Віталій Портников: Путін “заморозив” конфлікт у Карабаху

Таким чином російський президент продемонстрував, що саме врегулювання давнього конфлікту між вірменами і азербайджанцями зовсім не є його метою. Мета - це якраз збереження умов для конфлікту, “збереження статус-кво”. При цьому статус самого Карабаху залишається неврегульованим. Для Азербайджану, як підкреслив його президент Ільхам Алієв, ніякого статусу не існує зовсім. А для Вірменії продовжує існувати самопроголошена Республіка Арцах зі столицею у Степанакерті. Тільки безпеку території тепер забезпечують не вірменські сили і не утримання районів Азербайджану навколо Карабаху, а російські військовослужбовці - і ще питання, що є більш надійним прикриттям і захистом від можливого застосування сили.

Таким чином, Путін продемонстрував, що заморожування карабахського конфлікту і інтегрування у цей конфлікт російської армії як єдиного гаранта життєздатності самопроголошеної Республіки Арцах і було його головним завданням. Питання тепер не у тому, чи інспірував Кремль черговий виток нестабільності на Кавказі або просто використовував азербайджанську спеціальну операцію. Питання в тому, чого Путін домігся в результаті цієї кровопролитної війни. А домігся він безпрецедентного посилення впливу на Вірменію і повернення російських військових у Азербайджан.

Одночасно ми отримали від російського президента відповідь на питання, скільки ж російські війська будуть знаходитися у Карабасі. Ні,  не п'ять років. І не десять. А, принаймні, стільки, скільки Путін буде президентом Росії - щоб у його наступника були можливості вирішити або розморозити конфлікт - у залежності від необхідності. І ці наміри Путіна, до речі, збігаються з намірами його азербайджанського колеги Ільхама Алієва, який пообіцяв співвітчизникам, що питання про статус Карабаху не розглядатиметься, поки він є президентом країни. Так що Путін має рацію, коли говорить, що пошуком рішення доведеться займатися “майбутнім учасникам процесу” - сам він у пошуку рішення просто не є зацікавленим.