Юрій Луценко про Зеленського, Садового, план Медведчука і змову олігархів

Півтора роки тому, коли оце от все починалося, - те, що ми зараз переживаємо, ви розуміли, що на нас всіх чекає? Тобто, я навіть не можу описати правильно теперішню ситуацію, не знаю, чи це вакханалія, чи розбудова демократії, чи торжество народовладдя і реформування країни.

Це - інфекційне відділення психіатричної лікарні під управлінням дилетантів. І, на жаль, ми в ньому живемо. Ну, це вже набагато краще, бо я пам’ятаю, коли я вийшов з тюрми Януковича, потрапивши у велику тюрму Януковича, якою на той момент була країна.

Відчували, що буде щось отаке? 

Ну, дивіться, я, коли вийшов з тюрми, зразу сказав: через пів року – революція. Навіть мої найближчі друзі казали, що я трошки несповна розуму. Я помилився на два тижні. Тому все нормально йде. І не треба опускати руки. Не треба розчаровуватися. Ми направду живемо в демократичній країні. 

Поки що. А, якщо все посиплеться?

Порівняно з тим, що в нас було позаду і що ми маємо у двох сусідніх країнах, в принципі ми добилися багато чого. І багато демократичних запобіжників, в тому числі і в силових структурах, поставили, які не дають провести такі політичні розправи, які собі дозволяв Янукович, от за два місяці посадити двох лідерів опозиції. Чи я розумів півтора роки тому, чим закінчиться обрання президента Зеленського? Так. Ну, по-перше, давайте я скажу, чому він виграв вибори. З моєї точки зору, Порошенко програв через велику втому українського народу від затягнутої війни, яка щодня приносила жертви, від багатьох економічних негараздів. Але направду головним чинником було те, що Росія виграла інформаційну війну проросійськими телеканалами. І те, що всі олігархи, яких Порошенко і наша коаліція в парламенті тиснула, - бюджет зростав на 20-30 відсотків щорічно, це не може взятися з повітря, це саме звідти – з тіньових потоків олігархів – вони також приєдналися до проросійських каналів і разом знищували Порошенка.

Тобто, можна говорити про так зване широке стратегічне оточення, яке було проведено під час і до виборчої кампанії?

Ім’я Порошенка знищували російські та олігархічні телеканали в Україні. І зробили це дуже технологічно вдало. В результаті практично було неможливо наводити людям аргументи, факти. Це сьогодні вже починають слухати. Тоді нічого не слухали, казали: “кривавий барига, давай почнемо з людини, яка не знає нічого”. Власне, нічого страшного нема. Я прийшов у Міністерство внутрішніх справ і знав двох міліціонерів, які стояли навпроти мого намету на Майдані. Але я приїжджав о четвертій ночі. Бо кожен день зустрічався з десятками людьми і перечитав півтори тисячі циркулярних наказів відомчого характеру, приймав людей по всій Україні, їздив, спілкувався і з рядовими, і з високопоставленими міліціонерами. І насправді через пів року я вже був непоганим міністром, а через рік я був повноцінним міністром. Власне, і Зеленський, який нічого не знав про політичну систему, про економічні чинники, про багато інших важливих речей юридичного характеру, та навіть особистісного, - міг це все навчитися. Він не хоче.

Не хоче чи не дають? Чи не має змоги?

Так не буває! Так не буває

Можливо, він – заручник свого оточення? 

Якщо ти – лідер держави, якщо ти маєш найвищу посаду в цій державі, не можна тобі не дати. Що значить не дати? Папери читати? З людьми зустрічатися? З розумними людьми проводити дискусії і шукати свою точку зору?

Найважливіше, що я бачив за останній час, - це була розмова Зеленського з кореспондентом ВВС.

Та ж це якраз наслідок. Людина не хоче вчитися. Не хоче. Не те, що не може. Не те, що не дають. Він не хоче. Друга претензія у мене до Зеленського – це при тому, що в мене нема до нього нічого особистого. Ну скажімо, ненависті чи щось такого. Я з ним добре знайомий. Ми навіть товаришували певний час. Коли “95-ий»” (квартал – ред.) перейшов до такого нижче плінтуса статусу політичного кілерства і такого, оце “Сказочная Русь” і вся ця дурня, чесно кажучи, мене це ображала. Але в нас нормальні стосунки. І поки я був генпрокурором, пів року, вже при новообраному президенту Зеленському, ми зустрічалися. Не раз. І по півтори години я йому доповідав ситуацію. І готовий був пояснити, що нам вдалось зробити, що треба ще зробити. Адже він отримав повну більшість в парламенті. Це ж ідеальна історія. Можна ж було міняти країну дуже швидко. Але він нічого цього не хотів. І ось в один день він вимагав від мене негайно написати заяву про відставку з посади  генпрокурора. Я сказав, що до парламентських виборів цього не буде. Я провів чесні президентські вибори і я забезпечу чесні парламентські. “Якщо ти виграєш парламент – я піду, бо генпрокурор без більшості в парламенті не має жодного сенсу”. “Ні – пиши сьогодні”. Я кажу: “А чого ти думаєш, що ти маєш на це право? Чому в тебе до мене претензії? Я повернув державі чотири мільярди доларів. У мене три тисячі вироків по корупції. В мене тисячу двісті вироків по тероризму. В мене засуджений експрезидент за державну зраду. Чому ти вважаєш, що я маю піти? Хто з генпрокурорів зробив більше?”. Він сказав: “Тому що в мене є карт-бланш на все. В мене 73 відсотки”. І бачите, в Лондоні він знову цим козиряє. Це його така фішка. Я кажу: “Володь, а скільки ти взяв у першому турі?”. “Тридцять з лишнім”. Кажу: “А Порох у своєму першому турі тоді взяв 54”. А Яник виграв у Юлі всього два з половиною відсотки. Тому це нічого не означає. Це ж просто двері. Сильно відчинені, привідчинені. Це просто твоя можливість вести країну. Куди ти її поведеш? Головне питання – куди? Моя найбільша претензія, в тому, що ви говорите, де ми живемо, - ми не знаємо, де ми живемо. У нас немає стратегії. Ну, дивіться, у Львові в мене – купа друзів, які не є прихильниками Порошенка – свободівці,  бютівці, та просто мої колеги по гуртожитку, - але навіть вони кажуть: у Порошенка була стратегія. Всі знали: НАТО, ЄС, перемога у війні через сильну армію, децентралізація через збільшення вдвічі місцевих бюджетів. Що сьогодні відбувається? Ну так, є якісь періодичні, хаотичні відсіки. Є якісь абсолютно непоєднувані заяви. 

А немає у вас відчуття, що є певний так званий сценарний план? Тому що ми розуміємо: Зеленський чи “Слуга народу” падають.

Плану розвитку у президента, я підкреслюю – саме в нього – немає. Те, що є плани у московської резидентури, - очевидно, що є. Те, що є плани особистого збагачення вузького кола, - всі це знають. Безкінечні корупційні скандали в “Слузі народу” всім відомі. Але у президента – і це найбільша проблема, і я не зловтішаюсь, мені це дуже болить, бо я, власне, живу в цій країні, і хоч я не голосував за Зеленського, я був би радий, щоб він був успішний, - але в нього немає плану. Немає! І це – найбільша біда. 

Але в Медведчука є план? Є. В Кремля є план? Є. В колишніх регіоналів є план? Є. 

Давайте підійдемо, про що питала ваша колега Валевська – чим закінчиться це опитування? Кожні вибори після виборів президента є власне продовженням виборів президента. 25 жовтня буде третій тур президентських виборів. Я, звичайно, умовно кажу. Але кожні вибори дають легальні цифри того, як люди ставляться до влади. І от президент Зеленський взяв 73 відсотки. Неймовірна цифра. Прекрасна. “Слуга народу” в парламенті взяла вже 53, здається, відсотки. А на місцевих виборах “слуги народу” візьмуть не більше двадцяти. Я це вже пів року тому сказав. І не візьмуть жодного голову обласного центру. І, скоріше всього, жодного голову міст-мільйонників. І ми будемо жити в зовсім іншій реальності: коли де-юре країною править моно, одноосібно “Слуга народу”, а де-факто люди відмовляють у праві одноосібно керувати Зеленському та його партії.

Ми вже чули як мери міст відправляли так би мовити представників центрального уряду, казали: “ні, ми не будемо впроваджувати карантин”. І все. 

Тут насправді мають відбуватися зустрічі, домовленості, розмови. Не можна просто з Києва кидати у міста директиви і  робіть що хочете. Я взагалі дивуюсь, чому президент і уряд кожен тиждень не зустрічаються з мерами. Мери сьогодні – це нова політична сила. Вони не оформлені в одну партію. Але повірте моєму двадцятилітньому досвіду у політиці: новий потужний фактор політики в Україні – це мери крупних міст, бо в них - велика довіра людей, щонайменше сорок відсотків у кожного зі старту. У них – величезні ресурси. І у них є зв’язки між собою, які є, не дивлячись на різні політичні представництва, вони – одна команда, майже всі. Це дуже важлива річ. Чому влада їх робить ворогами? Чому травить їх силовиками? Чому залякує їх коронавірусом? Чому кинули їх напризволяще з коронавірусом? Ну, слухайте, це ж правда, що ніхто нічим не допоміг. Лікарям не платять триставідсоткову премію, а придумали похвилинну тарифікацію. Це все одно, що солдат на фронті отримує зарплату тільки за момент, коли стріляє. Це - абсурд. 

Але в будь-якому разі ми розуміємо, що справжні сценарії почнуться власне після виборів. На низовому рівні, ми розуміємо, хто буде заходити на сході чи на півдні України і  хто там буде брати реальну владу. 

Дивіться, насправді “Слуга народу” залишиться в трикутнику Кривий Ріг-Миколаїв-Херсон, ну і по боках будуть степи Одещини і маленькі лісові масиви Харківщини. Це їхній заповідник.

Ареал.

Ареал. І власне по країні, думаю, що вони візьмуть не більше 20 відсотків сумарно. Що далі відбудеться? Звісно, Зеленський не захоче розпускати парламент, бо, хоч він уже не має монобільшості, бо його фракція вже не голосує по дзвінку Єрмака, там уже є дуже серйозні процеси, але тим не менше він розуміє прекрасно, що в наступному парламенті він отримає взагалі мізерний результат. Тим не менше життя буде його примушувати -  і фінансова ситуація, і економічна. І політична ситуація, бо ті, хто зараз прийде, в тому числі і нові сили, як, наприклад, Палиця, і старі сили, як, наприклад, Порошенко, Тимошенко, “Голос”, вони будуть тиснути на те, щоби перезавантажити парламент, бо він неадекватний народній підтримці на сьогоднішній день. І тут може бути декілька сценаріїв. Найгірший - коли “Слуга народу” і Зеленський підуть на коаліцію з ОПЗЖ, і це якраз річ, якої ми всі вже півтора року боїмося. Вони можуть сформувати так звану коаліцію миру, і так званий уряд миру, який, звичайно, буде просто уже відверто працювати із Кремлем. Це найгірший варіант. І поки що його не можуть реалізувати тільки тому, що в слугах народу приблизно дев’яносто депутатів не хочуть такого сценарію. Ці дев’яносто, або обрані з Західної України, або тут живуть. Вони прекрасно знають, як до цього поставляться їхні виборці. А традиції так поговорити з депутатом вночі – тут fail. І вони це прекрасно розуміють. Тим не менше цей варіант, на жаль, є дуже можливим. Про нього вже говорять спікери “Слуги народу”. Другий варіант – це ні миру, ні війни. Отак, як воно є. Якось там голосується, щось там сіпається. Володимир Олександрович відсвяткує Новий рік, запише ще нам пару відосів, станцюють якісь там чергові сердючки. І десь навесні економічна ситуація і зовнішній чинник – нове керівництво Сполучених Штатів Америки – очевидно, примусять його вибрати шлях: або реформи, а значить – новий парламент, або серйозні фінансові економічні потрясіння. 

А для чого йому була власне вся ця інтрига з так званим опитуваннями? Тому що це не налазить ні на виборчий кодекс, ні на Конституцію, загалом – на здоровий глузд. Але все одно на це пішли. Це технологія чи це щось більше? Чи просто пустились берега? 

Це світобачення пана Зеленського того, як треба управляти країною. 

Зеленського чи Єрмака? Чи ще когось?

Його тримають у теплій ванні. Йому в принципі не показують реалій України. Коли він приїжджає на зустріч із трудящими, вони аплодують - він щасливий. Коли вони не аплодують - кажуть, що це Порошенко їх намовив. Якщо є внутрішні провали, а їх повно, то “це Богдан винен, бо його агентура підриває нас”. Тобто, є два ворога внутрішніх, а насправді нас люди люблять. “Люблять страшне діло, барине, все добре”. І тут – якось же треба було сказати – “барине, уже навіть не тридцять відсотків у “Слуги народу”, вже менше двадцяти, треба щось робити”. І тут якийсь діяч, не знаю цього генія, запропонував мобілізувати електорат “слуг народу” тиканням, через звернення “ти приходь і голосуй за ключові питання країни”. Тут я маю сказати дуже прості речі. Вони короткі, їх три. От ми з вами – прості громадяни. Ми ж не чиновники. Ми маємо право робити все, що хочемо, що не заборонено законом. А державні службовці  - від глави держави-президента, прем’єра, спікера, депутатів, міністрів, чиновників, - можуть робити тільки те, що їм дозволяє закон, на що закон дає їм повноваження. Так от, ні в Конституції, ні у Виборчому кодексі, ні в жодному законі у президента нема повноважень проводити будь-які опитування. Це незаконно. Це - перша позиція. Позиція друга. Насправді це дуже небезпечна гра. Навіть якщо дійсно, вони змобілізують свої два-три відсотки, які прийдуть на вибори, і отримають не 18, а 20, вони відкривають двері в пекло. Хто вам сказав, що інші суб’єкти виборів, в тому числі і антиукраїнські, такі, як Медведчук, не проведуть паралельного опитування? Ну, всі ж ми – президенти. І, якщо президент каже – та це ясно, що нема такого закону, але хто мені може заборонити провести опитування? А хто може заборонити це провести іншим? І уявіть собі, якщо завтра Медведчук розгорне на виборчих дільницях так зване фейкове опитування, якого ніхто не рахує, якого ніхто не контролює. І завтра оголосить, що люди підтримують автономію Харкова, Одеси, Закарпаття, Львова, Вінниці, ще якогось міста. 

Зміну статусу мови і так далі. Щось подібне ми бачили в “Л/ДНР”.

Або, наприклад, розпуск української армії, скасування Томосу, відмова від мови. Слухайте, це все можливо. Звичайно, нема юридичних наслідків. І ми цього не допустимо. Але ви уявляєте, в яке збурення можна привести країну? Скажіть, невже вартує два відсотка для партії такої страшної речі? Щоб люди зрозуміли, чому я так гаряче говорив, я хочу нагадати: війна починалася з точно такого незаконного опитування “ЛНР/ДНР”. Точно так само якісь вар’яти поставили тумбочки, туди прийшли якісь люди в кожухах, покидали “бумажкі”, яких ніхто не рахував, оголосили в нас “ДНР/ ЛНР”. То ми тепер легалізовуємо цей шлях? Це шлях до пекла. 

Погоджуюсь.

Ось чому я вважаю, що кожен свідомий державник, патріот країни сраною мітлою має гнати з виборчих дільниць цих опитувальників. Хоча б тому, що по закону на виборчих дільницях, куди входять не тільки там, де люди голосують, але і прибудинкова територія, ну якщо це школа, то весь двір, ніхто по закону там більш не має права бути. Крім екзит-полів. Ніяких опитувань там не повинно бути. 

А ви вірите, наприклад, що Венедіктова зреагує на це чи, наприклад, Бабіков? Зрештою, Зеленський – гарант Конституції, йому мають якось пояснювати ті всі речі.

Слухайте, якщо сьогодні призначили у Західній Україні губернатора, якого у 2008-му році ми зловили на хабарі, якщо я не помиляюся, 80 тисяч баксів і він так тікав, що переїхав працівника тоді ще міліції — про яку реакцію нинішніх силовиків ви говорите? Їх не існує. Я дуже хотів би, щоб мої результати у прокуратурі перевищили. Я працював три роки. Два вже генпрокурори при Зеленському в сумі працюють півтора. Тобто вони, якщо я був такий поганий, мали б вже, щонайменше половину мого результату покласти. Ще раз скажу: я повернув у державу чотири мільярди доларів активів — грошима і нерухомістю. Хтось повернув на сьогоднішній день два?

Навіть одного, боюсь, не повернули.

Там десь, порядку, 100 мільйонів зараз. У мене було три тисячі вироків по корупції. Скажіть мені, хтось хоч тисячу посадив? Ні, там на сотні зійдеться. Скажіть мені, хтось держслужбовців як я, наприклад, Януковича, хоч заочно — притягнув? І, до речі, спецконфіскував у нього півтора мільярда баксів? Ні. Тому я не хочу говорити про силовиків,  не зовсім коректно — говорити про своїх наступників. Хай про них говорять люди.

Ну ми чуємо, що, принаймні, представники G-7, посли великої сімки зробили дуже серйозне зауваження — з урахуванням їх дипломатичного статусу, розуміємо, що це — величезний скандал. Це не просто якась “жовта картка”, це серйозна пред’ява. І вони кажуть: “Ви маєте перестати використовувати в інструментальний спосіб ваші правоохоронні чи антикорупційні органи!”. Вони це кажуть, а замість того — що? Президент Зеленський каже: “Та нє, слухайте, все добре”. І тому, люди губляться і я, відповідно, не знаю кому вірити: представникам G-7, президенту Зеленському, чи дивитися у чесні очі Бабікова, Венедіктової і так далі…

…вірити тільки конкретним цифрам і фактам. Бо у мене, наприклад, є своє ставлення до САПу і НАБУ. Дивіться, я був генеральним прокурором, я вам сказав свої результати. Але люди мене, м’яко кажучи, не дуже любили, бо вони вважали, раз він генеральний, то він має право посадити всіх. І вони питають: де посаджені міністри? Де посаджені депутати? Це, виключно, компетенція НАБУ. За п’ять років в НАБУ — нуль вироків. Нуль! І десь, здається, 20 мільйонів повернутих активів. На один завод запорізький наклали арешт і продали. Слухайте, ну так теж не можна працювати. Я не хочу зараз сперечатися про прізвища. Ні про Венедіктову, ні про Бабікова, ні про Ситника, ні про екс-Холодницького, тепер вже його заступника. Той, хто сперечається про прізвища — іде по верхах. Той, хто говорить про дії — вже глибше копає. Але найбільший аналіз, найточніший аналіз робить той, хто аналізує результати. Тому розгорніть результати НАБУ— на жаль, вони нульові. Розгорніть результати моїх наступників — ну, я не хочу давати оцінку, але зрівняйте. Це ж арифметика: більше-менше.

В будь-якому разі, є відчуття, що ці органи хочуть використовувати для тих чи інших цільових розправ, можливо.

Так. Послухайте, є знаменита справа НАБУ про Київський окружний адміністративний суд. Коли читаєш ці плівки — волосся рухається. Є одна проблема — я їх читав два роки тому. Що вони робили в НАБУ два роки? Два роки! Чому саме зараз вони стали потрібними? І чому, власне, нічого таки не відбулося? Тому, знаєте, нині немодний бородатий класик, я маю на увазі не Коломойського, а Карла Маркса, казав: “Практика —критерій істини”. Дивіться на практику. На результати. І тоді звичайно треба звертати увагу на заяви послів — це дуже серйозно. Бо, фактично, вони створили це НАБУ, це їхнє дітище і вони його захищають. І це добре, тільки воно неефективне.

Я так розумію, ви не надто вірите у можливість розслідування отієї ситуації з “вагнерівцями”? Тому що були представлені певні докази, я не можу верифікувати їх, проаналізувати чи відповідають істині. Ну, але, осад, так би мовити, у суспільства є.

Який осад? На нашій спільній прес-конференції з Турчиновим, ми взяли документи, які оприлюднив народний депутат Ар’єв і всім їх показали. Це — повна процесуальна лінія кримінального провадження. Від того, що робило Головне управління розвідки України Міноборони, того, що робила контррозвідка СБУ, того, що робила прокуратура — у нас є документи від первинного збору інформації — до оперативних дій, до процесуального оформлення документів і навіть  підозрою, підписаною 30 числом, коли, власне, літак мав вилетіти. Все це було, але 30 числа операція була злита. Злита вона була через Білорусь. Тих людей Лукашенко затримав, а потім віддав Росії. Чесно, десь два тижні мене ковбасила ця історія. Просто вдумайтеся: навіть якби їх не всіх посадили, просто вдумайтеся — які б козирі геополітичні були б в Україні, якби в нас у руках було 5-6, а то й 15 терористів, які вбивали наших, отримували за це медалі Путіна, за підписом Путіна, збивали малазійський літак. Якби ці люди були в Україні, це — крок до Гаазького суду над кремлівською кривавою клікою. Я просто не можу навіть коротко пояснити — як багато ми втратили від того, що цю операцію злили. Це увійшло б в усі підручники з історії. Операція приблизно така, як коли Ізраїль звільняв заручників у Іді Аміна, в Африці. Просто блискуче підготовлена! Все розраховано… Але, я не вірю в те, що хтось це буде розслідувати. Документи є всі, навіть не сумнівайтеся. І документи свідчать, що ця справа була.

Але чи реально витягнути відповідні документи — тому що, всі будуть посилатися на  грифи секретності.

Ні, на кожному листочку написано: “Розсекречено”. Перед тим, як підписувати підозру у прокуратурі, оперативні секретні документи завжди мають бути розсекречені — такий порядок. На кожному листочку, який показував Ар’єв, потім ми з Турчиновим написано “Розсекречено”. Так що, нічого не треба… Не слухайте тих, хто хочуть зам’яти цю справу. Нічого там секретного нема. Секретно було тоді, коли це зливали, а вже після того — секретів жодних не стало, на жаль. Секрети пішли у Мінськ,  а потім у Москву. Тому, насправді, доводити, що ця операція була — вже немає потреби. Є одна потреба — розслідувати, хто ж злив? Скажіть, хто сьогодні посміє розслідувати дії найвищого керівництва країни?  З іншого боку, я нещодавно пройшов достатньо складну операцію, на другий день відійшов від наркозів і цих всіх речей і в телефоні бачу: “Апеляційний суд підтримав вирок Януковичу: 13 років за державну зраду”. Дивіться, це - прецедент. Це сигнал всім, у тому числі й нинішнім, що державні злочини будуть покарані. Дехто каже: “І що, що в них заочний осуд?”. А півтора мільярди доларів, які забрали з общака…

Ну і з’ясувалося, що і того було недостатньо. Тому що, наскільки я розумію, гроші  оточення Януковича повернулися в Україну,  гроші російських олігархів працюють в Україні — і розвивають різні політичні й навколополітичні проекти. Ми бачимо, що основна мета — змінити так званий суспільний дискурс, змінити інформаційний порядок денний в країні. Недарма Кремль відкриває ті чи інші свої інформаційні проекти…

Погоджуюся. Насправді, наша найбільша проблема — програна інформаційна війна. Україна, на жаль, фактично не має власного інформаційного простору. Антиукраїнські та олігархічні сили контролюють, ну, напевно, більше 80-ти відсотків ефіру і це — найбільша проблема. І, якщо вже так відверто говорити, це недопрацювання попередньої влади. Дуже серйозне.

Ми бачимо наскільки серйозна боротьба йде — політична, зокрема й за Львів. На вашу думку, що за лаштунками?

Дивіться, я приїхав сюди, незважаючи на не найкращий період у моєму житті, бо Львів для мене —  особливе місто. Я не міг не приїхати. Тут були мої найкращі студентські роки, тут я сформував сім’ю, але окрім того, тільки завдяки Львову й Галичині ми мали й Революцію на граніті, й Україну без Кучми, Помаранчеву революцію й Революцію гідності. Це твердиня державності й демократії. І битва за Львів іде тому, що треба якось стримувати цю затятість галичан. І ми маємо сьогодні ну дуже, як на мене, дивну історію: 14 років мером Львова є людина, яка зовсім не сповідує цінності громади. Тобто львів’яни їдуть на майдани. Ніколи не забуду як я подзвонив Андрію Івановичу Садовому й кажу: “Пришліть нам справжню ялинку, а не цю йолку Януковича», а він мені: “Розумієте, ситуація складна, тут треба подумати, це не так легко…”. Так ми й не дочекалися тієї ялинки. Мені здається, що ми маємо затяту державницьку громаду Львова і паралельно маємо мера дуже гнучкого до диктатури донецьких, до дилетантської диктатури зелених.

Наскільки я вас правильно розумію, Садовий має ті чи інші інтереси з оточенням Зеленського?

Бог його знає, я свічки не тримав, я просто бачу, що він прогинається завжди: і під донецьких ганебно прогинався — ми всі пам’ятаємо його походеньки тут із цими діячами. І на дачах Януковича… І  ми бачимо сьогодні, що  фактично Зеленський прекрасно розуміє, що його кандидати тут не пройдуть, тому він цю вівцю у заячій шкурі хоче зробити знову мером — четвертий раз. Мені здається, з політичних мотивів він має бути знятий, бо він не відповідає політичним настроям львівської громади. Так не може бути. Мер має бути, особливо у Львові, не тільки господарником, а й представником політики цього міста. Бо Львів — це особливе місто, він має бути завжди на сторожі того, за що тут загинули сотні тисяч людей. Друга позиція — економічна. Бюджет Львова - 12 з половиною мільярдів. І за весь цей час найбільшим, як каже Андрій Іванович, вселенським інфраструктурним проектом вселенського масштабу є аж цілий трамвай на Сихів. Я по Львову часто ходжу, просто сам приїжджаю підзарядити батарейки — я не знаю куди ці гроші йдуть, так він ще й збирає кожен рік по мільярду зовнішніх запозичень, які незрозуміло як буде віддавати. З точки зору господарки, він, здається, м’яко кажучи — не блискучий мер. М’яко кажучи. Ну і третя, особлива, історія — корумпованість його команди. Я був три роки генпрокурором, кожен квартал ми брали на хабарях когось із оточення Садового. То керівника фракції “Самопоміч” в облраді, то начальника ЖКГ Львова — якраз коли сихівський трамвай поїхав,  взяв цілий пакет грошей і каже: “Я собі взяв “відкат” тільки сім відсотків, інші беруть по десять”, то бухгалтера львівської міськради… Так, Андрій Іванович сам нічого не підписує. Один раз тільки підписав, від чого НАБУ порушило справу про Рясне. Але послухайте, там всі ці справи в судах. Чому так довго? Знаєте, хто дає квартири суддям? І це проблема! Це — величезна проблема. Але якщо зміниться мер, то можливо буде трошки більше об’єктивності й швидкості в цих судах. Остання репліка моя така: ви знаєте, так — силовики повинні ловити хабарників, але якщо ви протягом останніх трьох, чотирьох, п’яти років бачите, що постійно “на гарячому” з хабарями, з грішми беруть оточення Садового, вони судом ще не визнані злочинцями й це  - правда, але ви ж бачите, що вони “на гарячому” з цим пакетом грошей, який їм передають, беруть. То раз у п’ять років — це питання не силовиків, раз у п’ять років — це питання громади. Якщо ви хочете, щоб вони й далі брали ці “відкати” — окей, тут я нічого не можу зробити. А раз у п’ять років у вас є інший механізм: оберіть іншого. Тим більше, що у Львові, на відміну від багатьох міст, є серйозна альтернатива. Є дуже багато обласних центрів, де немає альтернативи мерам. А тут — є.