Андрій Піонтковський: Путінські понти посипалися, але з Лукашенком він піде до Гааги або Нюрнберга

Американська виборча сага, наскільки я розумію, вже підійшла до свого закономірного підсумку. Люди Трампа починають потроху закривати свої справи, хоча ще залишилося більше 50 днів трампівського куражу. І зараз він пустився, скажімо так, шляхом амністування своїх колишніх спільників. У першу чергу, напевно, це стосується генерала Флінна, відомого за скандальнійою історією з російським послом Кисляком.

Ну ви правильно сказали. Загалом сага закінчилась і всі ці спроби Трампа оскаржити результати виборів, вони закінчилися на прес-конференції Джуліані, коли у того сльоза потекла по щоці. Ну що, мабуть найбільший в історії радянської російської розвідки агент Флінн - керівник, я нагадаю нашим глядачам і слухачам, військової розвідки США - амністований Трампом, але це тільки ягідки в цій кампанії амністії. Завершиться вона такою квіточкою, як безпрецедентна амністія самого себе, але тут є один нюанс. Президент може амністувати людину будь-яку, в тому числі - самого себе, за федеральні злочини, але не за злочини, які переслідуються судовими органами штатів. Штат Нью-Йорк висунув проти Трампа дуже серйозні фінансові звинувачення. Сама амністія не поширитися на ці злочини і їх розслідуватиме прокуратура Нью-Йорка. Тож чекаємо останнього кроку Трампа, десь там 19-20 січня - амністії самого Дональда Трампа.

Вдасться Байдену розплутати кремлівські злочини, чи він піде шляхом, так званого перезавантаження?

Що стосується "перезавантаження" з Росією, то показовою в понеділок була відеоонференція, я на ній був присутній в Аtlantic council, яка бути мозковим штабом демократичної партії: два експерта по Росії посол Деніел Фрід і посол Александр Вершбоу представили свою нову доповідь - рекомендацію адміністрації Байдена "How to deal with Russia" і основна рекомендація там, яка звичайно в жодному разі не остаточна, так звана рекомендація глобального перезавантаження - от ні на яке таке глобальне перезавантаження Москві не варто сподіватися, хоча вона робить значні зусилля, маса візитерів з'являється в Вашингтоні, до речі добре відомі української аудиторії Фрідман і Авен були тут, представляючи начебто розумні кола, так звані, російського бізнесу, лобіюючи цю перезавантаження. Але вони з одного боку грають таку собі роль умовних лібералів при путінському режимі і виконують спеціальні начебто доручення Путіна у Вашингтоні, але остання місія їх провалилася, з ними просто не стали розмовляти.

Ви дуже правильно зауважили, що Кремль заметушився. І справа не тільки, скажімо так, в Нагірно-Карабахському кейсі. Мова йде про візит Лаврова до Мінська: він провів там кількагодинні зустрічі з Макєєм, міністром закордонних справ Білорусі і, відповідно, якось, напевно, синхронізувався або передав головне послання білоруському диктатору.

Ну він розвивається наче в контексті загальної ситуації на пострадянському просторі, тут Ви слушно згадали Нагорний Карабах, це історична подія... Я не хочу зараз вникати в деталі азербайджано-вірменського конфлікту, ставати там на чийсь бік... Про це тонни слів сказано. Важливо інше, і на це звернули увагу всі - і зовнішні спостерігачі і, перш за все, пострадянського простору, я думаю, і в Україні. Вперше після 1962 року, радянське, російське керівництво було поставлено перед реальною перспективою воєнного зіткнення. Ердоган став першою після Джона Кеннеді, людиною, яка цю перспектву ясно позначила Кремлю. Реакція була така ж, як 1962 року. Кремль моргнув і ухилився від зіткнення. Ключовою в цьому конфлікті для світового розвитку була фраза Ердогана: "Дорогий мій брат Ільхам, я буду з тобою і за столом переговорів, і на полі битви". Ясно позначена була готовність Туреччини, якщо необхідно, вступити у воєнне зіткнення з Росією.

Але Білорусь не має такого потужного союзника як Туреччина і ми зараз бачимо, що, напевно, в найближчі місяць-півтора Путін спробує вирішити білоруське питання по-своєму, тобто, наскільки я розумію, вони вже остаточно приперли Лукашенка до стіни і він, під вагою власних злочинів, може впасти в кремлівську кишеню разом зі своєю країною. Але залишається білоруський народ. І тоді, можливо, Кремль піде на видачу Лукашенка або ще щось.

Лукашенко не готовий до кишені кремлівської падати - він має намір продовжувати розстрілювати демонстрантів, кидати їх сотнями в тюрми, катувати там... Ну, загалом він робить "добру справу", в тому сенсі, що назавжди визначає шлях Білоруського народу в Європу. На наших очах, за три місяці сформувалася політична білоруська нація, за успіхами якої, не знаю як ви в Україні, ми тут в Росії спостерігаємо з заздрістю. Що б не сталося, вже дві речі є незворотними: Лукашенко ніколи не буде правити цією країною і ця країна ніколи не піде на те, що в Москві називають "глибинною інтеграцією" - тобто поглинання Білорусії Росією. А що відбувається зараз? Москва була незадоволена Лукашенком, той не йшов на цю інтеграцію - зогляду на свої міркування. Але йому не хотілося ставати мінським секретарем обкому, йому хотілося бути диктатором європейської держави. Москва спонсорувала свого кандидата вірного - це Віктор Бабарика, він там 15 років Газпром очолював. І в перші дні після виборів, в Москві сильна була така школа думки, яка пропонувала змістити Лукашенко, спираючись на народне обурення і поставити Бабарику. Напевно все помітили поведінку російського телебачення, яке викривало кілька днів жорстокість Лукашенка, ряд кремлівських речників таких як Познер або Співаков кидали Лукашенко в обличчя якісь ордени, обурені його звірствами, але восторжествувала точка зору Путіна, який більш за все на світі боїться прецеденту повалення диктатора в результаті народного повстання. І Москва вирішила пов'язати себе з Лукашенком. І це було фатальне рішення для Москви: Білорусь, на відміну від України, була єдиною країною на пострадянському просторі, де не було сильних антиросійських настроїв, мабуть лише тому, що радянська Росія, історична Росія не наробила стільки гидот білоруському народу, як іншим своїм сусідам, включно з українським народом. Тепер, з кожним днем, звірства Лукашенко - ростуть і ростуть антиросійські настрої. Єдине, що вимагає від нього сьогодні Лавров - це продовжувати констітуційну реформу, щоб за кілька місяців, а може за півтора року, на якихось виборах поступитися владою. Але Москва робить ще одну помилку, з тих, які здійснювала на на всьому пострадянському просторі - вона незворотньо віддаляє від себе білоруське суспільство і білоруський народ, на жаль. Білорусі доведеться заплатити за це страшну ціну, репресії триватимуть. Ну така реальність.

Лукашенко не може без кінця стріляти в свій народ. Коли почнеться дійсно дуже потужно виражене вуличне протистояння, мова навіть не йде про одиничні злочини або вбивства режиму, як би це страшно не прозвучало?

Я спілкуюся з багатьма білоруськими опозиціонерами, вони відкрито: і Тихановська, і Ватушка - вони відкритим текстом практично пропонували Москві: "Ми згодні, в якості перехідного періоду, на кандидатуру Бабарики. Примусьте Лукашенка звільнити Бабарику, приберіть самого Лукашенка і ви побачите, що Бабарика переможе на перших виборах". Ці надії не виправдалися. Москва піде до кінця з Лукашенком - до Нюрнберга, до Гааги...

А куди поведе Байден так зване російське питання? І яка буде реальна політика щодо бункерного пацієнта?

Ну, по-перше, це буде політика повномасштабної підтримки політичної України. Я скористаюся нагодою і ще раз повторю свою тезу, що унікальна можливість для української дипломатії зараз - у перші дні поставити питання про отримання дуже важливого статусу: головного союзника США не члена НАТО, яким володіють такі країни як Ізраїль, Південна Корея, Японія, Австралія, Нова Зеландія тощо - глобальні союзники США. Це дуже важливий крок до забезпечення безпеки України. Навіть важливіший за просування процедури членства в НАТО, тому що ця процедура завжди забирає час, там завжди може знайтися російський агент Орбан, який її заблокує. А цей статус виходить негайно. Ну і взагалі, якщо мова пішла про Україну - ситуація після зіткнення Ердогана і Путіна, в якій Путін моргнув, психологічно ситуація змінилася на всьому пострадянському просторі і щодо України. Понти Путіна зараз оголилися... Повномасштабної агресії нової, там наступів на Маріуполь або Київ - всього цього не буде. На такі кроки Москва не готова йти. Йде глобальне ослаблення путінського режиму, вирішальним ударом було б введення такого заходу як арешт російського трильйона у Вашингтоні. Це миттєво змінить всю внутрішньополітичну ситуацію, тому що це ж не просто арешт, а політична заява про те, що це гроші, вкрадені у російського народу - вони мають бути повернуті власнику, першому посткрімінального уряду Росії. Мені сподобалась одна теза в статті Байдена. Він сказав, що немає геополітичного конфлікту між Сполученими Штатами і Росією, є конфлікт між правлячою в Росії клептократією і пограбованим нею народом. Ось саме з цієї концепції, нова адміністрація, сподіваюся, буде виходити в своїх відносинах з бункерних пацієнтом.