Гаррі Каспаров: Путін ніколи не зупиниться, диктатора зупиняють

Знову лунає утробне гарчання Кремля, йдеться про путінські заяви на Давоському форумі. І ми бачимо, що Путін не готовий йти на компроміси та поступки Заходу щодо, наприклад, арештованих за політично надуманими статтями представників російської опозиції.

Говорити про якісь компроміси безглуздо. Режим перейшов вже стільки червоних ліній, що зараз у Путіна не залишається жодних інших опцій, крім як підвищувати ставки і діяти ще більш агресивно, сподіваючись, що західні країни вкотре відступлять, побоюючись великої конфронтації. Ця істерія може лише наростати, тому що ситуація тільки погіршується. Путін, зустрічаючись з керівниками цих кишенькових фракцій у Державній Думі, почав говорити про те, що треба подумати про запровадження продовольчих сертифікатів. Я вже почав згадувати продовольчу програму 79-го року. Тобто, це означає, що після двадцяти років вставання з колін Росія зараз має вставати у черги за продуктами. Холодильник вже не є союзником, економіка – у жахливому стані, рівень корупції лише зростає, тому що мафія не може зупинитися… Тож ідея про те, що «ось ці награбували – зараз вони припинять обкрадати народ» нелогічна, тому що ці, може, і припинять, але у них є діти, онуки, дружини, коханки, родичі. Тобто, розширення цього мафіозного клану ставить режим у патове становище. Навіть при достатньо високих цінах на нафту грошей на те, щоб годувати населення і забезпечувати стерпний рівень життя, який би дозволяв режиму утримувати ситуацію під контролем, і водночас задовольняти зростаючі апетити корумпованої, вже збожеволілої від багатств верхівки, неможливо. І тому, звичайно, як єдиний аргумент наводитиметься необхідність протистояти решті світові, а це означає підвищення градуса агресії. І на питання, коли Путін зупиниться, відповідь така: диктатор ніколи не зупиняється, його зупиняють. Ще ніколи в історії диктатор сам по собі не припиняв агресивних воєн, якщо не зазнавав поразки.

Ну, ми розуміємо, що, напевно, найважливіше питання щодо цього – це жорстка санкційна політика Заходу. Не йдеться про так звані санкції щодо того чи іншого полковника чи генерала, тої чи іншої спецслужби чи генерального штабу. Йдеться про конкретні секторальні санкції. Причому не за те, що Путін якийсь некрасивий чи жорсткуватий. Ні. За конкретні, зокрема, військові злочини і за окупацію нашої території.

Якщо політична воля використати санкції як інструмент серйозного тиску, більш того, я не побоюсь сказати – у якихось випадках зміни режиму, тобто демонстрації того, що з цим режимом не буде ніякої нормальної економічної взаємодії, то це буде одна історія. Нічого подібного на Заході поки що не було. Усі санкції якоюсь мірою були реакцією на те, що робив Путін, але вони жодним чином не загрожували взаємовідносинам Росії і Заходу. Ми пам’ятаємо як адміністрація Обами до останнього дня займалась пошуком якихось компромісів, як вони кажуть «common ground», спільних інтересів. І це не лише на фоні Криму і агресії Росії на сході України, це і на фоні килимових  бомбардувань Сирії, це і підтримка злочинного режиму Асада, який регулярно використовував хімічну зброю проти власних громадян, і багато інших російських порушень міжнародних зобов’язань, які могли б стати сигналом для того, щоб санкції застосовувались у найжорсткішому і, зрозуміло, найбільш ефективному варіанті. Далі говоримо про набір санкцій. Ви сказали – секторальні. Так, секторальні санкції – це одна історія. Це дуже важливо. Але поки ми не бачимо серйозної політичної волі зупинити Північний потік-2. Щоб не відбувалося, а в цьому випадку ми можемо говорити про ситуацію з Олексієм Навальним, з його отруєнням, з його арештом, і з бурі, яка піднялась у Німеччині, в німецькому як і політичному істеблішменті, так і, звичайно, у німецьких медіа, і тим не менш німецькі політики продовжують розділяти усю історію з правами людини, з порушенням російських зобов’язань і бізнесом. Це саме те, чого хоче Путін. Європа поки що не демонструє навіть близько тієї політичної волі, необхідної, щоб зупинити диктатора. Більш того, ми розуміємо, що диктатор реагує на силу. Ось президент Зеленський – закрив три російських канали – і що? А нічого…

Нічого поганого не сталося.

Звісно. Я думаю, почали більше поважати, почали розуміти, що буде відповідь. Чому Європа досі не закрила Russia Today і Sputnik? Яка насправді тут проблема? Це не засоби масової інформації. Це пропагандистські війська Путіна. Чому досі не вживають дій, щоб припинити це нестримне лобіювання путінського агресивного порядку денного? Повторюю: на Заході поки не вироблена політична воля. Навіть, якщо взяти Великобританію – чотири англійські уряди послідовно намагались забалакати історію із отруєнням Литвиненка. Це ж не просто отруєння, це можна кваліфікувати як атаку на британській території з використанням радіоактивних речовин. Нічого. Реально нічого не сталося. Більш того, Луговий – людина напряму відповідальна за цей злочин – сидить у російському парламенті. Це ще одна демонстрація того, що Путін просто не просто дражнить Захід, він показує, що «нічого зробити ви не можете». Чому досі Захід починає підтримувати відносини з парламентом, в якому сидить досвідчений вбивця? Я вже не кажу про решту злочинців. Там, напевно, важко знайти людей, які так чи інакше не зав’язані з путінськими злочинами – як воєнними, так і економічними. Ми кажемо про те, що всі знають, хто такий Луговий. І тим не менш, повторюю – нічого не відбувається. Так, ви правильно сказали: адміністрація Байдена зафіксувала жорстку позицію. Але від фіксації жорсткої позиції до жорстких санкцій все таки ще є деяка дорога. І важливо не лише, що робитиме Америка, а чи готова Америка очолити цю коаліцію вільного світу, яка нарешті нанесе серйозну економічну шкоду путінським інтересам? І це не лише секторальні санкції. Насправді путінська система, як і будь-яка мафія, опирається на конкретних людей, які повинні розпоряджатися грішми.

Я б попросив вас трішки деталізувати, як влаштована ця мафіозна піраміда влади?

За великим рахунком Путін контролює усі олігархічні структури. Вони всі залежать від нього. Практично вся економіка Росії перебуває у руках певної кількості сімей. Я не уточнятиму – їх там 10-15-20. Неважливо. Ми говоримо про те, що майже все національне багатство Росії, усі основні галузі економіки перебувають у руках путінських друзів, путінських родичів і тих, хто так чи інакше з ними пов’язаний. Плюс частина олігархів ще єльцинської епохи, яка вбудувалась у цю путінську систему. Росія - олігархічна держава мафіозного типу, тому що у ній діє лише правило лояльності. Усі гроші, які розграбовуються у Росії, вони осідають не у Китаї, не у Венесуелі, не в Ірані. Вони — у Європі, вони — в Америці. Вільний світ демонструє дивовижну лояльність, незрозуміло чому. Сотні мільярдів. Багато хто говорить, що сума, може, порядку двох трильйонів доларів була переведена у ці країни. І зрозуміло, що ці гроші вже вросли у фінансову і економічну структуру західного світу. І, тим не менше, треба починати щось з цим робити. Озвучувати список, мені здається, навіть не треба, тому що там можна починати за алфавітом: від Абрамовича і можна йти за списком, Ковальчуки, Ротенберги, Усманов... Не знаю, яка там буква буде останньою в абетці. Їх багато і головне, що вони всі на виду. Вони навіть не сильно ховаються. Але тут знову — потрібна політична воля. А політична воля базується на розумінні того, що відбувається. Путін не приховує того, що він веде гібридну війну з вільним світом. Гібридну, тому що сил на велику війну, як, скажімо, у Сталіна чи у Гітлера, у нього не вистачає. Він прекрасно розуміє співвідношення сил. А ось гібридна війна приносить успіхи. Тому що Путін користується фінансовими ресурсами, мені здається, небаченими в історії людства. Тому що в одних руках сконцентровано стільки грошей, які були інвестовані у різні галузі — як економічні, так і соціальні вільного світу.

Так виглядає, що у теперішній ситуації якраз, можливо, саме Путін стане могильником Російської імперії, оскільки ми спостерігаємо появу так званої системної кризи. Я не дуже вірю у його погане самопочуття, чи його готовність піти у якийсь монастир, щоб скоротати останні роки життя. Ні, я думаю, він триматиметься влади до кінця. Але тут питання розколу еліт. І ми розуміємо, що для того, щоб, скажімо, путінські еліти почали колотися, в принципі, можливо, достатньо було арештувати їх багатомільярдні багатства, сховані у західних офшорах. Але тут питання путінського транзиту, вірите у нього?

Ні, не вірю. Такого транзиту не може бути. Путін перебуватиме у владі, поки він живий. І жодного іншого варіанту тут не існує. Диктатори нікуди не йдуть. Двадцять з лишнім років у владі означають, що він закінчить своє життя у Кремлі — як політичне, так, швидше за все, і біологічне. У якому порядку це відбудеться? Цього ніхто не знає. Ми не знаємо, і він, до речі, цього теж не знає. Але прекрасно розуміє, що для нього втрата влади означає в принципі пряму фізичну загрозу. Ще ніколи диктатор не виживав, коли падала система, вибудувана навколо нього. Мені здається, що покладати надії на якийсь елітний бунт навряд чи варто. Еліти не бунтуватимуть самі. Еліти можуть припинити підтримувати Путіна, влаштовувати такий свого роду саботаж, якщо ситуація в країні зміниться. Але для цього вона повинна змінитися. Для цього має прийти розуміння, що Путін більше не є гарантом стабільності в Росії і гарантом збереження грошей за кордоном. А що стосується імперії — всі імперії приречені. Російська імперія приречена. Це повністю очевидно. І кінець путінського режиму безумовно стане кінцем Російської імперії, що я вважаю історично зумовленим. І я дуже сподіваюсь, що Росія стане національною, у нормальному сенсі цього слова державою, яка буде вибудовувати свою нову історію безвідносно до імперського минулого.

Свого часу Путін використав формулу, яка вже стала крилатим висловом, мова йде про "щура загнаного в кут". Загалом ситуація не проста, вона не викликає оптимізму, як гадаєте, як буде розвиватися опозиційний спротив Путіна? Чи вони будуть йти до кінця: трамбувати, трамбувати, а потім розв’язка? Або історія з Ходорковським — і мінус 10 років волі, або історія з Сергієм Магницьким, котрого знищили в тюрмі.

Якщо ми говоримо про конкретну ситуацію з Олексієм Навальним, то, на мій погляд, дуже очікувано. І недавні події, коли Європейський суд застосував унікальну 39 статтю, протокол, який вимагає негайного звільнення Олексія Навального - Росія негайно відповіла, що це питання навіть не обговорюється. Тобто, відмовилася виконувати пряму вказівку Європейського суду. Це свідчить про те, що жодної реакції на слова більше не буде. Навальний буде перебувати в тюрмі стільки, скільки Путін буде при владі. Кримінальні справи придумують. Ми ж розуміємо, жодної проблеми немає. Інша справа, я вважаю, мова йде не про 10 років, а про набагато коротший термін. Тим не менше, Навальний буде перебувати в тюрмі і, відповідно, його життя буде в небезпеці. Жодного поступу  нині російська влада пропонувати не буде. Всі індикатори, які ми нині можемо проаналізувати, вказують на подальше посилення. У багатьох випадках це пов’язано з тим, що поки що Захід не готовий до адекватної реакції. Ви правильно сказали, в принципі, арешти майна, ми говоримо про велетенські гроші і Захід в змозі це зробити. Але для цього слід зрозуміти, що вільний світ перебуває у стані, не важливо, гібридної війни чи, як би ми це не називали, в ситуації відкритої конфронтації. Жодних компромісів тут бути не може. У будь-якій гарячій точці планети ви знайдете сліди участі Путіна. Ось ми говорили про військовий переворот в Бірмі. Далеко Бірма знаходиться? А хто був там за кілька днів до перевороту? - Шойгу. Я розумію, звісно, що це співпадіння, я завжди вірю в співпадіння, але я також вірю і в КГБ. Ми прекрасно розуміємо, що не може бути такого співпадіння, коли міністр оборони Росії прибуває в М’янму, зустрічається з військовим керівництвом, виїжджає і через 5 днів там відбувається військовий переворот. Я все таки вважаю, що ці події пов’язані. І Бірма ще далеко. А подивіться на Іран, Сирію. Я не сумніваюся, що північнокорейська ядерна зброя має російське коріння. А Венесуела, яка продовжує перебувати під владою кримінального наркорежиму Мадуро. Я вже мовчу про найголовнішу вашу біль, про окупацію Криму і сходу України. Тобто всюди ми бачимо Путіна. Тож будь-які перемовини повинні вестися з позиції жорстких ультиматумів. Чи готовий до цього Захід? Не знаю. Ми робимо все, що можемо для того, щоб історичний реалізм взяв гору. А реалізм у даному випадку означає розуміння того, що "путінський" режим — головна загроза миру на нашій планеті.

Яку "шахову" або будь-яку іншу партію Кремль буде розігрувати стосовно України? Спочатку була окупація Криму, потім почалася окупація сходу України і потім градус військової агресії, військових дій регулярно зростав, або ж, навпаки, під час тих чи інших переговорів, Путін, ніби в ручному режимі, опускав амплітуду крові.

Давайте не будемо використовувати шахову термінологію стосовно Путіна. Шахи — гра за правилами. Путін відомий тим, що порушує правила тоді, коли йому це вигідно. Стосовно України Путін проводив політику максимального тиску. Якщо він знижував градус протистоянь, то тільки тому, що йому це було вигідно. Путін відмовився від повномасштабної агресії в Україні не тому, що він чогось злякався: санкцій чи він не хотів йти на крайнощі, а тільки через те, що ціна подальшої агресії могла виявитися надзвичайно високою, чимало гробів могло повернутися в Росію. Нехай не володіючи достатніми військовими ресурсами, порівняно з Росією, але Україна продемонструвала, що готова до спротиву і буде боротися. Те ж саме і зараз, Путін використовує будь-яку слабкість, будь-яку можливість, яку може знайти. Видно було, крайніми роками він перемкнувся на політичний тиск, на використання п’ятої колони російської агентури, яка у вас в Україні нині називається опозиція. Останні дії президента Зеленського, котрий відрубав голову пропагандистській гідрі, тобто трьом каналам, справили шокуюче враження в Кремлі. Основне завдання Кремля — пробити Північний потік-2 і гарантувати, що російський газ може поступати в Європу, обминувши територію України. Якщо такого не вийде, Путіну доведеться з цим рахуватися, якщо вийде, я б не виключав будь-яких найсильніших дій, через те, що Путіну необхідно підвищувати градус агресії. Російські телеканали продовжують свою антиукраїнську істерію, ні на секунду не зменшуючи оборотів і, як і раніше, російський телевізор не вважає Україну повноцінною державою. Тривають розмови про розчленування України. Це говорить про те, що Кремль ці плани не залишив. Інша справа, чи є на це ресурси у Кремля. Я вже казав, агресор сам не зупиняється, його можна зупинити. Якщо Путін вважатиме, що такий момент настав і в нього є ресурси — він піде до кінця. Інша справа, що ресурсна база в нього буде ставати дедалі гіршою, але це не означає, що він припинить різноманітні провокації, тому що так влаштований режим. Мафія краде, у них немає іншого варіанту, а силові структури всередині країни повинні бити демонстрантів, арештовувати, суди повинні виносити вироки, адже репресивна машина працює. Агресивна зовнішньополітична машина, яку збудовано, повинна продовжувати свої провокації.