Як покращити українську пенсійну систему. Експертне опитування

Микола Шамбір, радник Міністра соціальної політики України:

Міністерство тільки радіє, що прем’єр-міністр так глибинно розуміє процеси, які цікавлять усіх. Було підняте питання демографії. Дуже добре, що це питання стоїть на порядку денному у країни, де зараз коронавірус і війна, викликана агресією Росії. Бо це питання стратегічного розвитку держави — при чому не близької стратегії, на 3-4 роки, а стратегії довгострокової, на 20-30 років.

Проблема пенсійних систем будь-яких країн — це співвідношення платників і отримувачів. В Україні одна із найскладніших демографічних ситуацій. Ми маємо 13 млн платників і 11,3 мн пенсіонерів, тобто близько 1:1. Ця ситуація з кожним роком погіршується. Це є одним із показників проблем у пенсійній системі. Пенсійна система, і солідарна зокрема, можуть успішно працювати, коли є хороше співвідношення, 2:1, два платники — один отримувач.

З цифри 203 млрд грн, які йдуть з бюджету у Пенсійний фонд, 38 млрд грн — дефіцит. І ця цифра навіть за останні роки далеко не найгірша. Якщо ми беремо солідарні системи європейських країн, то сьогодні буквально одиниці не є дефіцитними.

Проблему характеризує саме дефіцит Пенсійного фонду. Питанням подолання дефіциту має займатися у тому числі Мінсоцполітики. Дефіцит при рості економіки дуже просто подолати: не підвищувати пенсії. Тоді дефіцит долається за рахунок підвищення внесків. Але, звичайно, ми цим шляхом йти теж не можемо, тому що пенсії в Україні дуже низькі. Уряд не може взяти на себе рішення чисто математично досягнути бездефіцитності пенсійного фонду. Ми повинні мати баланс між видатками, які йдуть з державного бюджету, зокрема і на покриття дефіциту, і підвищенням пенсій та підтриманням хоч якомусь рівні їхньої купівельної спроможності.

Накопичувальна система не є панацеєю і вона не покликана повністю змінити солідарну систему.

Наше законодавство передбачає трискладову пенсійну систему:

• солідарна система першого рівня,

• обов’язкова накопичувальна система другого рівня,

• добровільне накопичення третього рівня.

Перший і третій рівень у нас діють. Добровільне накопичення існує, може не така розширена мережа, але є певний досвід існування, і це вже позитивно.

Запуск обов’язкової накопичувальної дасть стабілізацію пенсійній системі. Дохід пенсіонера із трьох джерел сприятиме стабільності: якщо у якійсь із систем є проблема, інші компенсують. Ми саме так будемо розглядати необхідність запуску другого рівня.

Запроваджуючи другий рівень, потрібно врахувати і питання внесків, і питання збереження накопичень, питання розвитку фондового ринку, корупціогенних факторів.

Разом з тим, для його запуску не потрібно дуже багато часу, тобто навіть 2021 рік може бути стартом, хоч і не з початку року.

Андрій Рева, колишній Міністр соціальної політики:

Проблеми у Пенсійному фонді є завжди. Але їхні причини і шляхи вирішення, на мою думку, дуже відрізняються від того, що оголосив Шмигаль. Давайте розберемо по пунктам те, що сказав Шмигаль.

Погана демографія. Він говорить про те, що в майбутньому один працюючий має утримувати двох пенсіонерів. У нас 11,3 млн пенсіонерів. І навіть по негативним оцінкам 22 млн людей працездатного віку. Тобто на сьогоднішній день у нас дві особи працездатного віку і один пенсіонер.

А як взагалі виплачується пенсія? Пенсія виплачується за рахунок коштів пенсійного фонду. Ми з вами працюємо, роботодавець нараховує на нашу заробітну плату єдиний соціальний внесок (ЄСВ), який скеровується у Пенсійний фонд, і виплачується пенсія пенсіонерам. Чим більше нас з вами, працюючих, тим більше грошей у Пенсійному фонді, тим вищі пенсії.

Сьогодні платниками до Пенсійного фонду є лише 10 млн громадян (при тому, що 22 млн людей працездатного віку). То в чому проблема: у поганій демографії, чи у тому, що у нас половина громадян працездатного віку не платить соціальний внесок?

Якщо ми подивимося на ці 10 млн, які платять, і 12 млн, які не платять.

За 3 млн людей у нас платить держава, це соціально незахищені люди: жінки у відпустці по догляду за дитиною, отримувачі соціальної допомоги.

3 млн людей, які працюють і є офіційно зайнятими, звільнені від сплати єдиного соціального внеску.

У нас 2 млн безробітних.

3 млн перебувають за кордоном.

Нарешті, є люди, які працюють в тіні.

Якщо ми проаналізуємо контингент людей, які сьогодні є в Україні або тимчасово виїхали, то ми бачимо величезний резерв людей, які можуть платити внески до Пенсійного фонду.

Давайте подивимося, як платять. У нас із 10 млн людей, які платять внески до Пенсійного фонду, є наймані працівники, за яких платить роботодавець; є підприємці, які є самозайнятими особами, які сплачують ЄСВ. Якщо взяти людей, які платять внесок з мінімальної заробітної платні, то з 10 млн таких 4 млн. Це означає, що їхній місячний платіж до Пенсійного фонду складає 1100 грн на місяць. Уявіть: мінімальна пенсія для людини без стажу — 1712 грн, а з повним стажем — 2100 грн.

Тобто 4 млн працюючих на мінімальній зарплаті утримують 2 млн пенсіонерів. А 6 млн на білій зарплаті утримують 9 млн пенсіонерів, тобто два працюючих утримують трьох пенсіонерів. Це справедливо? Це не перекоси в навантаженні на працюючих? Чи може уряд це виправити?

Ми ж говоримо, що людина повинна мати нормальну пенсію. Але коли він платить 1100 грн, яка в нього буде пенсія, коли він вийде на заслужений відпочинок? У кращому випадку мінімальна. То можливо цей внесок має бути адекватним? Який дасть можливість мати хоча б 40% від середньої зарплати по країні, щоб людина могла жити.

Шмигаль каже: ми введемо загальнообов’язкову накопичувальну систему. Що це значить? Він же каже, що не треба підвищувати податки у майбутньому. Тому ми зараз їх підвищимо. Тому що щоб відправити гроші у накопичувальну систему, треба ж їх десь взяти. Ми з вас заберемо 4%: 2% ви заплатите з зарплати, ще 2% з ЄСВ, і ми направимо у недержавні пенсійні фонди. Хто буде гарантувати ці вклади? Яким буде розмір пенсії після того, як ці кошти потраплять туди? А що буде, якщо ці кошти пропадуть? На це відповідей немає. 

Якщо у вас є зайві кошти, ви вірите недержавним пенсійним фондам, ви можете самі туди піти. 884 тис. людей застраховано. Є 63 фонди, вони працюють з 2004 року. Але результати діяльності цих фондів плачевні.

Проблема навіть не в тому, щоб зібрати з людей кошти — хоча це додатковий податок. А в тому, що ці гроші ніколи не будуть працювати на людей. 

Для того, щоб вводити накопичення, потрібно створити умови. Не можна спочатку зібрати гроші, а потім думати, куди їх вкласти. Ви спочатку створіть фондовий ринок, виведіть з тіні економіку, припиніть тіньову зайнятість, поборіть безробіття, і тоді — будь ласка.

Григорій Овчаренко, голова підрозділу з управління локальними активами групи ICU:

Нарешті наш прем’єр-міністр наважився — і це дуже добре — зняти оці рожеві окуляри і сказати людям правду. Дійсно, існуюча солідарна система не здатна забезпечити прийнятний рівень пенсій. Це відбувається в усіх країнах.

Дуже просто казати, що все буде добре, що держава вас забезпечить. Але ж це не так. Експерти вже 10 років кажуть, що існуюча система не може забезпечити наших майбутніх пенсіонерів.

Сьогодні рівень пенсій вкрай маленький, і це питання надходжень. На жаль, надходження до Пенсійного фонду будуть зменшуватися. Якщо ми навіть розподілимо увесь наш державний бюджет на кількість пенсіонерів — вийде трішки більше 8 тис. грн, це навіть не $300.

Існуюча солідарна система залежить від балансу працюючого населення і пенсіонерів. Є три можливі напрямки, як її покращити.

По-перше, збільшити розмір надходжень. Для цього можна збільшити кількість працюючих. Інший напрямок — це підвищення так званого “офіційного” працевлаштування. Існує і проблема трудової міграції, тож можливість повернення цієї частини і працевлаштування цих категорій громадян в Україні теж збільшить розмір надходжень до існуючої пенсійної системи.

Друга можливість — це покращення адміністрування. Це покращення ефективності здійснення виплати, робота з існуючим реєстром.

Існують так звані “параметричні” зміни. Нещодавно, три роки тому, було підвищено страховий стаж до 30-35 років. Це досить суттєве підвищення, що вимагає майже щорічного працевлаштування після закінчення ВНЗ. Але існує ще можливість зміни пенсійного віку. Але це досить суперечливе питання, і воно сприймається населенням не дуже позитивно.

Це — три напрямки, які можуть збільшити розмір надходжень до Пенсійного фонду України, і таким чином покращить існуючий баланс. Тому що на сьогодні дефіцит Пенсійного фонду України досягає майже 40%. На жаль, з часом, в силу демографічних змін, він буде збільшуватися.

Накопичувальна система існує майже в усіх країнах, навіть у так званих країнах пострадянського простору. Нещодавно така система запрацювала і у наших східних сусідів — у Грузії, Вірменії. Вона передбачає, що за рахунок або додаткових внесків, або перерозподілу існуючих внесків кожна особа накопичує собі особисто на пенсію. Цей перехід потрібен для того, щоб зняти частину навантаження держави і перекласти її безпосередньо на самих платників. Щоб додати розмір майбутніх пенсійних виплат вже безпосередньо з кишені самих громадян.

Є різні погляди на існування такої накопичувальної системи, тому що вона теж має свої ризики, як і будь-яка система. Вона більш уразлива до системних криз. Тому що гроші таких накопичувальних систем вкладаються безпосередньо в ринкові активи. Тож вони залежать від коливань та від макроекономіки. Але вони не залежать від балансу солідарної системи — кількості платників і кількості пенсіонерів. Тож вона має свої переваги та недоліки, і в більшості випадків вона доповнює існуючу систему.

Накопичувальна система може і повинна вкладати і в міжнародні ринки капіталу, які з часом дають можливість збільшити з часом купівельну спроможність цієї системи.

Деякі кажуть, що в Україні немає фондового ринку. Це не зовсім так. Немає конкретної категорії ринку акцій. Але існують інші інструменти, які працюють, зокрема, інструменти боргового ринку. Деякі країни більше вкладають в інструменти з фіксованою дохідністю. До цих інструментів відноситься і локальний борг, або так звані державні облігації, корпоративні облігації, депозити й інші.

Тож для запуску цієї системи в Україні вже достатньо інструментів. А запуск такої системи надасть і поштовх для розвитку і ринку капіталу, і акцій.

Марія Репко, заступниця директора Центру економічної стратегії:

Питання “Як вдосконалити існуючу українську пенсійну систему?” — це питання на кількасот мільярдів гривень. Ним задаються не лише в Україні, а й в усіх країнах, які переживають старіння населення. Ця проблема досі не вирішена. І однозначної відповіді на неї поки що не має ніхто.

У 80-ті народжуваність в Україні була висока. Але вже у 1990-ті, після розпаду СРСР, народжуваність дуже сильно знизилася. Таким чином ми маємо ситуацію, що людей віком від 30 до 50 років, коли вони підуть на пенсію, буде нікому замістити у робочій силі.

Це характеристики нашого населення, з якими майже нічого не можна зробити засобами державної політики. Хіба що тонкі налаштування.

По-перше, зміни у солідарній системі. Одним із компонентів пенсії має стати стала соціальна мінімальна норма, тобто дуже мала виплата, але її будуть отримувати всі люди, які не можуть працювати. Другий компонент — це оця солідарна страхова система, яка враховує, скільки років пропрацювала людина, скільки має стажу, наскільки в неї була висока зарплата, з якої вона платила відрахування.

Можна сказати, що наша сьогоднішня страхова система містить в собі обидва ці компоненти.

На жаль, з плином часу люди виходитимуть на пенсію, а нових людей до робочої сили залучатися не будуть. Тому кожен працюючий отримає набагато більше навантаження у вигляді пенсіонерів, яких вони будуть змушені утримувати за рахунок свого доходу. Тому пенсії будуть невеликі. Великі пенсії просто нема звідки взяти.

Дуже важливо, щоб зараз люди у віці 30+ дуже гарно це розуміли. І, по-перше, накопичували собі на пенсію. По-друге, отримували ті навички, завдяки яким вони зможуть заробляти собі на життя у 50-60 років. Ну і, по-третє, звісно, вкладали в освіту своїх дітей, які підтримуватимуть їх у старості.

Проблема з накопичувальною системою в Україні має два боки. Перший — це те, що у нас немає інструментів, у які би можна було вкладати ці накопичення на 20-30 років, і отримати якщо не гарантований дохід, то хоча б з низьким ризиком. У нас існують тільки державні облігації та дуже неприємна історія шахрайств на фінансових ринках (як B2B Jewelry, банк “Аркада” із його пенсійним фондом, який вкладав кошти майбутніх пенсіонерів у відверто мусорні цінні папери). І такого багато. Це проблема загального розвитку фінансових ринків, але не тільки їх, скоріше — розвитку правовладдя в Україні. Бо фінансові ринки базуються на захисті права власності: захисті прав кредиторів, захисті прав інвесторів.

І кожен українець має розуміти, що його пенсія, накопичувальна у тому числі, незважаючи, чи будуть це державні чи приватні накопичення, — залежатиме від того, наскільки сильно він вимагатиме від влади захисту прав інвесторів.

Друга особливість накопичувальних систем. В Україні цього ще не було, але через це пройшла Росія, частково навіть Польща, частково — Казахстан і — Угорщина. Коли вони зіткнулися із дефіцитом солідарного рівня — тобто в Пенсійному фонді не вистачало грошей, щоб платити пенсії поточним пенсіонерам, — держави засунули руку в кишеню до людей, які накопичували собі на оцих обов’язкових рахунках. Ці рахунки було частково націоналізовано, кошти спрямовано на виплату пенсій поточним пенсіонерам. І накопичення людей стали такими “віртуальними”: може десь на рахунку у тебе щось з’явиться, а може і не з’явиться. Тож це теж ризик, і для України він абсолютно не нульовий.

З макроекономічної точки зору, якщо зараз не можна вкладати у фінансові ринки (ані в акції, ані в облігації, в інші якісь інструменти капіталу, бо вони не існують), навіть якщо запустити цю накопичувальну систему, то вкладати кошти пенсіонерів будуть або в банківські депозити, або в ОВДП. Людям зараз самим нічого не заважає відкладати собі на депозити. А вкладення в ОВДП — це такий самий державний борг і державні зобов’язання, як і просто виплати пенсій.

Тарас Козак, президент інвестиційної групи “Універ”:

В Україні працює солідарна система. Це значить, що населення, яке працює, сплачує внески, які одразу ж йдуть на виплати пенсіонерам. Кошти не затримуються. Хоч ця установа і називється “Пенсійний фонд”, насправді це такий “пенсійний канал”, у який входять кошти з єдиного соціального внеску, додаються кошти від державного бюджету, — і тут же все свистить на виплату пенсіонерам.

При чому в Україні пенсії невеличкі. Якщо порахувати в іноземній валюті, це до 100 євро, і виплачувати менше не можна. Навіть на такі невисокі пенсії не вистачає коштів. Держава зобов’язана дотувати, підтримувати пенсіонерів. Цього, 2020 року, ця підтримка буде понад 200 млрд грн. Тобто практично половина Пенсійного фонду — це не ті кошти, які сплачують працюючі сьогодні громадяни, а ті кошти, які держава бере з бюджету (хоча не має цього робити).

Треба це міняти. Як? Відповідно до світового досвіду, треба об’єднувати солідарну і накопичувальну систему. Накопичувальна полягає в тому, що поки людина працює, вона зобов’язана частину своїх доходів відкладати спеціально на пенсію. На той час, коли вона не зможе забезпечувати себе.

Чому накопичувальна пенсійна система все ще не створена? Перша проблема політична. Це не вигідно сьогоднішнім керманичам, адже накопичувальна система дасть результати років за 20. Весь цей час це будуть додаткові видатки громадян.

Сьогодні невирішеним є запитання, де брати кошти, щоб відкладати. Чи зменшити відрахування до пенсійного фонду (тоді держава повинна буде ще більше дотувати), чи додатково брати якісь внески з працедавця (а роботодавці у нас і так не хочуть показувати білу зарплатню, тому що високі видатки на фонд оплати праці), чи навантажити працівника, щоб він з і так часто невеличкої зарплатні віддавав щось на 30-40 років вперед.

Друга проблема полягає у довірі до фінансових інституцій. Ви сьогодні віддаєте кошти — і будете залежати від установи через 30-40 років, коли будете старенькі. А раптом на той момент ця структура збанкротує? А раптом гроші зникнуть? А раптом вони девальвуються? Ці питання теж треба вирішувати.

Вже зараз українцям, щоб забезпечити гідну старість, треба — перше і основне — відкладати частину коштів не для споживання, а для накопичення. Привчити себе до того, що 10% від зарплатні, а якщо якась премія — то до 50% — мають бути заощаджені.

Зовсім інше питання — в яких активах ці кошти зберігати: в доларах, в гривнях, у золоті, у цінних паперах тощо. Основний принцип інвестора — це диверсифікація, тобто розкладати потрішки в різні купки. Щось в доларах, щось в гривнях, щось — на депозит, якщо сума трошки більша, кілька тисяч доларів — вже можна купляти акції за кордоном, ще трішки більша — можливо, варто купити нерухомість. Важливо: не вкладайте гроші в один кошик.