, так і більшою мірою прозахідне бачення, є ПАР. Звісно, можна згадати ще Аргентину, з якою налагодилися стосунки після відвідин Зеленським інавгурації Мілея, однак в плані військової допомоги аргентинці мало чим можуть допомогти Києву.

Чимало експертів сподіваються, що безпекову угоду вдасться підписати з Південною Корею, оскільки це та країна, яка має чи не весь спектр потрібної нам зброї.

"Найбільше я хотів би бачити в списку Південну Корею, бо вона має все, що нам треба та у великій кількості і якості, - каже дипломат Олександр Хара. – Південна Корея купила багато американських ліцензій і виробляє великий спектр озброєння та техніки. Наприклад, САУ Krab, вони мають польську гаубицю, яка є на корейській платформі".

З ким би ми не підписали наступні угоди, експерти й дипломати в один голос стверджують, що чим більше їх буде, тим краще для України. Але за умови, що вони нестимуть практичний результат для нашої перемоги, а не підписуватимуться задля кількості.

Читайте також: Яких загроз очікувати від Росії, поки нова допомога від США не почне діяти на повну. Пояснюємо